Рішення № 66222427, 19.04.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/936/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 квітня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 листопада 2016 року, -

встановила:

29.01.2016 ПАТ «Ідея Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 мотивуючи наступним. На підставі кредитного договору від 05.09.2014 № Z03.101.16451 банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 100000,00 грн на строк 60 місяців і зі сплатою за користування коштами 3,00% річних і щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,3% від початкової суми кредиту. Банк виконав свої зобовязання, тоді як позичальник свої порушив, після 25.09.2015 припинив сплачувати кошти на виконання умов договору і спричинив виникнення боргу, який станом на 20.01.2016 склав 118664,77 грн, з яких основний борг 74781,69 грн, прострочений борг 16452,25 грн, прострочені проценти 25018,65 грн, строкові проценти 112,18 грн, нарахована плата за обслуговування кредиту 2300,00 грн.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати дострокового повернення боргу, банк просив стягнути на свою користь із відповідача заборгованість за кредитним договором від 05.09.2014 № Z03.101.16451 у розмірі 118664,69 грн із вищевказаними її елементами та покласти на нього судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.11.2016 позов задоволено:

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 05.09.2014 № Z03.101.16451 у розмірі 118664,77 грн, з яких основний борг 74781,69 грн, прострочений борг 16452,25 грн, прострочені проценти 25018,65 грн, строкові проценти 112,18 грн, нарахована плата за обслуговування кредиту 2300,00 грн, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 1779,97 грн у рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору;

розстрочено виконання рішення суду на 48 місяців до 25.11.2020 шляхом погашення заборгованості за кредитним договором рівними частинами по 2500,00 грн щомісячно із останнім платежем 25.11.2020 в розмірі 1164,77 грн.

Позивач оскаржив рішення суду в частині вирішення питання про розстрочення виконання рішення, вважає таке необґрунтованим. Так, у справі не були встановлені виняткові обставини, що можуть слугувати підставами для розстрочення виконання рішення суду, оскільки посилання боржника на фінансові труднощі та на наявність інших кредитних зобовязань до таких обставин не належать. Крім того, відповідач тривалий час не виконував умови кредитного договору, а динаміка його платежів указує на фактичну відсутність реального наміру добровільно і належним чином виконувати зобовязання. Сторона просить в оскарженій частині рішення суду скасувати, у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Відповідач рішення суду не оскаржує.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_1, яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності представника позивача, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11, ст. 303 ч. 1 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не робить висновків щодо судового рішення по суті в неоскарженій частині та бере до уваги відповідні повязані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду апеляції.

Встановлено, підтверджується документами (а.с. 11-17, 22-31), іншими матеріалами справи, що:

ПАТ «Ідея Банк» 05.09.2014 уклало з ОСОБА_1 кредитний договір № Z03.101.16451, на підставі якого надало відповідачу кредит у розмірі 100000,00 грн на строк 60 місяців (по 05.09.2019) зі сплатою за користування коштами 3,00% річних і щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,3% від початкової суми кредиту;

відповідач нерегулярно із динамікою зменшення сум платежів сплачував кошти за договором по 25.09.2015, коли був зафіксований останній за часом платіж у розмірі 1000,00 грн, після чого платежі не фіксувалися;

внаслідок порушення виконання зобовязань позичальником виник борг, що його кредитор визначив станом на 20.01.2016 у загальній сумі 118664,77 грн, де основний борг 74781,69 грн, прострочений борг 16452,25 грн, прострочені проценти 25018,65 грн, строкові проценти 112,18 грн, нарахована плата за обслуговування кредиту 2300,00 грн;

щомісячна пенсія ОСОБА_1 за віком складає 3513,52 грн;

ОСОБА_1 16.04.2015 отримала в ПАТ «Альфа-Банк» кредит у розмірі 25499,94 грн, за визнанням відповідача в апеляційному суді новий кредит належно виплачується, а у ПАТ «Ідея Банк» шляхом укладання кредитного договору від 05.09.2014 № Z03.101.16451 фактично здійснювалося перекредитування за раніше одержаним у цьому банку кредитом.

Факти порушення відповідачем зобовязань за кредитним договором, розмір, елементи боргу, що виник, тощо ним не оспорюються, в суді першої інстанції вимоги банку про стягнення визначеного боргу відповідач визнав повністю, судом ці вимоги задоволені і рішення суду в цій частині не оскаржувалося.

Задовольняючи заяву відповідача ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення (а.с. 22-23, 50-51), суд першої інстанції виходив із наявності для того підстав і керувався правилами, що випливають із положень ст.ст. 217, 373 ЦПК України. Проте, суд припустився помилки при застосуванні цих норм цивільного процесуального закону.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні, а за приписами ст. 373 ч. 1 цього Кодексу, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сімї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою сторони виконавчого провадження суд, який видав виконавчий документ, … у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання.

Суд першої інстанції правильно відобразив у рішенні обставини, які належить враховувати при вирішенні питання про відстрочення виконання рішення суду, водночас дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви боржника. Так, для цього повинні мати місце виняткові обєктивні обставини, що істотно утруднюють або зумовлюють неможливість для боржника протягом певного періоду часу виконувати рішення суду щодо стягнення коштів, ці факти і обставини повинні бути належно обґрунтовані та доведені загальним порядком доказування в цивільному процесі (ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України).

Доказів про наявність таких обставин у боржника ОСОБА_1 немає, а ті доводи, яким вона оперує, необґрунтовані та не можуть бути враховані. Особа, діючи у зобовязальних, зокрема, кредитних, правовідносинах, повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки, зловживання цивільними та процесуальними правами не допускається, за загальним правилом боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (ст. 3 ч. 1 п. 6, ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 625, 1054 та інші норми ЦК України, ст. 27 ч. 3 та інші норми ЦПК України).

Фінансові труднощі, в т.ч., ті, що виникли внаслідок укладання та виконання іншого кредитного договору в той час, коли слід було належним чином виконувати договір, з якого виник спір, що розглядався судом, самі по собі не є тими винятковими обставинами, із якими повязується можливість розстрочення виконання рішення суду. Як випливає з матеріалів справи та пояснень відповідача ОСОБА_1 в апеляційному суді, вона неодноразово користувалася банківськими кредитами, тож обізнана з відповідними правилами, які застосовуються в таких правовідносинах, використання нею права на отримання кредиту не може бути підставою для порушення законних прав іншого кредитора. Посилання на суму оплати за комунальні послуги, що їх належить сплачувати щомісячно, не є коректним, оскільки розрахунок зроблено довільно, загальна сума платежів (1611,43 грн) сформована таким чином (а.с. 22-27):

грудень 2015 року (платіж за споживання газу 297,04 грн);

лютий 2016 року (платіж за споживання електроенергії 149,74 грн);

лютий 2016 року (квартплата 615,38 грн, в т.ч., нараховано 43,97 грн, попередні нарахування 571,41 грн);

лютий 2016 року (вивезення ТПВ 301,94 грн, в т.ч., нараховано 31,80 грн, заборгованість 270,14 грн);

лютий 2016 року (плата за користування ліфтом 27,06 грн);

лютий 2016 року (оплата за воду 220,27 грн, в т.ч., нараховано 68,75 грн, заборгованість 151,52 грн).

Тобто, розрахунок не відображає належним чином усіх поточних платежів за конкретний розрахунковий період, крім того, включає заборгованість, що виникла раніше (993,07 грн або 61,63% від усієї розрахованої суми), яка не може враховуватися як регулярний щомісячний платіж.

В апеляційному суді ОСОБА_1 пояснювала, що отримувала кредити, зокрема, для лікування доньки. Однак, із цих підстав у суді першої інстанції відповідач не просив розстрочити виконання рішення, не подавав щодо цього доказів, не наводив відповідного обґрунтування тощо.

За таких обставин, суд не мав належних і достатніх підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду. Понад те, суд залишив поза увагою, що розстрочення виконання рішення суду за відсутності передбачених для цього законом підстав порушує права кредитора, який добросовісно виконав своє зобовязання, але позбавляється законного права на своєчасне і повне виконання рішення суду, тоді як боржнику, який порушив зобовязання, по суті надається необґрунтована додаткова перевага у вигляді, зокрема, продовження строку користування коштами кредитора, чим фактично всупереч ст. 525 ЦК України в односторонньому порядку змінюється зобовязання на умовах боржника. Така ситуація суперечить смислу закону і результату вирішення спору.

Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України, апеляцію позивача, доводи якої заслуговують на увагу, слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині розстрочення його виконання скасувати, у задоволенні заяви відповідача із зазначеного питання відмовити. Поряд із цим, за наявності для того підстав боржник не позбавлений права ставити відповідне питання і на стадії виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст. 373 ЦПК України, ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 листопада 2016 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду скасувати, у розстроченні виконання рішення суду відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» 1515,80 грн у рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді