Ухвала суду № 66093133, 20.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/4904/16-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Яценко Н.О.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/3959/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання зареєструвати місце проживання дитини за місцем її фактичного та постійного проживання, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання зареєструвати місце проживання дитини за місцем її фактичного та постійного проживання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Суд не врахував, що з моменту розлучення ОСОБА_6 з її сином ОСОБА_5, відповідач та їх спільна малолітня дитина ОСОБА_7 жодного разу позивачів не відвідали, в спірній квартирі не з'являлися, стосунки між сторонами зіпсовані повністю. Зазначила, що реєстрація малолітньої дитини в квартирі позбавляє позивачів можливості її приватизувати. Послалася на те, що її син, який є батьком ОСОБА_7, проживає окремо в іншому місті, а тому відсутня підстава для реєстрації дитини в квартирі, в якій проживають лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

В судове засідання ОСОБА_3, яка також є представником ОСОБА_5, не з'явилась, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, направила на адресу суду електронне повідомлення з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку з її хворобою, проте доказів на підтвердження вказаної обставини не надала, а тому підстав для визнання причин її неявки в судове засідання поважними немає і колегія суддів вважає можливим розгляд справи у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи судом повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила, а тому. колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідачки.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання також не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причин своєї неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність.

Від третьої особи Служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника. В заяві також зазначили, що проти апеляційної скарги заперечують, просять в її задоволенні відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, оскільки таке рішення відповідає інтересам дитини.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 листопада 1976 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих ОСОБА_3 на сім'ю у складі трьох осіб: її, чоловіка ОСОБА_4 та доньку ОСОБА_8, було видано ордер на житлове приміщення - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2.

Згідно довідки за формою № 3 Центру комунального сервісу № 28 від 04 грудня 2016 року, в квартирі за адресою АДРЕСА_2 значаться зареєстрованими чотири особи: ОСОБА_3, її чоловік ОСОБА_4, син ОСОБА_5 та онука ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Малолітня дитина за вказаною адресою зареєстрована з 11 березня 2010 року.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які з 25 грудня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано. Вказаним рішенням також встановлено, що сторони з червня 2010 року разом не проживають, малолітня дитина ОСОБА_7 проживає разом матір'ю.

Актом обстеження житлово - побутових умов від 16 вересня 2015 року, складеним головним спеціалістом відділу соціально - правового захисту дітей Служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києва державної адміністрації ОСОБА_9 та головним спеціалістом відділу профілактичної робити та контролю за установами Служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києва державної адміністрації ОСОБА_10, встановлено, що в квартирі за адресою АДРЕСА_2 відсутні будь-які дитячі речі, іграшки, одяг, взуття, засоби гігієни. Зі слів мешканців квартири ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 встановлено, що інші зареєстровані в квартирі Ржищеві, а малолітня ОСОБА_7 в цій квартирі ніколи не проживала взагалі.

Згідно довідки КП «Ржищівжитлосервіс» від 05 вересня 2016 року, ОСОБА_5 з вересня 2012 року постійно проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання зареєструвати місце проживання дитини за місцем її фактичного та постійного проживання, позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилалися на те, що малолітня дитина ОСОБА_7 в квартирі за адресою АДРЕСА_2 не проживає та ніколи не проживала, після розлучення батьків продовжила мешкати з матір'ю ОСОБА_6, хоча значиться зареєстрованої за іншою адресою, а тому, наявні правові підстави для задоволення позову та зобов'язання ОСОБА_6 зареєструвати малолітню доньку за місцем її фактичного проживання.

Відмовляючи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зменшення чи звуження прав малолітньої дитини на користування житлом можливе лише за наявності відповідного дозволу від органів опіки та піклування, проте, в даному випадку такий дозвіл не надавався. Малолітня дитина зареєстрована в тій же квартирі, в якій значиться зареєстрованим її батько, а тому, виходячи з положень Закону України «Про охорону дитинства», Цивільного кодексу України, має право на користування цим житлом, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

За змістом ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» закріплює, що батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Матеріалами справи підтверджується, що після народження ОСОБА_7 її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначили її місце проживання за адресою АДРЕСА_2, за місцем реєстрації проживання її батька ОСОБА_5, що підтверджується проведеною державною реєстрацією місця проживання малолітньої дитини.

Таким чином, оскільки ОСОБА_7 з моменту реєстрації набула права користування квартирою АДРЕСА_2, так як за цією адресою зареєстроване офіційне місце проживання її батька, виходячи з положень ст. 29 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що малолітня дитина ОСОБА_7 має визначене законом право на проживання в спірній квартирі, за місцем проживання одного з батьків.

Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно ст. 17 цього Закону, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Стаття 177 СК України також закріплює, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав дитини.

Як зазначено в пункті 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, районна, районна у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надають дозвіл на вчинення правочинів щодо такого нерухомого майна, у разі гарантування збереження права дитини на житло. Такий дозвіл оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Так як матеріалами справи підтверджується, що малолітня ОСОБА_7 має право користування квартирою за адресою АДРЕСА_2, позбавлення її даного права шляхом примусового зобов'язання її матері ОСОБА_6 зняти дитину з реєстраційного обліку за цією адресою свідчить про звуження майнових прав дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі дії не можуть вчинятися без проведення відповідної перевірки та надання дозволу органом опіки та піклування.

Враховуючи, що Службою у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації жодна перевірка з приводу можливості зняття ОСОБА_7 з реєстрації за адресою АДРЕСА_2 не проводилася, належним чином оформлений висновок з даного питання не надавався, при цьому матір малолітньої дитини ОСОБА_6 не має права самостійно відмовлятися від майнових прав доньки ОСОБА_7 на житло, в судовому порядку неповнолітня ОСОБА_7 не визнавалась такою, що втратила право користування спірною квартирою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що батько дитини ОСОБА_5 тривалий час в квартирі за адресою АДРЕСА_2 не проживає, оскільки постійно знаходиться та працює в місті Ржищеві Київської області, тобто, дана квартира не може вважатися місцем проживання одного із батьків дитини, як про те зазначається в ст. 29 ЦК України, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановила, що місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Згідно ст. 6 цього закону, громадянин України, який постійно або тимчасово проживає в Україні, зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Квартира за адресою АДРЕСА_2 є офіційно зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5, з реєстрації за цією адресою він не знявся, а тому має визначений законом обсяг прав користування цим житловим приміщенням, зокрема, в порядку ст. 65 Житлового кодексу, має право вселити в дане жиле приміщення своїх неповнолітніх дітей.

З огляду на викладене, посилання апеляційної скарги на той факт, що ОСОБА_5 останнім часом проживає за іншою адресою, не спростовують того факту, що як він, так і малолітня ОСОБА_7, як його донька, мають право користування жилою площею в цьому жилому приміщенні.

Твердження апеляційної скарги про те, що реєстрація в квартирі малолітньої дитини перешкоджає її приватизації, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Так, порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, визначається нормами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року.

При цьому, ні Закон, ні Положення не містять заборон на приватизацію житла, в якому рахується зареєстрованою неповнолітня дитина.

Пункт 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, встановлює порядок участі неповнолітніх дітей в приватизаційній процедурі, а саме закріплює, що за неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або піклувальники. Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Таким чином, реєстрація ОСОБА_7 в квартирі за адресою АДРЕСА_2 не перешкоджає ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в реалізації їх житлових прав та не перешкоджає здійсненню приватизації житла, як про те безпідставно зазначено в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про те, що між позивачами та відповідачем ОСОБА_6 повністю зіпсовані відносини, після розлучення з ОСОБА_5 вона і дитина жодного разу не провідали ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є бабусею та дідусем дитини, не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки не впливають на обсяг майнових прав малолітньої ОСОБА_7 на користування житлом, в якому вона зареєстрована, та на її право мати зареєстроване місце проживання за місцем проживання одного з її батьків.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: