Ухвала суду № 66067448, 19.04.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/721/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 23 січня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_7 до ОСОБА_10, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, яким, з урахуванням послідуючого збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь борг в сумі 248056,47 грн. та відсотки за користування позиченими коштами в сумі 285264,94 грн., а всього 533321,41 грн., мотивуючи про те, що він 11.08.2014 за усним договором позики передав позичальнику ОСОБА_6 у власність 10000,00 доларів США, що на день звернення з позовом складає за офіційним курсом НБУ 158694,45 грн. Позичальником в присутності свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 була надана позивачу відповідна розписка від 11.08.2014 згідно якої ОСОБА_6 зобов'язався сплатити позивачу проценти у розмірі 5 % в місяць та повернути позичені кошти до 12.09.2014 включно. Але, до теперішнього часу відповідач борг не повернув та не сплатив проценти за фактичний час користування коштами. У звязку з відмовою позичальника належно виконати свої зобовязання позивач змушений звернутися до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

У свою чергу ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, якою просив визнати недійсним договір позики на 10000,00 доларів США по розписці від 01.09.2014, яка була надана ним ОСОБА_10 під впливом насильства, мотивуючи про те, що цю боргову розписку його змусили написати гр. ОСОБА_10 та гр. ОСОБА_12 під впливом фізичного та психічного тиску, що виражався у погрозах розправи над ним та членами його сімї з метою подальшого заволодіння його власним майном та коштами у великих розмірах. На даний час він та його сім'я знаходяться під фізичним та психічним тиском з боку зазначених громадян, що змусило його подати відповідні заяви до правоохоронних органів для притягнення їх до кримінальної відповідальності за вчинені відносно нього злочини.

На даний час відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове розслідування стосовно вищевказаних протиправних дій ОСОБА_10 та ОСОБА_12 На підставі окремої заяви ОСОБА_6 до Придніпровського РВ УМВС в м. Черкаси відкрито кримінальне провадження №12015250050001279 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, а 28.04.2015 Соснівським РВ УМВС в м. Черкаси - №12015250040001852 стосовно самоправних дій ОСОБА_10 та ОСОБА_12 по відношенню до ОСОБА_6 Аналогічна зава про вимагання у ОСОБА_6 грошових коштів вищевказаними особами подана до прокуратури Черкаської області, за результатами розгляду якої прийнято рішення згідно вимог кримінального процесуального закону.

Також третя особа з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_7Ю.) звернулася до суду з позовом, яким просила визнати недійсним договір позики, укладений шляхом написання ОСОБА_6 ОСОБА_10 розписки від 11.08.2014 на суму 10000,00 дол. США, мотивуючи про те, що вказана розписка є фіктивною, оскільки її сторони не вчинили дій на виконання цього правочину; правочин не укладено в письмовій формі; в розписці відсутні підписи свідків, які були присутні під час її написання; записку написано в іншому місці, ніж вказано в ній; в розписці не зазначена дата повернення коштів, а лише вказано, що гроші мають бути повернуті в установлений строк.

Згідно інформації КС «Альянс» ОСОБА_12 ніяких грошей в кредит не брав. ОСОБА_6 в 2014 році не вчиняв жодної значної покупки, на яку можна було б витратити такі значні кошти. В позовній заяві ОСОБА_10 не зазначено і не доведено чи мав він в розпорядженні 10000,00 дол. США для того, щоб протягом дня їх позичити і не наведене джерело походження цих коштів.

ОСОБА_10 стверджує, що ОСОБА_6 мав повернути позичені гроші через місяць. Однак викликає сумнів той факт, що розсудлива людина, не маючи грошей та не маючи таких великих заробітків, візьме на себе неможливе зобов'язання повернути 10 000,00 дол. США за місяць. Більше того, ще й позичить гроші під великі та не справедливі відсотки.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 23.01.2017 позовні вимоги ОСОБА_10 про стягнення боргу за договором позики задоволено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 борг в сумі 248056,47 грн., відсотки за користування коштами в сумі 285264,94 грн. та судові витрати що складаються з судового збору в сумі 3966,94 грн.,а всього 537288,35грн.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, та позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 - відмовити. В обґрунтування вказано на те, що висновки суду першої інстанції про наявність між сторонами справи правовідносин на підставі спірної розписки (фактично договору позики) є невірними, оскільки цей правочин не вчинено у належній письмовій формі, отже не можна посилатися на показання свідків у підтвердження факту вчинення правочину, що помилково зробив суд; суд невірно визначив заборгованість по відсоткам за користування коштами, оскільки розпискою передбачено розмір відсотків за 1 місяць, а суд нарахував відсотки за 23 місяці, застосувавши ч.2 ст.625 ЦК України, на яку позивач не посилався; указана норма права застосована бути не могла, оскільки вона регламентує відсотки за прострочення виконання грошового зобовязання, а відсоткова ставка у 5 пунктів, яка фігурує в розписці та яку використано судом при визначенні суми боргу по відсоткам, є платою за користування позиченими коштами, а не видом відповідальності за прострочення виконання грошового зобовязання; суд не почав з початку дослідження доказів після заявлення третьою особою позовних вимог щодо предмета спору, що передбачено ст. 34 ЦПК України, та послався на показання свідків, надані до вступу цієї третьої особи до участі у справі; ОСОБА_10 не надав суду пояснень щодо обставин укладення спірного правочину; ОСОБА_10 не спростував доводи позову про визнання спірного правочину фіктивним; апелянт також посилається на доводи, викладені у позовній заяві ОСОБА_7, які суд не спростував, а лише зазначив, що остання не була стороною спірного правочину.

Крім того, представником ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 23.01.2017 аналогічного змісту та з аналогічними вимогами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконав своїх договірних зобовязань перед позивачем по поверненню позики, що стало підставою для стягнення відповідної заборгованості з відповідача на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що ці вимоги не підтверджуються доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що 11.08.2014 згідно розписки ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_10 у якості позики 10000,00 доларів США під 5% у місяць (500,00 доларів США) на строк до 12.09.2014. Дану розписку складено у присутності свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12

До цього часу позичальник борг не повернув та не сплатив проценти за фактичний час користування коштами.

Загальна заборгованість ОСОБА_6 станом на 09.08.2016 становить по позиці - 248056,47 грн., а по відсоткам за користування коштами - 285264,94 грн., а всього 533321,41грн., що еквівалентно 21500,00 доларів США.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, розписка є документом, що підтверджує наявність боргового зобов'язання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що розписка відповідача підтверджує умови отримання ним, як позичальником, в борг грошей у позивача.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією ВСУ, викладеною в постанові від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів України.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Також відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

На даний момент позичені кошти відповідач позивачу не повернув.

З цих підстав суд вірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення боргу за позикою та відсоткам, встановленим договором позики.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до висновку експерта №2110/2111/16-32 за результатами проведення у даній справі судово-почеркознавчої експертизи від 30.06.2016 підпис від імені ОСОБА_6, який міститься під рукописним текстом у розписці від 11.08.2014, що складена від імені ОСОБА_6, виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_6 у розписці від 11.08.2014, що складена від імені ОСОБА_6, виконані ОСОБА_6 Рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_6 у розписці від 11.08.2014, що складена від імені ОСОБА_6, виконані ОСОБА_6 під впливом на процес письма тимчасових збиваючих факторів природного характеру, ймовірніше за все, незвичні зовнішні умови письма, в саме - нерівна підложка. Встановити, чи виконаний рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_6 у розписці від 11.08.2014, що складена від імені ОСОБА_6, ОСОБА_6 під незначним впливом на процес письма якихось збиваючих факторів (нездужання, хвилювання і т.п.) або цей рукописний текст та підпис виконані у звичайних умовах не виявилося можливим. Сильному впливу збиваючих факторів (таких як тяжкий хворобливий стан, стан сильного хвилювання/стресу, у тому числі може бути спричинений психологічним тиском, примусом/ і т.п.) ОСОБА_6 при виконанні зазначених рукописного тексту і підпису не піддавався.

Постановою Придніпровського РВ в м. Черкаси від 22.05.2015 закрито кримінальне провадження за заявою ОСОБА_6 про вчинення ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України (використання завідомо підробленого документа), у звязку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення.

Постановою Соснівського РВ в м. Черкаси від 19.06.2015 закрито кримінальне провадження за заявою ОСОБА_6 про вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_12 злочину, передбаченого ст.356 КК України (самоправство), у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Інших доказів того, що спірна розписка складена відповідачем під впливом погроз чи якого-небудь насильства суду надано не було.

Отже колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 є необґрунтованими, що свідчить про правильність відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_7, оскільки належних доказів недійсності спірного правочину позивачем суду надано не було.

При цьому, слід врахувати, що у світлі позиції ВСУ від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 письмова розписка про отримання позики з огляду на її реальний характер є доказом не тільки факту передачі грошей позичальнику, а й фіксує його обовязок їх повернути позикодавцю та є належним доказом укладення сторонами договору позики.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що між сторонами справи відсутні правовідносин на підставі спірної розписки (фактично договору позики), оскільки цей правочин не вчинено у належній письмовій формі, так як для встановлення позикових правовідносин достатньо наявності одноособно складеної позичальником письмової розписки, яка фіксує як факт передання йому коштів у позику, так і обовязок їх повернути у певний строк зі сплатою визначених відсотків.

Також слід відхилити апеляційні доводи про те, що у даній справі не можна посилатися на показання свідків у підтвердження факту наявності між сторонами правовідносин на підставі боргової розписки, оскільки першочергове значення для вирішення правової природи відносин між учасниками справи має сама боргова розписка, а не будь-які інші пояснення учасників, що й було вірно враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що суд невірно визначив заборгованість по відсоткам за користування коштами, оскільки розпискою передбачено розмір відсотків за 1 місяць, а суд нарахував відсотки за 23 місяці, оскільки з тексту боргової розписки вбачається, що сторони домовились про сплату процентів у розмірі 5% за місяць, отже такі відсотки повинні сплачуватись за кожен місяць протягом якого позичальник користується позиченими коштами.

Колегія суддів враховує, що такі відсотки регламентується ч.1 ст.1048 ЦК України згідно якого позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором, отже апеляційні доводи з посиланням на помилкове застосування судом норм ч.2 ст.625 ЦК України правильності висновків суду про необхідність стягнення заборгованості по відсоткам за користування позикою, що передбачено ч.1 ст.1048 ЦК України, не спростовують.

Слід відхилити апеляційні доводи з посиланням на невірну оцінку судом допустимості як доказів показань свідків, які надано перед початком розгляду позовних вимог третьої особи, оскільки такі показання ніяким чином не вплинули на правильність висновків суду незалежно від їх змісту. Тут слід врахувати, що першочергове значення для встановлення наявності між сторонами правовідносин на підставі боргової розписки є власне така розписка, факт написання якої позичальником у даній справі не спростовано та підтверджено проведеною судовою експертизою.

Інші доводи апеляційних скарг є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

апеляційні скарги відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 23 січня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_7 до ОСОБА_10, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :