Рішення № 66059413, 18.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1757/17 Справа № 185/4656/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та захист прав споживачів, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом дотовариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі ТОВ «ЛК «Ваш Авто»)про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та захист прав споживачів, мотивуючи тим, що 13 травня 2016 року між ним таТОВ «ЛК «Ваш Авто»укладено договір фінансового лізингу №003773, предметом якого був транспортний засіб "Беларус-892".

Вказував, щоукладений договір є таким, що суперечить принципам добросовісності, а умови договору несправедливими та такими, що істотно порушують його права, оскільки під час укладання договору відповідач надав йому хибну, недостовірну інформацію щодо умов договору та надання послуг, що є істотними умовами договору.

Посилаючись на те, щоданий договір укладений з численними порушеннями чинного законодавства, оскільки крім іншого він не був нотаріально посвідчений, а у відповідача взагалі відсутня ліцензія на право здійснення фінансових послуг, що є грубим порушенням його прав як споживача, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір фінансового лізингу №003773 від 13 травня 2016 року недійсним, стягнути з відповідача авансовий платіж в розмірі 50.500 грн. та судові витрати по справі, які складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 5.000 грн. та судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 275 грн.60 коп.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року позовні вимоги задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзіТОВ «ЛК «Ваш Авто», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішенняПавлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимогиОСОБА_2 залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 13 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто»було укладено договір фінансового лізингу №003773 з додатками №1 та №2, за умовами якого ТОВ «ЛК «Ваш Авто»зобовязалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу марки "Беларус 892", вартістю на дату підписання договору 19.803 долари США 92 центи, та передати цей транспортний засіб у користування позивача, який у свою чергу зобовязався до отримання предмету лізингу оплатити передбачені цим договором платежі та сплачувати за користування автомобілем щомісячні лізингові платежі в розмірі на момент укладення договору 825 доларів США 16 центів,негайно повернути предмет лізингу у випадках, передбачених договором (а.с.19-26).

Згідно пункту 1.7 договору та додатку №1 предмет лізингу передається у користування позивача не пізніше як 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50% вартості предмета лізингу, адміністративного платежу за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10% вартості предмета лізингу та комісії за передачу автомобіля в розмірі 3% від вартості предмета лізингу.

Згідно додатку №1 до договору визначено, що адміністративний платіж лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього Договору становить 10% від вартості предмету лізингу, а саме: 1.980 доларів США 39 центів або 50.500 грн. (а.с.25).

13 травня 2016 року на виконання умов договору фінансового лізингу ОСОБА_2 сплатив відповідачу платіж в розмірі 50.500 грн., який у квитанції №22 зазначений як «авансовий платіж за товар згідно договору фінансового лізингу №003773 від 13 травня 2016 року» (а.с.27).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що спірним договором фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін, несправедливі умови договору лізингу, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві і є достатніми підставами для визнання недійсним договору лізингу та стягнення сплачених за цим договором коштів, крім того вважав такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання договору №003773 фінансового лізингу від 13 травня 2016 року недійсним та стягнення з відповідача сплаченого позивачем адміністративного платежу в розмірі 50.500 грн., та не погоджується з висновком про стягнення 5.000 судових витрат виходячи з наступного.

Згідно ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістомст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1ст.806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Аналогічне визначення договору лізингу міститься і уст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку таЗаконом України «Про фінансовий лізинг»(ч.2ст.806 ЦК Українита ч.1ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно дост.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, відповідно до вказаногоЗакону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначено поняття фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п.5 ч.1 ст.1 Закону).

Відповідно до ч.1ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи. Частинами 1,2ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до п.3 ч.1ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню. Господарською діяльністю в розумінні вказаногоЗаконує будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Враховуючи положення зазначених вимог чинного законодавства України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Ваш Авто» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи та отримання відповідних ліцензій, а, як встановлено місцевим судом, станом на дату укладання між сторонами договору фінансового лізингу, відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не мав права на здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність у відповідача статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу унеможливлювало виконання умов договору фінансового лізингу з боку ТОВ «ЛК «Ваш Авто».

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1ст.227 ЦК України).

В п.19постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 №9розяснено, що відповідно достатей 229-233 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки,обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Згідно п.20 зазначеної вище постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В даному випадку мало місце умисне замовчування представником ТОВ «ЛК «Ваш Авто» відсутності у товариства статусу фінансової установи та відсутності ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу, у зв'язку з чим відповідач ввів позивача в оману щодо прав ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на укладання договору фінансового лізингу.

Доказів наявності у відповідача відповідної ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг ні в суді першої, ні в апеляційній інстанції надано не було, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, згідност.18 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Тобто, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідно встановити наявність однієї з таких ознак: 1)умови договору порушують принцип добросовісності; 2)умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3)умови договору завдають шкоди споживачеві.

Частиною 2ст.806 ЦК Українипередбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Судом встановлено, що у вказаному договорі фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та Законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗакону України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.

Пунктом 1.4 оспорюваного договору фактично передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідност.808 ЦК Україниякщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вибір продавця лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п.1.4. договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та іншого суперечить положеннямст.808 ЦК України.

Згідност.799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1ст.220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як встановлено судом, договір фінансового лізингу №003773, укладений між відповідачем ТОВ «ЛК «Ваш Авто» та позивачем, нотаріально посвідчено не було.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто», та, оскільки судом визнано правочин недійсним, вірно застосував наслідки недійсності правочину шляхом стягнення сплаченої позивачем суми адміністративного платежу у розмірі 50.500 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «ЛК «Ваш Авто» здійснює свою господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України та має можливість надавати послуги з фінансового лізингу, в той час, як позивачем не надано жодного доказу щодо факту введення його в оману та наявності в діях відповідача умислу, а також ведення нечесної підприємницької діяльності, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), тому укладення договору фінансового лізингу від 13 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто», без наявності у відповідача відповідної ліцензії, суперечить вимогам законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції вірно керувався правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15.

Крім цього, висновки суду підтверджуються правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 11 травня 2016 року у справі №6-3020цс15 та у постанові від 11 травня 2016 року у справі №6-65цс16.

Також висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі №6-3020цс15 і в силу ст.ст.214,360-7 ЦПК Україну вони мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Також, колегію суддів не беруться до уваги доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до переоцінки доказів та є незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимогст.212 ЦПК Україниоцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи спір в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягуючи сплачений за цим договором адміністративний платіж, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги; граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Особу, яка надає правову допомогу, згідно положень ч.1 ст.47 ЦПК України, віднесено до інших учасників цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

До матеріалів справи доданий договір від 16 травня 2016 року про надання ОСОБА_2 правових послуг (а.с.34), яким передбачено, що адвокат зобовязується надати клієнту правові послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, договір містить перелік послуг, які можуть бути надані однією стороною другій, але не містить домовленості щодо оцінки кожного виду послуги з зазначенням вартості одиниці кожного виду послуги.

У матеріалах справи відсутні докази надання конкретних видів послуг та їх вартості, зокрема відсутній акт про виконання робіт-послуг.

На підставі наведеного, судова колегія приходить до висновку, що заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року , в частині стягнення витрат у розмірі 5.000 грн. на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у стягненні цих витрат.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити частково.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» витрат на правову допомогу в розмірі 5.000 грн. скасувати і в цій частині вимог ОСОБА_2 відмовити.

В решті заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_3