Постанова № 66004208, 10.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 922/20/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність б/н від 11.01.2017 року);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№849Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2017 року по справі №922/20/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківської області

про стягнення 174811,94 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №00004027 від 08.12.2011. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 174 811,94 грн., з яких основна сума заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00004027 від 08.12.2011 у розмірі 21756,96 грн., плата за фактичний час користування у розмірі 19031,75 грн., збитки у розмірі 123094,30 грн., штраф у розмірі 1612,12 грн., пеня у розмірі 1094,94 грн., 3% річних у розмірі 1159,82 грн., інфляційні витрати у розмірі 7062,05 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2017 року у справі №922/20/17 (суддя Сальнікова Г.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00004027 від 08.12.2011 р. у розмірі 21 756, 96 грн., пеню - 1094,94 грн., 3% річних у розмірі 1 159, 82 грн., інфляційних витрат 7 062, 05 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у стягненні плати за фактичний час користування у розмірі 19031,75 грн. збитків у розмірі 123094,30 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.04.2017 року.

У судове засідання, яке відбулось 10.04.2017 року, представник відповідача не зявився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутою на адресу суду копією ухвали з поштовим відправлення у зв'язку з не запитом (т.2, а.с.20-23).

За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, який в межах пункту 3.9.1 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (лізингодавець) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю ПОСТМАН (лізингоодержувач) Договір про фінансовий лізинг № 00004027 від 08.12.2011 року (надалі за текстом Договір, належним чином засвідчена копія Договору додається), відповідно до якого Позивач зобовязався передати у розпорядження Відповідача транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZCX054193, двигун № НОМЕР_1 (надалі за текстом Обєкт лізингу), а Відповідач зобовязався прийняти Обєкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом План відшкодування), що становить невідємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 22 315,00 доларів США, враховуючи авансовий платіж на суму, що становить еквівалент 4 463,00 доларів США.

12.01.2015 р. було укладено Додаткову угоду 1/1 до Договору про фінансовий лізинг № 00004027 від 08.12.2011 року, якою було змінено строк дії договору та укладено новий Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі за текстом - Умови лізингу), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - План відшкодування).

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Згідно з п. 13.1. Умов лізингу, якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, Позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди Відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.

У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із п. 8.2. Умов лізингу до Відповідача застосовуються наступні санкції:

-пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

-штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

-компенсація будь-яких витрат, понесених Позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Відповідачем відповідно до Договору.

Як зазначив позивач у позовній заяві, майже одразу після укладення Договору Відповідач почав порушувати умови Договору, сплачуючи лізингові платежі з порушення встановленого в Плані відшкодування строку, а з лютого 2015 року припинив сплачувати щомісячні лізингові платежі. Станом на момент написання даної позовної заяви у Відповідача існує наступна заборгованість:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1 047, 34 грн., відповідно до рахунку № 59101-00254966 від 13.01.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6 089, 29 грн., відповідно до рахунку № 00256806 від 02.02.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7 536, 25 грн., відповідно до рахунку № 00262491 від 06.03.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 7 084, 08 грн., відповідно до рахунку № 00268253 від 06.04.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015 р.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку Позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких Відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. Умов Договору, якщо Відповідач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги. Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, Позивач має право направити Відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Як вказує позивач у позовній заяві, він у відповідності до п. п. 8.3.1 Умов лізингу надіслав відповідачу перше нагадування про несплату від 03.04.2015 р., друге нагадування про несплату від 20.04.2015 р., третє нагадування про несплату від 05.05.2015 р., але доказів їх відправки на адресу відповідача до господарського суду Харківської області позивач не надав через їх відсутність.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, відповідачу було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Обєкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00004027 від 05.05.2015 р.

Вимога була направлена відповідачу 14.05.2015 року на адресу, вказану у Договорі, проте повернулася на адресу позивача у звязку з відмовою адресата від одержання.

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомленням, що підтверджується документами з відміткою ДП Укрпошта про прийняття повідомлення для відправки.

Згідно п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Оскільки Вимога була направлена Позивачем 14.05.2015 р., то згідно п. 12.13. Умов лізингу, Договір вважається розірваним 28.05.2015 р. в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від Договору.

Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобовязався повернути Обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до Вимоги Відповідачу встановлено обовязок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

Зважаючи на те, що Вимога вважається отриманою 28.05.2015 р., останнім днем погашення заборгованості мало бути 31.05.2015 р., поверненням Обєкта лізингу 11.06.2015 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Згідно з п. 13.7. Умов лізингу, якщо Позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у пункті 13, він матиме право на вилучення Обєкту лізингу у Відповідача в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

22 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 862 про повернення Обєкта лізингу.

26 червня 2015 року державним виконавцем ВДВС Святошинського районного управління юстиції м. Києва було складено Постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення Обєкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса.

11 серпня 2015 року автомобіль було повернуто Позивачеві, що підтверджується ОСОБА_2 державного виконавця.

31 серпня 2015 року державним виконавцем ВДВС Святошинського районного управління юстиції м. Києва було складено Постанову про закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору фінансового лізингу №00004027 від 08.12.2011, зобовязання за договором не виконав, обєкт лізингу в зазначений строк повернуто відповідачем не було.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця0 майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У постанові від 19 грудня 2011р. у справі N 3-136гс11 Верховний Суд України зазначив, що за змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, та ст.526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за несплаченими лізинговими платежами в сумі 121 756, 96 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 1 094, 94 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Договором передбачені штрафні санкції у вигляді фіксованих штрафів у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк відповідно до п. 8.2.2, а також пеня у розмірі 10 % річних за кожен день прострочення виконання зобовязання.

В п. 8.2.1. Договору вказано, що у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1094,94 грн. підлягає задоволенню як правомірна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1159,82 грн. судова колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Місцевий суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 1 159, 82 грн. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду.

Вимогу позивача про стягнення з відповідача 7062,05 грн. інфляційних втрат суд першої інстанції визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на правомірність розрахунку позивача, колегія суддів зазначає, що заявлені до стягнення 7062,05 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача плати за користування Обєктом лізингу після припинення Договору в сумі 19031,75 грн., які складаються з щомісячних лізингових платежів у випадку розірвання договору і які позивач обґрунтовує посиланням на п. 6.18 Умов Договору лізингу, за яким сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою позивача відповідно до п. 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування обєктом лізингу, суд зазначає про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з того, що оскільки як убачається із п. 8.3.1 Умов лізингу позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1 контракту, у випадку якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін з моменту відправлення позивачем першої та другої вимоги щодо сплати, але позивач не надав до суду доказів відправки відповідачу першої та другої вимоги щодо сплати.

З огляду на вище викладені приписи закону колегія суддів вважає, що позивач безпідставно нарахував відповідачеві до стягнення 19031,75 грн. плати за користування Обєктом лізингу після припинення Договору, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині залишає без задоволення.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафу передбаченого п.п. 8.2.2. договору в сумі 1612,12 грн. визнано судом такими, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем, в порушення статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надано до матеріалів справи доказів направлення відповідачу відповідної вимоги.

Правомірним є також висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 123094,30 грн. з огляду на наступне.

Звертаючись з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з відповідача 123094,30 грн. збитків.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Правомірність стягнення з відповідача 123094,30 грн. аргументована Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі"), здійснення дії з його зберігання (отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз") та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді

Як було встановлено судом вище, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" зобовязань в частині виплати лізингових платежів договір є розірваним з 28.05.2015 року. Втім, як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось з боку відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" не було здійснено самостійне повернення обєкта лізингу.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що 22 червня 2015 року (Том 1, а.с.58) на підставі виконавчого напису нотаріуса №862 було зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю "Постман" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KCX054193.

26.06.2015 року Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса №862.

Згідно до інформації, викладеної в ОСОБА_2 державного виконавця від 11 серпня 2015 року (Том 1, а.с.60), державним виконавцем Борисюк Р.А. було вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KCX054193 та передано стягувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

За твердженням позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення обєкта лізингу. Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.

У відповідності до пункту 13.5 договору, лізингоодержувач повинен відшкодувати будь-які витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у звязку з вилученням (поверненням) обєкта лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги повязані з вилученням обєкта лізингу.

Однак в даному випадку матеріалами справи підтверджується надання послуг, повязаних з вилученням обєкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, державним виконавцем ВДВС України в порядку ЗУ "Про виконавче провадження".

Колегія суддів звертає увагу на відсутність в матеріалах справи безпосереднього договору про надання юридично консультаційних послуг від 21 червня 2012 року, як можливості дослідження кола обовязків та повноважень ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі".

Акти наданих послуг №227 від 22 червня 2015 року (Том 1, а.с.72-73), №352 від 18 серпня 2015 року (Том 1, а.с.76) не містять інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення обєкта лізингу.

В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення обєкта лізингу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" саме державною виконавчою службою Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (Том 1, а.с.57-62) на підставі виконавчого напису нотаріуса №862, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Актом державного виконавця від 11 серпня 2015 року (Том 1, а.с.60) підтверджується вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" транспортного засобу типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, державним виконавцем Борисюком Р.А. за участю саме представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Відтак, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як повязаних з безпосереднім вилученням обєкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення обєкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару в порядку пункту 13.5 договору.

Не погоджується колегія суддів з визначенням виплаченої позивачем ТОВ "Автосоюз" суми за надання послуг зі зберігання автомобілю типу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI, після його вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", як збитків.

Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обовязок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.

При цьому автомобіль типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва не вибув із власності лізингодавця, та після розірвання договору був повернутий останньому. Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.

Зміст статті 322 ЦК України встановлює обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобовязань.

Поряд з цим колегія суддів вважає правомірним висновок суду в частині відмови у стягненні витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6 000,00 грн.

У межах пункту 8.2.3 договору сторони домовились, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується санкція у вигляді компенсації будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідно до договору. Позивач надає відповідачу відповідну документацію, що підтверджує понесення витрат, проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Відповідно до п. 12.10 договору, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка обєкта лізингу, доставка обєкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 16.1 договору, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що повязані з договором і можуть виникати протягом строку дії договору, виплачуються або відшкодовуються виключно відповідачем.

Отже для відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" витрат на оплату юридичних послуг обов'язковим є проведення відповідної оплати з боку позивача та надання доказів такої оплати до суду.

Проте позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів оплати ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2017 року у справі №922/20/17 без змін.

Керуючись ст. ст. 33-34, 43, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2017 року у справі №922/20/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13.04.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.