Постанова № 65965648, 11.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1321/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Потоцької Н.В.

судді Гусева О.Г.

судді Танцюри К.О.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третя особа ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до оперативного командування Південь Міністерства оборони України, третя особа: командувач військ Оперативного командування Південь Міністерства оборони України ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до оперативного командування Південь Міністерства оборони України, третя особа: командувач військ Оперативного командування Південь Міністерства оборони України ОСОБА_3, в якому позивач просить:

- визнати незаконним наказ командувача військ оперативного командування Південь №227 від 26 грудня 2016 року в частині звільнення позивача з посади заступника командира автомобільної роти з морально- психологічного забезпечення 225 окремого автомобільного батальйону оперативного командування Південь Сухопутних військ збройних сил України та скасувати його;

- поновити на посаді заступника командира автомобільної роти з морально-психологічного забезпечення 225 окремого автомобільного батальйону оперативного командування Південь Сухопутних військ збройних сил України;

- зобовязати оперативне командування Південь Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 18.01.2017 року по день поновлення на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що по перше:

Згідно Наказу командувача військ оперативного командування «Південь» № 227 від 26.12.2016 року позивача було звільнено з посади на підставі п. «і» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обовязок».

Позивач стверджує, що його не притягали до відповідальності за адміністративне корупційне діяння, а тому до нього не може бути застосовано п. «і» ч. 6 ст. 26 Закону.

Крім того, позивач вказує, що ч. 6 ст. 26 Закону, визначає підстави звільнення в мирний час та не регулює підстави звільнення військовослужбовців в особливий період, а отже, вказана норма не може бути застосована до нього.

На думку позивача, наказ № 227 від 26.12.2016 року виданий незаконно, та підлягає скасуванню.

Позивач в судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача та представник третьої особи проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції зазначив, що позивач грубо порушив умови абзаців 3, 4, 5 Контракту, нехтуючи честю та гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, дискредитуючи в умовах проведення Антитерористичної операції на сході України почесне звання військовослужбовця Збройних Сил України, вчинив корупційний злочин середньої тяжкості, передбачений ч.2 статті 369-2 КК України.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про запобігання корупції»:

- за вчинення корупційних або повязаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

- особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, повязане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, повязаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Наказом командувача військ оперативного командування Південь від 26 грудня 2016 року №227 позивача звільнено з посади заступника командира автомобільної роти з морально - психологічного забезпечення 225 окремого автомобільного батальйону оперативного командування Південь Сухопутних військ Збройних Сил України та направлено для зарахування на військовий облік до Балтського РВК Одеської області.

З урахуванням вказаного, оперативне командування Південь не порушило будь - яких вимог діючого законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, колегією суду встановлено наступне.

03.08.2016 року ОСОБА_1 уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, згідно якого ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобовязання:

проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом;

свято і неухильно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників);

дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

знати та сумлінно виконувати службові обовязки за посадами, які займатиме протягом строку Контракту, а також особливі обов'язки, визначені статутами Збройних Сил України;

добре володіти довіреною технікою (озброєнням), уміло керувати підпорядкованим особовим складом, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, досягати позитивних результатів з бойової, мобілізаційної та фізичної підготовки;

суворо зберігати державну таємницю;

знати і неухильно додержуватись прийнятих ОСОБА_4 норм міжнародного гуманітарного права;

подавати про себе та членів своєї сімї інформацію, необхідну для проходження військової служби та соціального захисту (а/с. 13-14).

Згідно обвинувального акту від 31.10.2016 ОСОБА_5, обіймаючи посаду заступника командира 2 автомобільної роти по роботі з особовим складом військової частини АЗ269, діючи умисно та протиправно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, 15.09.2016 року о 11 год. 40 хв. при пособництві невстановленої особи, перебуваючи на території військової частини А3269 за адресою: Одеська область, Балтський район, м. Балта, вул. Гагаріна, 39а, за допомогою мобільного зв'язку через невстановлену особу, висловив громадянину ОСОБА_6 прохання надати для себе та третьої особи, 200 доларів США (що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 15 вересня 2016 року складало 5 266 грн.), як першу частину раніше обумовленої неправомірної вигоди загальним розміром 400 доларів США, за вчинення наведених вище дій, а у подальшому 13 жовтня 2016 року об 11 год. 40 хв., перебуваючи у приміщенні кімнати для відвідувачів контрольно - пропускного пункту військової частини А3269, яка дислокується за адресою: Одеська область, Балтський район, м. Балта, вул. Гагаріна, 39а, одержав від громадянина ОСОБА_6 для себе та третьої особи, 200 доларів США (що станом на 13 жовтня 2016 року відповідно до даних НБУ становило 5 266,00 грн.), як першу частину раніше обумовленої неправомірної вигоди загальним розміром 400 доларів США, за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення командиром військової частини А3269, як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, щодо прискореного опрацювання документів та швидкого призову громадянина ОСОБА_6 на військову службу за контрактом до військової частини А3269 та призначення останнього на посаду фельдшера - водія 2 автомобільної роти, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, - одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання такої вигоди.

Вироком Балтського районного суду Одеської області по кримінальній справі №493/1638/16-к від 21.11.2016 р. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні корупційного злочину середньої тяжкості, передбаченого ч. 2 статті 369-2 КК України, - одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання такої вигоди.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про запобігання корупції»:

- за вчинення корупційних або повязаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

- особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, повязане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, повязаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

За вчинення правопорушення, наказом командувача військ оперативного командування Південь від 26 грудня 2016 року №227 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника командира автомобільної роти з морально-психологічного забезпечення 225 окремого автомобільного батальйону оперативного командування Південь Сухопутних військ Збройних Сил України та направлено для зарахування на військовий облік до Балтського РВК Одеської області (а/с. 15).

Наказом командира військової частини А 3269 (по стройовій частині) № 11 від 18.01.2017 р. старшого лейтенанта ОСОБА_1, заступника командира автомобільної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини А3269 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з цього ж числа вважати здавши справи та посаду, направити для зарахування на військовий облік до Балтського РВК (а/с. 16).

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Стаття 65 Конституції України, встановлює обов'язок громадян України захищати ОСОБА_7, незалежність та територіальну ці лісність України.

Головною державною структурою, призначеною для зброй ного захисту України є Збройні Сили України, на які згідно зі ст. 17 Конституції України покладається оборона України, за хист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторкан ності.

Збройні Сили України здатні виконати своє державне при значення лише за умови високої боєздатності та боєготовності, які забезпечуються належним порядком проходження військо вої служби. Від стану законності та воєнного правопорядку у Збройних Силах, та інших військових формуваннях, що ство рені, та діють відповідно до законодавства України, залежить ефективність виконання покладених на них державних задач. Окремі закони, військові статути, керівництва та інші підзаконні нормативні акти точно і чітко регламентують практично всі сфери їх життя і діяльності. На військовослужбовців по кладається дотримання Конституції України, військової прися ги, законів та підзаконних актів, наказів командирів і началь ників. Все це зумовлює специфіку суспільних відносин у сфе рі несення військової служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту ОСОБА_7 здійснено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом ОСОБА_7. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 4 ст. 2 вищевказаного Закону України до видів військової служби, у тому числі, відноситься військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Відповідно до статті 11 Закону України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.

Відповідно до статті 115 Статуту, заступник командира роти з виховної роботи в мирний і воєнний час відповідає за організацію і проведення виховної роботи, за військову дисципліну, морально-психологічний стан, за морально - психологічне забезпечення бойової готовності, бойової підготовки, бойових завдань, повсякденної діяльності особового складу роти, за гуманітарну підготовку, інформаційну і культурно-виховну роботу, дозвілля військовослужбовців, за їх соціальний захист.

Суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб Збройних Сил України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників, начальників щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень, визначено Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України".

Відповідно до статті 1 Дисциплінарний статут військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист ОСОБА_7, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

За змістом ст. 5 Дисциплінарного статуту за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту ОСОБА_7 зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

При цьому, колегія суддів не дає правової оцінки обставинам, які досліджувались в ході кримінального провадження, оскільки є вирок суду який набрав законної сили і яким встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata принципу остаточності рішень суду. Цей принцип, як наголошує Євросуд, означає, що: «жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обовязкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. При цьому, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру» (п. 52 рішення Євросуду по справі «Рябих проти Росії» (2003).

Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи статті 11 Закону України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України покладають на військовослужбовців обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок та інше.

Військова присяга, затверджена Указом Президії ВР N 1813а-XII (1813а-12) від 14.11.1991 р., Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ОСОБА_4 Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, вимагають від кожного військовослужбовця неухильного додержання Конституції України, діючого законодавства України, сумлінного і чесного виконання військового обов'язку, виконання вимог наказів командирів, непохитно стояти на сторожі свободи і незалежності України, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно статті 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

ОСОБА_1 склавши Присягу, вступаючи на військову службу, урочисто поклявся народу України дотримуватись Конституції та чинного законодавства, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів.

Військова присяга -урочиста клятва, що її дає кожний громадянин, вступаючи до лав збройних сил держави.

Військова присяга документ юридичної сили, що має велике державне значення. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він має неухицьно виконувати в інтересах національної безпеки України. Складаючи присягу, воїн Збройних сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм, як були вірними й відданими рідній землі запорозькі козаки, Січові стрільці, борці з фашизмом у роки Другої світової війни. Відданість народу, державі означає сумлінне виконання воїном своїх обовязків щодо захисту свободи та незалежності держави. Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу, держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.

В свою чергу в матеріалах справи наявний вирок Балтського районного суду Одеської області по кримінальній справі №493/1638/16-к від 21.11.2016 р., яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні корупційного злочину середньої тяжкості, передбаченого ч. 2 статті 369-2 КК України, - одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання такої вигоди.

Колегія суддів вважає, що вчинені дії, суперечать складеній Присязі народу України.

Ці умисні дії вказують на подрив авторитету, іміджу та довіри Збройних Сил України.

Дискредитація (фр. Discrediter подривать довіру) умисні дії направлені на подрив авторитету, іміджу та довіри.

Крім того, слід також приймати до уваги і Моральні основи служби в Збройних силах України.

Кожен громадянин України, який вступає на військову службу, добровільно покладає на себе обовязок служіння Українському народові й захисту Української держави, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Вищим моральним змістом військової служби є захист людини, її життя і здоровя, честі та особистої гідності, невідємних прав і свобод.

Загальнолюдські цінності складають основу морального духу військовослужбовця, який усвідомлює причетність до благородної справи захисту ОСОБА_7, надбань, досягнень, успіхів попередніх поколінь.

Совість, професійний обовязок, честь і гідність є головними моральними орієнтирами на військовому шляху захисника ОСОБА_7 і складають моральний стрижень особистості військового.

Професійний обовязок військовослужбовця полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами завдань щодо забезпечення надійного захисту суверенітету України.

Честь військовослужбовця виявляється в сукупності таких якостей, як заслужена репутація, добре імя, особистий авторитет, вірність службовому обовязку, даному слову і прийнятим моральним зобовязанням.

Гідність нерозривно повязана з обовязком і честю та являє собою єдність морального духу і високих моральних якостей, їх формування та підтримку в самому собі й інших людях.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що вирок у відношенні ОСОБА_1 за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, не є прикладом безумовного дотримання вимог законів і високоморальних принципів, а навпаки.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів Закону України «Про запобігання корупції», якій діяв на час вчинення корупційного правопорушення та прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, встановлено такі поняття.

Корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи повязаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи повязаних з ними можливостей.

Правопорушення, повязане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Отже, чинний на час вчинення корупційного правопорушення Закону України «Про запобігання корупції» встановив кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Частина 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачає звільнення військовослужбовця у разі наявності рішення суду. Яке набрало законної сили, яким військовослужбовця притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення.

Як встановлено судом, позивач притягнутий до кримінальної відповідальності за корупційне правопорушення, а отже, його звільнення відбулося відповідно до Закону.

Колегія суддів доводи позивача щодо порушення процедури звільнення, яка виявилась у тому, що позивач звільнений під час Особливого періоду, вважає такими, що не ґрунтуються на Законі з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в ОСОБА_4 або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналогічне зазначено і у ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту ОСОБА_7, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в ОСОБА_4 або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію» було постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, та у п. 9 визначено, що цей Указ набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року було затверджено Указ Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію». У п. 2 цього Закону визначено, що цей ОСОБА_4 набирає чинності з дня його опублікування.

20 січня 2015 року ОСОБА_4 України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року було опубліковано в газетах «Урядовий курєр» №9 та «Голос України» №8.

Таким чином, в України було оголошено мобілізацію, і тим самим відбулося настання особливого періоду, на 210 діб, починаючи з 21 січня 2015 року по 18 серпня 2015 року.

Станом на момент прийняття оскаржуваного наказу, а саме 26.12.2016 р. особливий період не діяв.

Частині 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені випадки звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду.

Проаналізувавши норми законодавства можна зробити висновок, що з 18 серпня 2015 року закінчилася дія особливого періоду та час проведення мобілізації в ОСОБА_4, у звязку із чим з 18 серпня 2015 року звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, відбувається з підстав визначених у ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

За правилами частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Суддя Гусев О.Г.

Суддя Танцюра К.О.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

11 квітня 2017 року.