Рішення № 65892791, 05.04.2017, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6882/16-ц

Провадження №2/461/321/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, визнання спільною власністю, поділ спільного майна, зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про припинення права власності на спільне майно, визнання права власності та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, який в майбутньому уточнила. Свої вимоги мотивувала тим, що між позивачем та відповідачем 19.07.1991 року був укладений шлюб. Від шлюбу подружжя має повнолітню дитину дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає в Канаді та навчається в університеті University Housyen TX, повністю перебуває на утриманні позивачки. Окрім того, зазначає, що під час перебування у шлюбі сторонами придбано нерухоме майно, зокрема: квартира АДРЕСА_1 та квартира № 2а в будинку № 23 по вул. Коперника у м. Львові, а також інші приміщення, що не є предметом спору.

Після зменшення розміру позовних вимог (т.2, а.с.12) ОСОБА_4 просила суд:

1) стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_8 у твердій грошовій сумі 13000,00 грн. щомісячно до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення дочкою 23-річного віку;

2) визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін;

3) провести поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_4 право власності на:

- 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2;

- 1/2 ідеальну частку квартири № 2а в буд. 23 по вул. Коперника у м. Львові.

09.12.2016 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на спільне майно. Зустрічний позов ОСОБА_5 обґрунтував тим, що спільним майном сторін є лише 1/2 ідеальна частка квартири АДРЕСА_2. Відтак, ОСОБА_4 може претендувати на 1/4 частку даного майна. Крім того, інша 1/2 частина квартири була набута у дар ОСОБА_5 Відтак, на час розгляду справи він фактично є власником 3/4 частин квартири. Зазначає, що 1/4 частка приміщення не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування є неможливим, припинення права власності ОСОБА_4 на квартиру не завдасть інтересам останньої значної шкоди. Просить суд припинити право власності ОСОБА_4 на 1/4 ідеальну частку квартири АДРЕСА_3 та визнати право власності на цю частку за ОСОБА_5

23.02.2017 року до суду з позовом звернулася третя особа ОСОБА_6, який заявив самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Свої вимоги мотивував тим, що предметом первісного позову є поділ майна подружжя, зокрема квартири № 2а в буд. 23 по вул. Коперника у м. Львові. Разом з тим, такий поділ майна порушив би права ОСОБА_6 з огляду на наступне. 01.07.1997 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 була укладена угода про спільну діяльність, предметом якої буда спільна мета набуття у власність квартири № 2а в буд. 23 по вул. Коперника у м. Львові. Відповідно до угоди вартість квартири становила 8000,00 грн., які мав внести ОСОБА_6, а вартість реконструкції також 8000,00 грн., які повинен був нести ОСОБА_5 В день укладення угоди ОСОБА_6 ОСОБА_5 були передані грошові кошти у сумі 8000,00 грн. і вже 09.07.1997 року квартира була придбана шляхом укладання договору купівлі-продажу. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не виконав умов договору у повній мірі, ОСОБА_6 було також внесено 7000,00 грн. для реконструкції квартири. Відтак, ОСОБА_6, вважаючи себе власником квартири № 2а в буд. 23 по вул. Коперника у м. Львові, просить суд визнати за ним право власності на квартиру.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог. Просив позов задоволити, а зустрічний позов задоволити частково, а саме в частині припинення права власності ОСОБА_4 на 1/4 ідеальну частину квартири АДРЕСА_4 та у задоволені позовних вимог третьої особи просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 зустрічний позов підтримав, просив такий задоволити з підстав, викладених у такому, а також не заперечив проти задоволення позовних вимог третьої особи. Проти задоволення первісного позову заперечив, просив у такому відмовити. Проти задоволення позову третьої особи не заперечив.

Третя особа ОСОБА_6 та його представник у судове засідання не зявилися, однак через канцелярію суду подали клопотання, в якому просили розглядати справу за їх відсутності. Свої позовні вимоги підтримали, просили такі задоволити.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 19.07.1991 року укладено шлюб, який зареєстрований відділом запису актів громадянського стану виконкому Львівської міської Ради народних депутатів, актовий запис № 1601 (т.1,а.с.9).

У даному шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 25.08.1994 року народилась донька ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-СГ №292345 від 05.10.1994 року.

ОСОБА_4 у своєму позові покликається на те, що її донька ОСОБА_8 проживає в Канаді та навчається в університеті University Housyen TX.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення аліментів, суд враховує, що згідно ч.1 ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обовязок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обовязкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але не є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у звязку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно розяснення Верховного Суду України, які викладені у постанові від 24.02.2016 року в справі №6/1296цс15 правовідносини обовязку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обовязок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у звязку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199-201 СК України). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Суд зазначає, що позивачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_8 продовжує навчатися в університеті University Housyen TX, не надано доказів вартості вказаного навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Окрім того, в матеріалах справи наявний витяг з ЄДРПОУ, в якому зазначено, що ОСОБА_5 є засновником ТзОВ «ЗІКО». Натомість, відповідно до довідки № 300101 від 30.11.2016 року ТзОВ «ЗІКО» з 30.11.2013 року по 30.11.2016 року не нараховувало та не виплачувало дивідендів. Перебуваючи на посаді генерального директора ТзОВ «ЗІКО» ОСОБА_5 отримує заробітну плату від 4581,81 грн. до 4830,00 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення з ОСОБА_5 аліментів у розмірі 13000,00 грн. є необґрунтованою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4О про стягнення аліментів необхідно відмовити.

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, а також позовну вимогу зустрічного позову ОСОБА_5 про припинення та визнання права власності щодо квартири №2 у будинку №21 на вул. Кримській у м.Львові, суд виходить з наступного.

14.08.2001 року був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого громадянин ОСОБА_9 ОСОБА_10 продав, а громадяни України ОСОБА_11 та ОСОБА_5 придбали в рівних частках квартиру АДРЕСА_2.

Крім того, відповідно до договору дарування, укладеного 23.05.2003 року, ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар 1/2 частину квартири АДРЕСА_2. Право власності на дану 1/2 частину квартири зареєстроване за ОСОБА_5 у встановленому законом порядку.

Згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сімю України, який діяв на момент укладення шлюбу, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відтак, квартира №2 у буд. №21 на вул. Кримській у м.Львові належить на праві власності ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки та ОСОБА_5 у розмірі 3/4 частки вказаного майна.

Суд зазначає, що ОСОБА_4 не надано жодних належних та допустимих доказів того, що у вищевказаній квартирі проводився ремонт.

Частиною 1 ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 70 цього ж Кодексу, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За розясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. п. 23, 24 постанови від 21.12.2007 р. №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як розяснено у п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Так, згідно ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судом також встановлено, що в матеріалах справи наявний висновок №2-02-17 експертного будівельно-технічного дослідження від 20.02.2017 року, згідно з яким виділення 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 в натурі неможливе.

В той же час, відповідно до цього ж дослідження, ринкова вартість 1/4 частини квартири складає 469700,00 грн., що станом на момент розгляду справи складає більше 146 розмірів мінімальної заробітної плати.

Окрім того, оскільки в цій частині представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_2 визнав позов, жодних заперечень щодо неподільності даної квартири чи оцінки майна не висловив, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову в частині визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнання права власності на 1/2 вказаної квартири необхідно відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_5 необхідно задоволити частково та припинити право власності ОСОБА_4 на 1/4 ідеальну частину квартири №2 у будинку №21 на вул. Кримській у м.Львові з виплатою ОСОБА_4 вартості вказаної частки у розмірі 470000,00 грн., що внесена ОСОБА_5 на депозит ТУ ДСА у Львівській області відповідно до платіжного доручення №205196 від 22.02.2017 року. В іншій частині позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_4 про поділ спільного майна та визнання права власності на квартиру №2а у будинку №23 на вул. Коперника у м.Львові, суд виходить з наступного.

Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 62006087, за ОСОБА_5 зареєстроване право власності на квартиру № 2а в буд. 23 по вул. Коперника М. у м. Львові. Державна реєстрація права власності здійснена 27.10.2011 року на підставі свідоцтва про право власності.

Відповідно до ст.24 Кодексу про шлюб та сімю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Також, аналогічна позиція викладена у ст.57 СК України, згідно якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України.

Згідно розяснень Верховного Суду України, які викладені у постановах від 07.09.2016 року у справі №6-801цс16 та від 12.10.2016 року у справі №6-846цс/16 належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У звязку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошті якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки, позивачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів того, що квартира №2а у буд. №23 на вул. Коперника у м.Львові придбана в період шлюбу за спільні грошові кошти, відтак суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині поділу спільного майна та визнання права власності на 1/2 частку квартири №2а у будинку №23 на вул. Коперника у м.Львові необхідно відмовити.

У свою чергу, суд вважає за необхідно задоволити позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 липня 1997 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено угоду про сумісну діяльність.

Відповідно до п.1 цієї угоди сторони зобов'язалися сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, а саме: набути у спільну власність квартиру № 2-а в будинку № 23, що знаходиться у м. Львові на вул. Коперника, загальною площею 43,1 кв.м.; здійснити ремонт, реконструкцію (перепланування) зазначеної квартири з можливістю її подальшого використання як нежитлової; здійснити необхідні юридично значимі дії для оформлення права власності сторін на спірну квартиру, як на нежитлові приміщення згідно їх часток.

Відповідно до п.2 зазначеної угоди керівництво сумісною діяльністю та ведення спільних справ покладається на ОСОБА_5

У п.3 вказаної угоди сторони погодили, що для досягнення мети, зазначеної у п.1 цієї угоди сторони роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески сторін, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю.

В пунктах 5 та 6 угоди сторони визначили, що вартість квартири, що підлягала придбанню повинна становити не більше 8000,00 грн., які ОСОБА_6 зобов'язався внести до спільної діяльності у п'ятиденний термін з дня підписання угоди, а вартість реконструкції цієї ж квартири також повинна становити не більше 8000,00 грн., які ОСОБА_5 зобов'язався внести до спільної діяльності протягом 30-ти денного терміну з дня укладення договору

01.07.1997 року на виконання п.5 ОСОБА_6 передав ОСОБА_5 8000,00 грн. для придбання вказаної квартири, що підтверджується копією розписки, яка міститься у матеріалах справи.

09.07.1997 року укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_5, на виконання умов угоди про спільну діяльність, придбав квартиру № 2а у будинку 23 по вул. Коперника в м. Львові.

В подальшому, ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_6 з листом з проханням внести кошти на ремонт вказаної квартири, так як свій обов'язок по внесенню коштів він в повному обсязі виконати не може через відсутність в нього коштів. Тому, ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_6 внести 7000,00 грн. на ремонт з подальшим пропорційним збільшенням частки у спільному майні.

ОСОБА_6 погодився на вказану пропозицію ОСОБА_5, і 15.08.1997 року передав йому ще 7000,00 грн. на ремонт вищевказаної квартири. В результаті проведеного перепланування загальна площа квартири збільшилась до 55,9 кв.м.

Листом від 01.03.1998 року позивач звернувся до ОСОБА_5 з проханням повідомити про розмір грошових коштів (внеску), що внесений ним у спільну діяльність. Також, позивач попросив надати йому копії відповідних підтверджуючих розрахункових документів, як це передбачено у п.6 угоди про спільну діяльність від 01.07.1997 року.

10.03.1998 року ОСОБА_5 повідомив, що внесений розмір коштів становить 1800,00 грн., однак надати будь-які письмові документи він не може.

Також, в пункті 7 угоди про спільну діяльність сторони погодили, що майно та доходи від сумісної діяльності за цією угодою є спільною частковою власністю. Частка кожного учасника, за умови належного виконання пунктів 5 та 6 цієї угоди становить по 1/2. При цьому, зазначена частка підлягає пропорційній зміні, згідно до фактичної вартості внесків сторін.

Внесок ОСОБА_6 до спільної діяльності становить 15000,00 грн., а внесок ОСОБА_5 - 0,00 грн., оскільки документи, які передбачені п.6 угоди про спільну діяльність від 01.07.1997 р., ним не представлено.

Відповідно до абз.4 п.1 угоди про спільну діяльність від 01.07.1997 року подальше оформлення вищевказаної квартири, як на нежитлові приміщення, повинно було бути здійснено на ім'я ОСОБА_12

Однак, всупереч зазначеній угоді ОСОБА_5, без повідомлення про це ОСОБА_6, здійснив дії щодо оформлення права власності на зазначену квартиру на своє ім'я. 24.10.2011 року отримав свідоцтво про право власності, згідно якого ОСОБА_5 є власником квартири № 2а у будинку 23 по вул. Коперніка у м. Львові та яка відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.09.1997 року № 574 використовується як нежитлова.

Суд зазначає, що заявляючи позовні вимоги про поділ вищевказаної квартири ОСОБА_4 фактично оспорила право власності ОСОБА_6

Згідно ч.2 ст.12 ЗУ «Про власність» громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ч.2 ст.17 ЗУ «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною 2 ст.432 ЦК УРСР, який діяв на час укладення вищевказаної угоди, встановлено, що грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Відповідно до п. 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК України)

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_6 підлягає до задоволення, оскільки ним доведено право власності на квартиру №2а у будинку №23 на вул. Коперника у м.Львові.

Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частини 1 та 4 ст.60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.60 ЦПК України, на сторону у справі покладено обов'язок доказування та зазначено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст.59, ч.2 ст.64 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що первісний позов задоволенню не підлягає, зустрічний позов підлягає до часткового задоволення, а позов третьої особи підлягає до задоволення у повному обсязі.

Судові витрати суд вважає за необхідне вирішити відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 17 ЗУ «Про власність», ст.ст.365, 368, 392 ЦК України, ст.432 ЦК УРСР, ст.ст.16, 60, 63, 69-71, 199 СК України, ст.24 КпШС України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, визнання спільною власністю, поділ спільного майна відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про припинення права власності на спільне майно, визнання права власності задоволити частково.

Припинити право власності ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на 1/4 ідеальну частину квартири №2 у будинку №21 на вул. Кримській у м.Львові з виплатою ОСОБА_4 вартості вказаної частки у розмірі 470000,00 грн., що внесена ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) на депозит Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області відповідно до платіжного доручення №205196 від 22.02.2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру задоволити.

Визнати за ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) право власності на квартиру 2-а у будинку 23 на вул. М.Коперника у м. Львові, загальною площею 55,9 кв.м, яка відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.09.1997 року №574 використовується як нежитлова.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 4000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 4000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м.Львова протягом 10 днів з моменту його проголошення. У разі, якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Зубачик Н.Б.