Рішення № 65873123, 30.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 310/819/16Головуючий у 1-й інстанції Черткова Н.І.№22-ц/778/61/17Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Дашковської О.В., Подліянової Г.С.

при секретарі Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (надалі ОСОБА_3) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИЛА:

04 лютого 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором №ZPBNAK48670053 від 06.06.2007 року станом на 25.01.2016 року у розмірі 279024,40 грн., яка складається з: 24794,10 грн. - заборгованості за кредитом; 254230,30 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також понесені судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року (а.с. 89-90) позов Банку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №ZPBNAK48670053 від 06.06.2007 року у розмірі 49588,20 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 24794,10 грн., пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором у розмір 24794,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Банк із зазначеним рішення суду першої інстанції погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції фактично в частині задоволення позову Банку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 100-101) просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити Банку у задоволенні його позовних вимог у цій справі у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (суддя доповідач Савченко О.В. а.с. 110), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.112).

Банк подав заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача (а.с. 126-137).

15 грудня 2016 року в автоматизованому порядку змінено склад колегії суддів апеляційного суду у цій справі на суддю - доповідача Гончар М.С. та суддів Дашковська О.В. і ОСОБА_4 у звязку із відставкою судді-доповідача ОСОБА_5 (а.с. 142-143).

Розгляд цієї справи апеляційним судом не відбувся 19 грудня 2016 року та був відкладений через відсутність у представника Банку довіреності від тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» через націоналізацією останнього з 19 грудня 2016 року (а.с. 145-148).

21 лютого 2017 року розгляд цієї справи апеляційним судом не відбувся через позапланову короткочасну відпустку судді Дашковської О.В. з 20.02.2017 року по 28.02.2017 року включно за сімейними обставинами (а.с.152).

У судове засідання 30 березня 2017 року повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду справи належним чином (а.с. 154-156) всі особи, які беруть участь у справі, не зявились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Банк про причини неявки свого представника апеляційний суд не сповістив.

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційному суду заяву, в якій просив відкласти розгляд цієї справи через його перебування на лікуванні у лікарні (а.с. 157-158).

Однак, за змістом ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

В силу вимог ст. 303-1 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

Встановлено, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 у цій справі була прийнята до провадження апеляційним судом (суддя-доповідач ОСОБА_5В.) ще 09 серпня 2016 року (а.с. 110).

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки представника Банку та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила заяву відповідача ОСОБА_2 про відкладення розгляду цієї справи відхилити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх осіб, які беруть участь у справі.

В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

Згідно із ст. 307 ч. 1 п. 3 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин.

В силу вимог ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У мотивувальній частині рішення суду згідно зазначаються:

- встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини;

- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

- чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

- назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

За розясненнями п. 19 постанови Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, якщо помилки у рішенні суду першої інстанції стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.

Встановлено, що суд першої інстанції, правильно задовольняючи позов Банку у цій справі частково та стягуючи з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №ZPBNAK48670053 від 06.06.2007 року у розмірі 49588,20 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 24794,10 грн., пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором у розмір 24794,10 грн., в решті відмовляючи, правильно керуючись ст.ст. 549, 610, 629, 1049,1050,1054 ЦК України, і керуючись ст.ст. 10,11, 15, 60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України та виходячи із обґрунтованості позовних вимог Банку лише в частині їх задоволення; разом із тим, допустився помилки в частині правового обґрунтування вирішення (задоволення та відмова) позовних вимог позивача про стягнення пені у цій справі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № ZPBNAK48670053 від 06.06.2007 року (а.с. 7-9) ОСОБА_3 зобовязався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 146914,00 грн. на термін до 06.06.2014 року, який відповідач зобовязався повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Згідно із умовами даного кредитного договору у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач сплачує позивачу відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_3 свої зобовязання за вищезазначеним кредитним договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 146914,00 грн.

Однак, у порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 свої зобовязання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у звязку з чим, він станом на 25.01.2016 року у нього перед банком за цим договором має заборгованість у розмірі 279024,40 грн. (розрахунок а.с. 4-6), яка складається з: 24794,10 грн. - заборгованості за кредитом; 254230, 30 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно із рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.04.2013 року, яке набуло законної сили 23.04.2013 року (а.с.40-41), в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором в розмірі 155668,03 грн. було вилучено у ОСОБА_2 та передано в заклад Банку предмет застави автомобіль «Skoda Oktavia, модель А5, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий седан, що належить на праві власності ОСОБА_2

В рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором №ZPBNAK48670053 від 06.06.2007 року в розмірі 155668,03 грн. було звернено стягнення на предмет застави (а.с. 70-73) вищевказаного автомобіля і Банку були надані усі повноваження, необхідні для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля в органах ДАІ України .

Судом першої інстанції було також правильно встановлено, що дане рішення суду було фактично виконано 26.11.2015 року, автомобіль був реалізований за 150000,00 грн. (а.с. 57, а.с. 133-137).

При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що вини Банку у тому, що рішення суду про звернення стягнення набуло законної сили 23.04.2013 року, а автомобіль відповідача був реалізований лише 26.11.2015 року, немає.

Тобто, відсутні підстави для зменшення нарахованої Банком з урахуванням зарахувань після реалізації автомобіля боржника пені у сумі 254230,30 грн. на підставі ст. 616 ЦК України (правові наслідки порушення зобовязання з вини кредитора).

Оскільки, було встановлено судом першої інстанції той факт, що щоб мати можливість звернути стягнення на автомобіль в рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором, ОСОБА_3 вимушений був звертатись до суду в іншій цивільній справі із позовом про звільнення цього майна (автомобілю) з-під арешту (рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 липня 2015 року у справі ЄУН 486/1122/15-ц, яке набрало законної сили 04.08.2015 року (а.с. 76-77).

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виповняться належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свої зобов'язання і на підставі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_3 повністю виконав свої зобовязання й надав позичальнику кредитні кошти. Однак, останній свої обовязки до теперішнього часу за кредитним договором у повному обсязі не виконав.

Раніше постановлене рішення суду про звернення стягнення на предмет застави (автомобіль) в рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору зі строком дії до 06.06.2014 року, нарахованих після винесення попереднього рішення суду від 12.04.2013 року (а.с. 40).

Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що і після реалізації заставного майна (автомобілю) вся сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором погашена не була.

Крім того, згідно із ст. 1054 ч. 2 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом (2) і не випливає із суті кредитного договору.

В силу вимог ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, який є обовязковим для загальних судів в силу вимог ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України:

«Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того же роду та такої ж якості.

У відповідності до ч. ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України».

При вищевикладених обставинах, ОСОБА_3 мав право здійснювати нарахування сум, передбачених вищезазначеним кредитним договором сторін і після ухвалення рішення суду 12 квітня 2013 року і до закінчення терміну договору сторін 06.06.2014 року, а також і після закінчення терміну договору 06.06.2014 року, у тому числі пені станом на 25.01.2016 року, оскільки мале місце невиконане на той час боржником ОСОБА_2 рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.04.2013 року (а.с.40-41) про звернення стягнення на автомобіль боржника в рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором в сумі 155668,03 грн. станом на 25.02.2013 року (хоча на той час заборгованість відповідача перед Банком вже складала 174114,01 грн. (а.с.40), а також у звязку із тим, що коштами від реалізації автомобілю не було погашено існуючу на той час заборгованість позичальника відповідача у цій справі за вищезазначеним кредитним договором.

Порядок зарахування сплати заборгованості після реалізації автомобілю 26.11.2015 року був здійснений Банком згідно із умовами вищезазначеного кредитного договору, підписаного сторонами.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що залишились несплаченою боржником ОСОБА_2 на користь Банку станом на 25.01.2016 року заборгованість у розмірі 279024,40 грн. (розрахунок а.с. 4-6), яка складається з: 24794,10 грн. - заборгованості за кредитом; 254230, 30 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивач ОСОБА_2 у суді першої інстанції заявляв про застосування строку позовної давності у цій справі (а.с. 33).

Так, дійсно судом першої інстанції було правильно встановлено, що сума заборгованості за кредитом 24794,10 грн. була заявлена Банком у цій справі в межах загального 3-річного строку позовної давності, враховуючи часткові сплати боржником заборгованості за вищезазначеним договором у добровільному порядку до 04.10.2010 року (а.с. 5, ст. 254 ч. 1 ЦК України переривання перебігу строку позовної давності), звернення Банку у жовтні 2013 року до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на автомобіль (а.с. 40, ст. 264 ч. 2 ЦК України переривання перебігу строку позовної давності), зарахування коштів від реалізації автомобілю Банком 26.11.2015 року (а.с.а.7) та звернення із позовом Банком у цій справі до суду першої інстанції у лютому 2016 року (а.с. 2).

Щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені у цій справі, то останній дійсно мав право застосувати у цій справі ст. 551 ч. 3 ЦК України та зменшити останню до 24794,10 грн., оскільки вона значно перевищувала суму основного боргу у вигляді заборгованості за кредитом 24794,10 грн.

Однак, перед тим, суд першої інстанції мав визначити у цій справі суму пені, яка заявлена Банком в межах 1 (однорічного) строку позовної давності до звернення Банком до суду із позовом до суду у цій справі 04.02.2016 року (а.с.2), та могла би бути стягнута судом першої інстанції у цій справі, якщо б не було застосування ст. 551 ч. 3 ЦК України, та суму пені, в якій слід було б Банку відмовити у цій справі через сплив строку позовної давності, враховуючи наявність заяви відповідача про її застосування у цій справі (ст. 33).

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Доказом, передбаченим ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі, якій може бути прийнятий апеляційним судом до уваги при апеляційному перегляді цієї справи в силу вимог ст. ст. 10 ч. 4, 303 ч.2 ЦПК України, є матеріали:

- надані відповідачем ОСОБА_2 апеляційному суду (контррозрахунок заборгованості за вищезазначеним кредитним договором сторін, яка складає 00,00 грн. а.с.159-197);

- надані Банком апеляційному суду, зокрема: розрахунок пені в межах 1 (однорічного) спеціального строку позовної давності (а.с. 127), висновок експерта від 09.09.2015 року, згідно із яким вартість автомобілю боржника становить 150000,00 грн. (а.с. 133-136), акт прийому передачі автомобілю від 26.11.2015 року (а.с.137).

Однак, встановлено, що наданим контррозрахунком заборгованості відповідача ОСОБА_2 (а.с. 159-197) правильно встановлені судом фактичні обставини цієї справи не спростовуються.

Згідно із розрахунком Банку (а.с. 127), пеня в межах 1 (однорічного) спеціального строку позовної давності у цій справі за період з 04.02.2015 року по 25.01.2016 року складає є 59963,31 грн.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Таким чином, у стягненні пені у розмірі 254230,30 грн. в частині нарахованій Банком до 04.02.2015 року у сумі 194266,99 грн. (розрахунок: 254230,30 грн. - 59963,31 грн.), суд першої інстанції мав відмовити у цій справі з підстав саме пропуску Банком строку позовної давності для її стягнення, оскільки підстави, передбачені ст. 264 ЦК України (переривання перебігу позовної давності) саме для спеціальної позовної давності у цій справі за вказаний період відсутні.

А вже пеню у розмірі 59963,31 грн., розраховану Банком з 04.02.2015 року, суд першої інстанції мав право зменшити у цій справі на підставі ст. 551 ч. 3 ЦК України до 24794,10 грн., яка дорівнює сумі основного боргу у вигляді заборгованості за кредитом 24794,10 грн.

В решті доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 у цій справі є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно, з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів у спростування позову Банку у цій справі в частині його задоволення.

При вищевикладених обставинах, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року у цій справі слід змінити в частині правового обґрунтування вирішення позовних вимог позивача про стягнення пені; в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Встановлено, що судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами понесеними судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч.ч.1,5 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 лише частково при вищевикладених обставинах, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача судових витрат у вигляді судового збору (а.с. 99,108), понесених ним при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування вирішення позовних вимог позивача про стягнення пені.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_4