Ухвала суду № 65873129, 22.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 310/4336/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Полянчук Б.І.

Провадження № 22-ц/778/864/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

За участю секретаря: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Бердянського міського центру зайнятості на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року у справі за позовом Бердянського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року Бердянський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення допомоги по безробіттю, отриманої незаконним шляхом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09.04.2013 року до Бердянського міського центру зайнятості з питанням надання допомоги в працевлаштуванні звернувся ОСОБА_3 На підставі звернення відповідачу було надано статус безробітного відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012р. та призначено виплату допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу у відповідності до п.п. 1, 3, 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-ІІІ від 02.03.2000р.

У заяві про надання статусу безробітного від 09.04.2013 року відповідачем було зазначено, що він не має заробітку або інших передбачених законом доходів, не забезпечує себе роботою самостійно, не є субєктом підприємницької діяльності, не отримує певні види допомоги, не є членом особистого селянського господарства чи фермером, не навчається на денній формі, тобто не відноситься до зайнятого населення.

Але в результаті перевірки було виявлено, що ОСОБА_3 в період перебування на обліку в Бердянському міському центрі зайнятості як безробітний, працевлаштувався за наймом на умовах трудового договору з 01.05.2013р. до ТОВ «Станкомтек», де отримував заробітну плату.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 отриману допомогу по безробіттю у розмірі 6107,77 грн. та судовий збір в сумі 1378 грн.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1ст. 205 ЦПК України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Бердянський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.307 ЦПК Україниза наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд керувався п. 1 ч. 1ст. 205 ЦПК України та виходив із того, що спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення, а тому такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив,що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обовязку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх обєднання, юридичні особи, які не є субєктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом субєкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієїдіяльності обєднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) обєднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх обєднання, юридичні особи, які не є субєктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом субєкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю зарішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання субєктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих субєктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права субєкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обовязків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС субєкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх обєднань, юридичних осіб, які не є субєктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року, справа № п/811/3781/14.

У випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянина ОСОБА_3 і не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що спір є не публічно-правовим, а приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції, постановивши ухвалу про закриття провадження в справі, дійшов хибного висновку, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали і направлення справи для продовження розгляду до того ж суду в іншому складі (ч. 1ст. 21 ЦПК України).

Крім того, при відкритті апеляційного провадженняухвалою судді Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2017 року Бердянському міському центру зайнятості було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року у цій справі до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 182).

Враховуючи положення ст. 88 ЦПК Українинесплачена сума судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1515,80 грн., сплату якого було відстрочено, підлягає стягненню з Бердянського міського центру зайнятості в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311-313, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Бердянського міського центру зайнятості задовольнити.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2016 року у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі.

Стягнути з Бердянського міського центру зайнятості в дохід держави судовий збір в сумі 1515 (одна тисяча пятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: