Ухвала суду № 65867219, 04.04.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/2010/17 Головуючий 1 інст. Скляренко С.О.

Справа № 642/4419/15-ц Доповідач Бурлака І. В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» квітня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про розірвання кредитного договору,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_1. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», укладено кредитний договір № CL-702/1074/2008.

В подальшому за згодою сторін вносились зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткового договору № 1 від 05 березня 2009 року, додаткового договору № 1 від 17 липня 2009 року, додаткового договору № 2 від 05 серпня 2009 року, додаткового договору № 3 від 03 березня 2010 року, додаткового договору № 1 від 15 липня 2010 року, додаткового договору № 4 від 24 вересня 2010 року, додаткового договору № 5 від 09 березня 92011 року, додаткового договору № 6 від 06 липня 2011 року, додаткового договору № 6 від 05 травня 2014 року, додаткового договору № 7 від 05 вересня 2014 року.

Зазначив, що відповідно до умов договору банк зобовязався надати позичальнику кредит у розмірі 26733,00 доларів США на купівлю автомобіля марки Volkswagen Caddy, а позичальник зобовязався повернути банку суму отриманого кредиту та оплатити за користування кредитними коштами у строки передбачені кредитним договором.

Вказав, що банк свої зобовязання, передбачені кредитним договором виконав і надав позичальнику кредитні кошти згідно кредитної заявки ОСОБА_1 від 05 серпня 2008 року.

Зазначив, що зобовязання за кредитним договором щодо своєчасного та повного погашення передбачених договорами платежів не виконуються, у звязку з чим виникла прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 08 травня 2016 року в розмірі 10037,45 доларів США, з яких заборгованість по сплаті кредиту становила в розмірі 9260,41 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 05 вересня 2014 року по 07 травня 2015 року - 777,04 доларів США.

Вказав, що відповідно до умов додаткового договору № 7 від 05 вересня 2014 року банком на адресу відповідача 17 лютого 2015 року направлено досудову вимогу № 22-2/865546 від 12 лютого 2015 року, яка повернулась з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № CL-702/1074/2008 від 05 серпня 2008 року в розмірі 10037,45 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 9260,41 доларів США, заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 05 вересня 2014 року по 07 травня 2015 року - 777,04 доларів США; судові витрати покласти на відповідача.

У червні 2016 року не визнавши позовні вимоги, ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеною зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк». В обґрунтування свого зустрічного позову посилалась на те, що за вказаним кредитним договором нею банку сплачено 277429,07 грн. Однак, вона вимушена сплатити ще суму, яка понад в чотири рази перевищує суму одержаних нею від банку грошових коштів, що призводить до явного порушення співвідношення її майнових інтересів та інтересів банку і позбавило її того, на що вона розраховувала при отриманні кредиту, що є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору кредиту у іноземній валюті. Вважала, що наявні всі умови, з якими закон повязує можливість розірвання спірного кредитного договору, а саме на момент його укладення вона виходила з того, що така обставина як зміна валютного курсу гривні по відношенню до долару США не настане, оскільки як випливало з динаміки зміни курсу НБУ за 2006-2008 роки курс національної валюти залишався стабільним. Зміна валютного курсу зумовлена причинами, на які вона не має жодного впливу, а отже, й не може їх усунути при всій своїй турботливості та обачності, які від неї вимагалися.

Вказала, що порушення співвідношення її майнових інтересів та інтересів банку підтверджується також й тим, що кредит на купівлю автомобіля за кредитним договором був фактично наданий їй у гривні в розмірі 123773,79 грн. по курсу 4,8451 грн. за 1 долар США, що підтверджується квитанцією № 37 від 05 серпня 2008 року та платіжним дорученням № 1 від 05 серпня 2008 року, тобто банк за цим кредитним договором не міг понести жодних валютних ризиків і зростання курсу долару до гривні не могло спричинити банку жодних збитків, а отже й курс долару по відношенню до гривні для виконання спірного кредитного договору повинен був бути зафіксований на дату валютно-обмінної операції, яка зазначена у квитанції.

Зазначила, що її не було належним чином повідомлено про валютні ризики, які вона несе під час виконання зобовязань за спірним кредитним договором. Їй не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, повязаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобовязання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. При цьому, застереження до пункту 1.11.2 договору щодо обізнаності нею з валютними ризиками не є належним виконанням вимог чинного законодавства, оскільки будь-яке підтвердження щодо повідомлення банком її про зазначені умови у письмовому вигляді, як це передбачено чинним законодавством, відсутнє.

Вказала, що за спірним кредитним договором грошові кошти в іноземній валюті були видані їй банком та повернуті нею банку в один день 05 серпня 2008 року.

Зазначила, що фактично кредитні кошти їй видані та зараховані на її поточний рахунок банку для цілей кредиту у гривні по курсу 4.8451 грн. за 1 долар США, та вона не може нести валютні ризики за договором; і покладення на неї такого ризику є несправедливим та непропорційним, є порушенням її прав як споживача кредитних послуг, спричинило їй збитки, які полягають у надмірній сплаті нею 57066,05 грн. процентів за кредитом. З урахуванням положень договору, що база розрахунку відсотків дорівнює 360 днів на рік, вона повинна була сплатити за користування кредитними коштами 96589,23 грн., а фактично нею сплачено 153655,28 грн. відсотків за кредитом.

Просила кредитний договір № CL-702/1074/2008 від 05 серпня 2008 року, укладений між нею та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» в особі керуючого відділенням «Покровське» ЗАТ «ОТП Банк» у м. Харкові ОСОБА_2 та економіста відділу обслуговування приватних клієнтів ОСОБА_3, розірвати у звязку з істотною зміною обставини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CL-702/1074/2008 від 05 серпня 2008 року у сумі 10037,45 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 9260,41 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 05 вересня 2014 року по 07 лютого 2015 року у розмірі 777,04 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судовий збір в розмірі 2088,80 грн.; зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та прийняти нове судове рішення по суті позовних вимог: відмовити у задоволенні позовних вимог банка; кредитний договір № CL-702/1074/2008 від 05 серпня 2008 року, укладений між нею та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» в особі керуючого відділенням «Покровське» ЗАТ «ОТП Банк» у м. Харкові ОСОБА_2 та економіста відділу обслуговування приватних клієнтів ОСОБА_3, розірвати у звязку з істотною зміною обставини. При цьому посилалася на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала вимоги зустрічної позовної заяви. При цьому зазначила, що суд не звернув уваги на те, що за цим кредитним договором нею сплачено 277429,07 грн., у звязку з чим договір виконано нею належним чином; що з платіжного доручення № 1 від 05 серпня 2008 року вбачається, що грошові кошти в сумі 123773,79 грн. перераховані продавцю Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодом Харків», що підтверджує той факт, що кредит був виданий у гривні, а отже його погашення та розрахунок процентів за кредитом також повинен був здійснюватись у гривні; що згідно висновку незалежного аудитора аудиторської фірми «Фосстіс-Аудит» з завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації щодо оцінки (перевірки) відповідності окремих господарських операцій вимогам законодавства від 16 грудня 2016 року, будь-яке знецінення гривні по відношенню до долару США не спричинило й не могло спричинити збитки банку, банк в даному випадку несе кредитний ризик неповернення кредиту на рівні кредитних ризиків по кредиту, виданому в гривні, компенсація яких закладається у вигляді процентів за користування кредитними коштами, отже загальна сума повернення (кредит+відсотки) складає 211785,71 грн., проте згідно копій платіжних документів нею повернуто банку основну суму боргу у розмірі 123773,80 грн. та сплачено відсотків за користування кредитними коштами у сумі 153655,28 грн.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, рішення суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов банку та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з того, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобовязання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобовязання як правового звязку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обовязок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобовязання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обовязками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобовязання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовязання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобовязання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», укладено кредитний договір № CL-702/1074/2008 із відповідними змінами до кредитного договору шляхом укладення додаткового договору № 1 від 05 березня 2009 року, додаткового договору № 1 від 17 липня 2009 року, додаткового договору № 2 від 05 серпня 2009 року, додаткового договору № 3 від 03 березня 2010 року, додаткового договору № 1 від 15 липня 2010 року, додаткового договору № 4 від 24 вересня 2010 року, додаткового договору № 5 від 09 березня 92011 року, додаткового договору № 6 від 06 липня 2011 року, додаткового договору № 6 від 05 травня 2014 року, додаткового договору № 7 від 05 вересня 2014 року, згідно якого ОСОБА_1 отримала від банку кредитні кошти на суму 26733,00 доларів США для придбання автомобіля марки Volkswagen Caddy з кінцевим строком повернення кредиту до 05 серпня 2014 року.

Із матеріалів справи вбачається, що банк свої зобовязання виконав і надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 26733,00 доларів США згідно її кредитної заявки від 05 серпня 2008 року.

Проте, матеріали справи свідчать про те, що зобовязання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконує, останній платіж ОСОБА_1 здійснила 08 жовтня 2015 року. У звязку з чим з урахуванням сплачених ОСОБА_1 грошових коштів станом на 08 травня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком склала в розмірі 10037,45 доларів США, з яких заборгованість по сплаті кредиту становила в розмірі 9260,41 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 05 вересня 2014 року по 07 травня 2015 року - в розмірі 777,04 доларів США.

17 лютого 2015 року на адресу ОСОБА_1 відповідно до умов додаткового договору № 7 від 05 вересня 2014 року банком направлено досудову вимогу № 22-2/865546 від 12 лютого 2015 року, яка повернулась з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Посилання ОСОБА_1 та її представника на те, що кредит видано у гривні, а отже його погашення та розрахунок процентів за кредитом також повинен був здійснюватись у гривні; що згідно висновку незалежного аудитора аудиторської фірми «Фосстіс-Аудит» з завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації щодо оцінки (перевірки) відповідності окремих господарських операцій вимогам законодавства від 16 грудня 2016 року, будь-яке знецінення гривні по відношенню до долару США не спричинило й не могло спричинити збитки банку, банк в даному випадку несе кредитний ризик неповернення кредиту на рівні кредитних ризиків по кредиту, виданому в гривні, компенсація яких закладається у вигляді процентів за користування кредитними коштами, отже загальна сума повернення (кредит + відсотки) складає 211785,71 грн., проте згідно копій платіжних документів нею було повернуто банку основну суму боргу у розмірі 123773,80 грн. та сплачено відсотків за користування кредитними коштами у сумі 153655,28 грн., тому в задоволенні позову банку необхідно відмовити, а її зустрічний позов задовольнити, судовою колегією не приймаються, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи кредит надано ОСОБА_1 в іноземній валюті, а не в національній валюті. Із пункту 3 кредитного договору вбачається, що для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка. Додатковим договором № 7 від 05 вересня 2014 року встановлено її розмір 12, 33 % річних із застереженням, що розмір та періоди застосування процентної ставки може бути змінено у випадках та порядку, передбаченому умовами кредитного та додаткового договору. Пунктом 1.11 кредитного договору передбачено застереження щодо валюти платежів. Зокрема, зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись ОСОБА_1 у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим договором. З умовами кредитного договору ОСОБА_1 погодилася, про що свідчить її підпис на кредитному договорі. Підписанням цього договору ОСОБА_1 висловила свою обізнаність з діючими тарифами банку, обовязковими платежами, передбаченими чинним законодавством України, а також валютними ризиками, які вона несе під час виконання боргових зобовязань, якщо валютою кредиту виступає долар США, Євро, Швейцарський франк.

Висновок, на який посилається ОСОБА_1, фактично підтвердив, що банк діяв в межах кредитного та додаткових до нього договорів.

В суді апеляційної інстанції представник банку також підтвердив, що ОСОБА_1 надавався кредит в іноземній валюті. Нею в касі банку здійснено валютно - обмінну операцію кредитних коштів в іноземній валюті в розмірі 26733,00 доларів США на національну валюту для купівлі транспортного засобу. Кредитні кошти в національній валюті ОСОБА_1 за цим кредитним договором та додатковими договорами не надавались.

Враховуючи, що кредит ОСОБА_1 надавався в іноземній валюті, ОСОБА_1 кредит до теперішнього часу не погасила, судова колегія вважає, що суд першої інстанції з додержанням вимог ст. ст. 213 - 215 ЦПК України, встановивши обставини справи повно, надавши їм належну оцінку, зазначив у рішенні про доведеність позовних вимог банку та правомірно стягнув заборгованість за кредитним договором.

Оскільки ухвалене судове рішення відповідає зазначеним вимогам та обставинам справи, судова колегія вважає, що підстав для його зміни або скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги зведені до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Питання щодо стягнення судового збору вирішено відповідно до статті 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.

Керуючись ст. ст. 303,304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії