Рішення № 65777131, 06.04.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

06.04.17

Справа № 489/3573/16-ц

Номер провадження 2/489/154/17

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2017 р. м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

при секретарі - Бреженюк Н.С.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 р. ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна.Вказувала, що вона з 2005 року по листопад 2013 року проживала з відповідачем однією сімєю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання сторонами було придбано, окрім нерухомості, автомобіль марки Ford Focus, 2006 р.в., державний номер НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано за відповідачем. Також сторони в період спільного проживання придбали побутову техніку: кухонний диван, кондиціонер, два телевізори, холодильник та пральну машину. На теперішній час відносини між сторонами припинені, між ними склались неприязні стосунки та вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна в повному обсязі.

Посилаючись на вищевикладене, позивачка просить суд розділити майно, яке є спільною сумісною власністю та набуте за час проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, визнавши за нею право власності на автомобіль марки Ford Focus, 2006 р.в., державний номер НОМЕР_1, кондиціонер LG, телевізор West, холодильник Indesit, за відповідачем - право власності на диван кухонний жовтого кольору, телевізор Philips, пральну машину Electrolux; припинити право власності відповідача на ? частку вказаного автомобіля, з виплатою грошової компенсації за нього, а також стягнути з відповідача судові витрати.

ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, відповідно до якого зазначав, що спірний автомобіль було придбано ним за власні кошти, отримані ним від продажу іншого транспортного засобу та запчастин. Також вказував на те, що побутова техніка та диван (за вирахуванням кондиціонеру та телевізора West, які знаходяться у відповідачки) були придбані ним до того, як він почав проживати однією сімєю з ОСОБА_3

Посилаючись на викладене ОСОБА_4 просить суд визнати автомобіль Ford Focus 1.6 i 5 door Trend met, 2006 р.в., колір сірий, кузов № НОМЕР_2, його особистою приватною власністю; стягнути з відповідачки на його користь понесені судові витрати.

В судовому засіданні позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали. При цьому, представник позивача просив виключити зі складу майна, яке підлягає розділу, холодильник Indesit та телевізор Philips, відмовившись від вимог в цієї частині із закриттям провадження у справі. Зустрічний позов не визнали.

Відповідач та його представник в судовому засіданні первісний позов не визнали. Зустрічний позов підтримали в повному обсязі, просили про його задоволення.

Вислухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, дослідивши надані докази, суд встановив таке .

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу з 2005 року, були повязані спільним побутом, мали спільний бюджет. Згідно договору № 8 від 11.01.2006 року між ТОВ «Контакт- Жилбуд» та ОСОБА_4 про дольову участь при будівництві житла, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, загальна вартість якої складала 238082,25 грн. зі сплатою першого внеску у розмірі 30% вартості майна. Вказана обставина встановлена Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва в цивільній праві № 2/489/2176/2013, яке набрало законної сили.

Згідно положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

29.01.2006 р. між ТОВ «Автомир» та ОСОБА_4 було укладено Договір № F 0129/09 купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля Ford Focus 1.6 i 5 door Trend met, 2006 р.в., колір сірий. Вартість авто 99869 грн. 00 коп.

Згідно Розділу 2 Договору покупець зобовязаний здійснити оплату за даним договором в 2 етапи. 1 етап - сплатити до каси продавця 5000 грн. 00 коп.; 2 етап - після надходження товару на склад продавця покупець сплачує залишок вартості автомобіля.

Позивач вважає вказаний автомобіль спільним сумісним майном її та відповідача, наполягає на визнанні права власності саме за нею при наявності усіх умов, передбачених ст. 365 ЦК України та суд погоджується з цим твердженням з огляду на наступне.

ОСОБА_4, в обґрунтування зустрічного позову, посилається на те, що спірний автомобіль був ним придбаний в період спільного проживання з ОСОБА_3, однак за власні кошти, отримані від продажу іншого майна. Так він зазначав, що 18.12.2003 р. (до часу проживання однією сімєю з відповідачкою) ним за власні кошти був придбаний автомобіль НОМЕР_3. Станом на 2005 р. він був власником також автомобіля ВАЗ 2108, д/н 43077НІ. Вказане підтверджується Довідкою Регіонального сервісного центру в Миколаївській області Міністерства внутрішніх справ України від 17.08.2016 р

15.12.2005 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір про наміри укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_4 зобовязався продати ОСОБА_5 протягом 30 календарних днів з моменту підписання даного договору автомобіль DAEWOO LANOS, 2003 р.в. Ціна транспортного засобу - 89700 грн. 00 коп.

В подальшому 13.01.2006 р. зазначений автомобіль був проданий на підставі біржової угоди.

Також 17.05.2006 р. між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений Договір купівлі-продажу майна, відповідно до якого позивач продав останньому комплект 14 дюймових литих дисків з літньою гумою, комплект кріплення багажу, тягово-зчіпний пристрій, фари протитуманні, газобалонне устаткування, загальною вартістю 11300 грн. 00 коп. Вказане майно належало продавцю на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру № 000041 від 21.09.2004 р.

Однак доказів того, що вказаний автомобіль був відчужений ОСОБА_4 за вказаною у Договорі про намір укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу ціною, останнім суду не надано. Відтак пояснення свідка ОСОБА_5 та посилання ОСОБА_4 на те, що було отримано 89700 грн. 00 коп. від продажу автомобіля DAEWOO LANOS, 2003 р.в. та 11300 грн. 00 коп. від продажу устаткування , розцінюються судом критично, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже дослідивши надані докази у сукупності, судом встановлено, що станом на час придбання спірного автомобіля Ford Focus, вартість якого складала 99869 грн. 00 коп., у ОСОБА_4 були відсутні кошти, які належали б йому особисто (отримані від продажу належного йому особисто майна), достатні для придбання даного авто.

Крім того, як зазначено вище , згідно договору № 8 від 11.01.2006 року між ТОВ «Контакт- Жилбуд» та ОСОБА_4 про дольову участь при будівництві житла, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, загальна вартість якої складала 238082,25 грн. зі сплатою першого внеску у розмірі 30% вартості майна. Вказана обставина встановлена Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва в цивільній праві № 2/489/2176/2013, яке набрало законної сили.

Таким чином, купівля спільного сумісного майна квартири, шляхом сплати 30% внеску, відбулася саме у час продажу автомобіля, що дає підстави суду вважати, що кошти, отримані від продажу DAEWOO LANOS, 2003 р.в. були витрачені у тому числі й на купівлю нерухомого майна квартири, в інтересах сімї .

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст. ст. 58-59, 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Недоведеність обставин, на яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.

Право спільної власності виникає з підстав, що не заборонені законом, в тому числі у звязку з його набуттям у шлюбі.

За загальним правилом, проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обовязків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК України).

Проте згідно із ч. 1. ст. 74 СК«якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їмна праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними».Частиною 2 ст. 74 СК встановлено правовий режим майна, набутого чоловіком та жінкою під час проживання сімєю:«На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі,поширюються положення глави 8 СК».

Інакше кажучи, фактичні шлюбні відносини, тобто проживання чоловіка та жінки однією сімєю, породжують ті самі юридичні наслідки майнового характеру, що і перебування у зареєстрованому шлюбі. Зокрема все майно, набуте фактичним подружжям, належить їм на праві спільної сумісної власності, частки фактичного подружжя у разі поділу їхнього спільного майна вважаються рівними, вони мають рівні права щодо користування, володіння та розпорядження спільним майном і т. д. Винятки із вказаних правових норм, встановлені главою 8 СК, застосовуються до фактичного подружжя так само, якби ці особи перебували б у зареєстрованому шлюбі.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу (проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу) не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності.

Вищенаведена Правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 07.09.2016 року у справі № 6-801 цс 16.

Згідно ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо 1) частка є незначною і не може бути виділено в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно Висновку № 1097 від 27.01.2017 року ОНДІСУЕ ринкова вартість транспортного засобу Ford Focus складає 184586 грн.13 коп..

Згідно квитанції від 04.04.2017 року ОСОБА_3 внесено на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області вартість 1/2 частки автомобіля марки Ford Focus, 2006 р.в., державний номер НОМЕР_1, в розмірі 92 293 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що через недоведеність заявлених вимог, в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити. В той же час позов в частині розділу майна, яке є спільною сумісною власністю та набуте за час проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, шляхом визнання за позивачем права власності на автомобіль марки Ford Focus, 2006 р.в., з виплатою грошової компенсації за ? частину автомобіля на користь відповідача підлягають задоволенню.

В той же час, оцінивши надані докази у сукупності, суд вважає, що в іншій частини заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги не підлягають задоволенню через наступне.

Позивачка посилається на те, що нею та відповідачем в період спільного проживання за спільні кошти було придбано також кондиціонер LG -5000 грн., телевізор West 2000 грн., диван кухонний жовтого кольору 8000 грн., пральну машину Electrolux 5000 грн. та усе це майно перебуває у відповідача.

Між тим ОСОБА_4 заперечує вказані обставини та зазначає, що майно - диван кухонний жовтого кольору, пральну машину Electrolux він придбав в 2003 -2004 рр., до періоду проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 та є його особистою власністю, кондиціонер LG, телевізор West придбано за спільні кошти, проте це майно у нього відсутнє.

Суд погоджується із твердженнями ОСОБА_4 в частині того, що диван та пральна машина є його особистою власністю та не підлягають розділу, з урахуванням доказів наданих суду, а саме гарантійного свідоцтва на пральну машину ( арк.62), квитанції на придбання кутового дивану (арк.57) та не може прийняти до уваги заперечення ОСОБА_3, вважаючи докази на підтвердження цих заперечень неналежними (арк.136,137).

Щодо вимог про поділ кондиціонеру LG та телевізору West, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Між тим кожна зі сторін (позивачка та відповідач) заперечують факт наявності у них кондиціонеру LG та телевізору West. Достовірних доказів існування такого майна на теперішній час, або знаходження його у однієї зі сторін чи у третіх осіб, суду не надано. За таких обставин здійснити поділ вищезазначеного майна є неможливим.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, у задоволенні зустрічного необхідно відмовити з підстав, зазначених вище.

На підставі ст. ст. 57, 60, 61 СК України, ст.ст. 10, 14, 30, 60, 62, 212-214 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Розділити майно, яке є спільною сумісною власністю та набуте за час проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сімєю без реєстрації шлюбу.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки Ford Focus, 2006 р.в., державний номер НОМЕР_1.

Припинити право власності ОСОБА_4 на автомобіль марки Ford Focus, 2006 р.в., державний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Ford Focus, 2006 р.в., державний номер НОМЕР_1, в розмірі 92 293 грн. 00 коп., шляхом отримання їх з рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, які внесені ОСОБА_3 04.04.2017 р.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 750 грн. 00 коп., витрати по проведенню експертизи 1453 грн. 32 коп., усього 2203 грн.32 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави недоплачену суму судового збору 172 грн.93 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.С. Тихонова