Постанова № 65769797, 04.04.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2017 рокусправа № 808/2422/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Корольова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_3, Державної фіскальної служби України

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі №808/2422/16 за позовом ОСОБА_3 до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в :

09 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень та збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача1 на свою користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі №808/3057/15 в частині поновлення позивачки на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області в сумі 113 435 грн. 53 коп.; стягнути з відповідача 2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 90 000 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Адміністративний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_3 працювала заступником начальника - начальником Новомиколаївського відділення Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області. Звільнена із вказаної посади згідно Наказу про звільнення № 487-о від 06 травня 2015 року. Після оскарження позивачкою вказаного наказу у судовому порядку, судовим рішенням по справі №808/3057/15 її було поновлено на вказаній посаді з 07.05.2015. Однак, відповідачем1 судове рішення по справі №808/3057/15 не виконано, у зв'язку з чим вважають, що з відповідача1 необхідно стягнути на її користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2015 по справі №808/3057/15. Також, позивач зазначила, що звільнення її з роботи та тривале не поновлення на посаді призвели до її душевних страждань, у зв'язку з чим їй має бути виплачена моральна шкода.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі №808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в сумі 32443 грн. 37 коп.

Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду в частині в відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час вирішення даної справи по суті позовних вимог судом не враховано, що 01 травня 2016 року посадовий оклад також підвищено і він становив 4583 грн., а коефіцієнт підвищення середньої заробітної плати з 01.05.2016 року становить 2.19 (4583 грн./2094). Таким чином, на думку позивача середня заробітна плата, яка підлягає виплаті позивачу за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням відповідачами рішення суду становить 101 974.27 грн., з урахуванням доходів, які позивач отримала в період вимушеного прогулу вказана сума становить 68 378 грн. 93 копійки.

Державна фіскальна служба України також звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до рішення у справі №808/3057/15 було поновлено позивача на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області з 07 травня 2015 року та стягнуто з Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23109.25 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. На виконання рішення суду позивача було поновлено на роботі на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області, яке ліквідовано, наразі співробітника ДФС постійно ведеться робота та вживаються заходи для вирішення ситуації з належним працевлаштування позивача. Заявник зазначає, що Міністерство доходів і зборів не працює, знаходиться в процесі припинення, в свою чергу позивач жодного дня не працювала в органах ДФС України, тому незаконним є рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме в ДФС України. Також, заявник апеляційної скарги зазначає, що моральні страждання позивача компенсуються шляхом відновлення її порушеного права - поновлення на роботі, а тому вимога, щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року по справі №808/3057/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 06.05.2015 № 487-о "Про звільнення ОСОБА_3"; поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області з 07.05.2015; стягнуто з Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23109,25 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області та в частині стягнення з Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління державної фіскальної служби у Запорізькій області на користь ОСОБА_3 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4219,92 грн. було звернуто до негайного виконання.

17 березня 2016 року у справі виданий виконавчий лист в частині поновлення позивачки на роботі з 07.05.2015. Боржником за цим виконавчим листом є Державна фіскальна служба України (а.с. 25).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо невиконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року по справі №808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_3 на раніше займаній посаді, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

В ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що наказ про поновлення позивача на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області було видано 11.10.2016 року.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відбулось з вини ДФС України - особи, на яку судом було покладено відповідний обов'язок, відтак саме з ДФС України має бути стягнуто середній заробіток за час невиконання рішення суду з вини уповноваженого органу, у відповідності до розрахунку приведеного судом в мотивувальній частині рішення. Суд виходив з того, що позивача фактично було поновлено на роботі 11.10.2016 року, тому середній заробіток за час невиконання рішення суду на користь позивача має бути здійснено до 10.10.2016 року, також суд дійшов висновку, що при розрахунку середнього заробітку не враховується коефіцієнт тарифних ставок та посадових окладів. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про достатність підстав для відшкодування за рахунок з ДФС України моральної шкоди на користь позивача у розмірі 5000 грн., оскільки позивач у зв'язку з тривалим не виконанням рішення суду зазнала страждань та хвилювань, втратила авторитеті, вимушена була позичати кошти.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками суду першої інстанції та вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.

У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до приписів ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Судом встановлено, що органом уповноваженим на поновлення на роботі позивача на раніше займаній посаді згідно виконавчого листа у справі №808/3057/15 є саме ДФС України.

Також, встановлені обставини справи свідчать, що постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області не було виконано своєчасно, наказ про поновлення позивача на роботі видано 11.10.2016 року.

Судом також встановлено, що позивачці не оплачено заробітну плату за час її вимушеного прогулу.

Вільнянською ОДПІ проведено розрахунок з позивачкою згідно постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2015, а саме сплачено кошти у сумі 23109 грн. 25 коп. за період з 07.05.2015 по 21.10.2015 (по день прийняття рішення суду).

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача має відбуватись з 22 жовтня 2015 року.

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи, працівнику має виплачуватись й заробітна плата за виконання посадових обов'язків, надаватись відповідні соціальні гарантії, тощо. Поновленим на роботі вважається працівник, ознайомлений з наказом про поновлення на роботі та фактично допущений до виконання своїх трудових обов'язків.

Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі (з обсягом всіх прав та обов'зяків) лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, тобто юридична особа, що має підтверджуватись відповідним розпорядчим актом, проте така підстава у даному випадку відсутня.

Під час розгляду справи встановлено, що Міндоходів знаходиться в стані припинення.

Судом також встановлено, що на виконання постанови суду відповідачем було видано наказ про поновлення позивача на роботі, яким скасовано пункт 1 наказу Міністерства доходів і зборів України від 06 травня 2016 року №487-о «Про звільнення ОСОБА_3В.», поновлено ОСОБА_5 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області з 07.05.2015 року.

Однак, позивач зазначає, що станом на час прийняття рішення у справі судом першої інстанції, 16.12.2016 року, її право на працю шляхом поновлення на попередній посаді не реалізоване, оскільки її фактично не допущено до виконання трудових функцій оскільки структурний підрозділ Міндоходів, в якому позивача поновлено на роботі, припинено, штатний розклад посад - відсутній, на іншу ж посаду в структурі ДФС України позивача переведено не було.

При цьому, згідно наявної в матеріалах справи довідки Публічного акціонерного товариства "Запоріжелектромашоптторг" №17 від 05.12.2016 (а.с. 160) ОСОБА_3 працювала на посаді заступника генерального директора підприємства з 26.09.2016 по 05.12.2016 року.

Так, судом встановлено, що про прийняття наказу про поновлення її на роботі позивач дізналась 11 жовтня 2016 року з телефонного дзвінка начальника відділу по роботі з персоналом ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_6, 12.10.2016р. ОСОБА_3 отримала копію відповідного наказу, тобто була з ним ознайомлена. Однак, оскільки позивачка на той час перебувала у трудових відносинах із ТОВ "Запоріжелектромашоптторг" та у зв'язку із тим, що у позивачки виник ряд питань щодо визначення її робочого місця, посадових обов'язків, повноважень, прав, визначення її підзвітності, підконтрольності та підпорядкованості, розмір її заробітної плати через те, що позивачці було відомо про припинення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області 29.09.2015 року, ГУ Міндоходів у Запорізькій області 26.11.2015 року та про те, що Міністерство доходів і зборів України перебуває в стадії припинення, запис у трудовій книжці позивачки про поновлення її на посаді було зроблено фактично лише після 05.12.2016 року, тобто після звільнення її за власним бажанням з посади заступника генерального директора ТОВ "Запоріжелектромашоптторг" (а.с. 149-150). При цьому, дата запису №36 у трудовій книжці ОСОБА_3 щодо поновлення на посаді зазначена 11.10.2016.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутньою є вина відповідачів у затримці виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_3 на посаді у період з 11.10.2016, з цього часу у позивачки виникає право, а у відповідного органу обов'язок щодо нарахування позивачці заробітної плати.

Виходячи із вищенаведеного, на підставі статей 235, 236 КЗпП України на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови суду про поновлення на роботі за період з 22.10.2015 року (з наступного дня після прийняття судового рішення) по 10.10.2016 року (останній день перед поновленням на роботі), що загалом становить 244 робочих дні.

Визначаючи розмір середнього заробітку за фактично відпрацьований час та за час вимушеного прогулу суд застосовує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100).

Так, згідно з вимогами пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5.8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Вільнянської ОДПІ від 08.12.2016 №2272/10/08-05-636 (а.с. 138), середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 в період з 07.05.2015 по 30.11.2015 складала 200 грн. 95 коп., а в період з 01.12.2015 по 10.10.2016 складала 251 грн. 19 коп. (з урахуванням вимог п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. з урахуванням коефіцієнту підвищення).

Так, з урахуванням проведеного повного розрахунку з позивачкою по 21.10.2015, необхідно нарахувати їй з 22.10.2015 по 30.11.2015 середній заробіток у сумі 5626 грн. 60 коп. (28 р.д. х 200,95 грн.), та у період з 01.12.2015 по 10.10.2016 середній заробіток у сумі 54257 грн. 04 коп. (216 р.д. х 251,19 грн.), загальна сума складає 59833 грн. 64 коп.

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала в Софіївській виправній колонії (№55) в період з 20.04.2016 по 09.08.2016, та отримала за цей період дохід у сумі 8695,08 грн. (10801,34 грн. (сума загального доходу) - 1944,25 грн. -162,01 грн.(відраховані податки та збори), про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка №52 від 15.09.2016 (а.с. 113).

Крім того, позивачкою надана до матеріалів справи довідка Публічного акціонерного товариства "Запоріжелектромашоптторг" №17 від 05.12.2016 (а.с. 160), згідно якої ОСОБА_3 працювала на посаді заступника генерального директора підприємства з 26.09.2016 по 05.12.2016, сума доходу отриманого за цей період склала 7955 грн. 17 коп. Оскільки період з 26.09.2016 по 10.10.2016 (11 роб. днів) також входить до обчислення середнього заробітку, що підлягає стягненню, то відповідно суму отриманого доходу за цей період у розмірі 1750,10 грн. (7955 грн. 17 коп. : 50 робочих днів =159 грн. 10 коп. (середньоденна заробітна плата); 159,10 грн. х 11 р.д =1750,10 грн.) слід вирахувати.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь незаконно звільненого і у подальшому поновленого судом працівника у випадку, коли такий отримував у центрі зайнятості допомогу по безробіттю за цей час, Верховний Суд України висловив позицію (постанова від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16), згідно з якою наведену норму КЗпП слід розуміти так, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Проте суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 за рахунок отриманих нею сум допомоги по безробіттю.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22.10.2015 року по 10.10.2016 буде становити 49388 грн. 46 коп. (59833 грн. 64 коп. - 1750,10 грн. (виплата з/п ПАТ "Запоріжелектромашоптторг") - 8695,08 грн. (виплата з/п СВК №55).

Щодо вимог позивача про зарахування до середнього заробітку за час вимушеного прогулу суми підвищення тарифних ставок та посадових окладів працівників, які мали місце в 2015 та 2016 році, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 Постанови 100 до розрахунку включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячі з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Таким чином, відповідно до п. 10 Порядку №100, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт підвищення саме тарифних ставок і посадових окладів, з огляду на що суд першої інстанції не погодився з твердженнями позивача про те, що при вирахуванні коефіцієнту збільшення заробітної плати позивача необхідно враховувати не лише розмір відповідного посадового окладу, але і інші обов'язкові складові, зокрема надбавки за спеціальне звання та за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг.

Стосовно вимог позивача про стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 90000 грн., суд взазначає наступне.

У статті 237-1 Кодексу законів про працю України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

у відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 від 25.05.2001 N 1 від 27.02.2009) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Заявлючи вимогу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю

її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відшкодування моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності. В свою чергу, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність

такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві

моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Судом з'ясовано, що внаслідок невиконання відповідачами судового рішення, фактично її на протязі року не було поновлено на раніше займаній посаді чим позбавлено права виконувати свою роботу та отримувати за неї визначену заробітну плату. Така бездіяльність відповідачів завдала значної моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях пов'язаних із не сприйняттям позивачки як професіонала, який безумовно заслуговує на раніше займану посаду і як наслідок цього, втрату авторитету серед колег, зокрема як керівника. Крім того, саме внаслідок відсутності практики, позивач із об'єктивних підстав зменшила рівень та темпи свого професійного розвитку, витрачаючи свій час саме на вчинення дій спрямованих на виконання рішення про поновлення її на роботі, замість здійснення трудової діяльності і розвитку себе як фахівця. Додатково, позивач була змушена нести тяжкі душевні страждання пов'язані із необхідністю знаходження коштів на своє існування та як одинока матір на існування доньки ІНФОРМАЦІЯ_1, яка навчається в учбовому закладі на денному відділенні по контракту, позивачка була змушена брати грошові кошти у борг, у своїх рідних та знайомих відчуваючи себе людиною, яка не в змозі забезпечити належне життя своєї родини та постійно перейматися питанням знаходження джерел для повернення відповідних боргів, що сказалося на її здоров'ї.

Допитані у якості свідків судом першої інстанції ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, пояснили суду що позивачка перебуває у важкому моральному стані у зв'язку із фактом її незаконного звільнення та зволіканням відповідачами із виконанням рішення суду про поновлення на посаді, зокрема відбулося загострення хвороб позивачки, вона змушена була позичати грошові кошти для існування. В матеріалах справи наявна копія договору безпроцентної позики від 26.12.2015 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, за яким позивачка отримала грошові кошти у розмірі 5000 грн. (а.с. 91).

Задовольняючи вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. судом першої інстанції було вірно встановлено, що переважна частина немайнової шкоди, пов'язана із неможливістю заробляти собі на життя та втрати у зв'язку із цим авторитету, була відновлена шляхом задоволення позовних вимог про стягнення на її користь середнього заробітку, між тим, моральна шкода яка полягає у стражданнях та хвилюваннях з приводу незаконного звільнення та тривалого не виконання відповідачами рішення суду має бути відшкодована за рахунок ДФС України, у розмірі 5000 грн.

Доводи ДФС України не спростовують висновків суду в цій частині, відтак підстави для зміни або скасування рішення суду в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди - відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції слід змінити, шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року в новій редакції, в іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, ст.198, ст.201, ст.205, ст.207 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі №808/2422/16 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини постанови в наступній редакції.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі №808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в сумі 49388 грн. 46 коп.

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі №808/2422/16 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова