Рішення № 65724593, 27.03.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7980/16-ц

Провадження № 2/204/410/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.

за участю секретаря Старостенко Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми. В обґрунтування позову зазначила, що 02 серпня 2005 року вона придбала у ОСОБА_6 домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську, але не встигла зареєструвати своє право власності в КП «ДМБТІ», яке на той час здійснювало державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Будинок знаходився в аварійному стані, станом на грудень 2004 року мав 46 відсотків фактичного зносу та був від'єднаний від всіх комунікацій (газу, водопостачання, електричного струму), не мав приладів опалення, газової плити, електролічильника та навіть ванни та унітазу, тому не був придатним для проживання. Тому вона, як власниця, прийняла рішення зруйнувати старий будинок, який не було сенсу реконструювати та на місці старих споруд збудувати нові будинок та господарські споруди. Її дії відповідали вимогам ч.2 ст. 319 ЦК України, яка встановлює, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. На той час її право власності на вищезазначений будинок ніхто не оспорював тому вона діяла правомірно, коли зруйнувала свій старий будинок, щоб на його місці збудувати новий. На день придбання вказане домоволодіння мало 43 % та більше фізичного зносу та складалось з: житлового будинку літ.А-1, загальною площею 47,8 кв.м, житловою площею 28,2 кв.м, навіс літ.Ж, убиральня літ.Е, І - водоколонка, 2-5 - огорожі, 6-сходи. Вказаний опис повністю співпадає з описом домоволодіння в договорі від 02.08.2005 р. Одразу після придбання домоволодіння вона почала робити капітальний ремонт та знесла всі надвірні будівлі та споруди, включаючи житловий будинок. У зв'язку з тим, що вона на той момент була законною власницею, діяла відповідно до вимог ЦК України. Так, в 2005-2006 роках вона побудувала житловий будинок літ.А-1, збільшивши його в розмірах (загальна площа стала 50,4 кв.м, житлова площа стала 33,3 кв.м), в ньому було змінено розташування приміщень, їх площа та функціональне призначення. Крім того, замість старих та аварійних господарських споруд вона побудувала в інших місцях у дворі навіс літ.И, сарай літ.К з погребом під літ.К, навіс літ.Л, душ літ.М та убиральню літ.Н, також нею були побудовані вимощення, встановлені ворота, огорожа, стінки підпірні, сходи, хвіртки, цоколь, яма вигрібна та інші роботи. ОСОБА_7 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2950/2951 10 від 11.07.2011 року, у житловому будинку нею були виконані наступні роботи: посилення існуючих фундаментів; демонтаж існуючого дерев'яного перекриття та зведення нового; нарощування зовнішніх стін до відмітки (3.00); заміна віконних блоків на металопластикові та дверних блоків; устрій санвузла; будівництво прибудови та навісу; заміна підлоги; зведення нового даху, дерев'яних висячих стропил; здійснена покрівля будинку із шиферних листів; утеплення і відділка фасаду панелями «сайдинг»; відновлювальні роботи; облицьовка стін гіпсокартоном, шпакльовка, ґрунтовка, поклейка стін шпалерами; реконструкція літньої кухні; будівництво дворової уборної та душу; зведення нової огорожі, воріт, хвіртки; покриття двору бетонною плиткою; водопровід, каналізація, газ, опалення (влаштування всіх вузлів та агрегатів), тощо. Загальна вартість виконаних робіт на день проведення експертизи складала 359 822 грн. Ринкова вартість даного домоволодіння згідно висновків експертів за тим же висновком складала 427 220 грн. Віднімаючи суму, яку вона витратила на вищевказане домоволодіння, можемо встановити вартість до проведення ремонтних робіт, яка складає 67 398 грн. (тобто 15,8 % вартості домоволодіння, про що також зазначено експертами). Крім того, між нею, як власницею на той момент домоволодіння, та ВАТ «Дніпрогаз» 14.10.2005 року було укладено договір про реструктуризацію боргу та про надання послуг з газопостачання, та в межах цього договору нею було сплачено:1 570,72 грн. боргу попереднього власника, 245 грн. - послуги відновлення мережі газопостачання, 470 грн. - вартість газового лічильника та послуги встановлення. Всього 2 286 грн. по ВАТ «Дніпрогаз». В ДНЕМ (по електроенергії) було сплачено: 767 грн. - борг від попереднього власника; 136,21 грн. - повторне підключення до мережі; Всього 903,89 грн. по електроенергії. Слід зазначити, що земельна ділянка не була приватизована на момент придбання домоволодіння і була занедбана, про що свідчить акт обстеження земельної ділянки в натурі (місцевості) від 29.03.2004 p., складеного Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів, і зараз вона також не приватизована. Вона привела земельну ділянку у належний стан: вивезла сміття, відновила фруктовий сад та висадила 10 фруктових дерев (їх вартість на той момент складала 500 грн., але зараз вони вже плодоносять і коштують набагато дорожче), здійснила ландшафтні роботи: розбито зелений трав'яний газон, збудовано «альпійську горку», посаджено три квітники, розарій (коштувала 5000 грн.). Крім того, нею прокладені доріжки із декоративної плітки (коштувала 7 000 грн.), збудована альтанка у зоні відпочинку на земельній ділянці вартістю 25 000 грн. Всього витрати на висадження дерев, ландшафтні роботи, прокладення доріжок та побудову альтанки складали 37 500 грн. Відповідач ОСОБА_2 багато років не мешкає в домоволодінні і не з'являється там: майже 20 років до винесення рішення суду і вже 10 років після його винесення, не несе тягар утримання майна, та не здійснює інші повноваження, як належний власник. Не дивлячись на всі викладені обставини, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2006 р. право власності на домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську було визнано за третьою особою ОСОБА_2 на вже неіснуюче нерухоме майно. Їй відомо, що йому неодноразово відмовляло КП «ДМБТІ» в реєстрації його права власності на нерухоме майно, але приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_8 29.04.2016 р. зареєстрував за ним право власності на домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську. Така реєстрація була здійснена без проведення поточної інвентаризації, на підставі технічного паспорту, який багато років тому погашений і відображений в Державному реєстрі опис майна, не співпадає з тим, що є в наявності. Вона нею зараз оскаржується в судових органах, але вона розуміє, що на теперішній час вона ще залишається чинною. Той факт, що домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську нею було реконструйовано і змінено не тільки його конфігурація, а збільшена площа та збудовані нові споруди та житловий будинок обладнано новими приладами. ОСОБА_2 було достовірно відомо з її слів, а також з матеріалів численних судових справ, які розглядались різними судовими органами міста. Не дивлячись на це 29.04.2016 р. ОСОБА_2 безпідставно та незаконно (на її погляд) зареєстрував своє право власності на неіснуюче нерухоме майно, а побудоване нею майно є фактично незареєстрованим, хоча ОСОБА_2 є юридично власником. Посилаючись на ст.331 ЦК України, зазначила, що у зв'язку з тим, що домоволодіння, яке вона побудувала на теперішній час не введене в експлуатацію і не зареєстроване саме за тим описом, яке воно є на теперішній час, вона не є власником домоволодіння в розумінні ЦК України, а є власницею будівельних матеріалів, з яких воно побудовано, що підтверджується численними письмовими доказами, які додаються до цього позову. Об'єкт нерухомості - домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську, який належав продавцю ОСОБА_9 та на який претендував ОСОБА_2, припинив своє фізичне існування і на його місці нею було побудовано нове нерухоме майно, що підтверджується численними доказами. Побудоване нерухоме майно неможливо відділити від фундаменту, від земельної ділянки, неможливо відокремити від адреси об'єкта нерухомості - домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську без його знецінення та зміни їх призначення. У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти визнання за нею права власності на вказане домоволодіння, як за фактичною власницею нерухомого майна, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом про відшкодування їй вартості будівельних матеріалів, з яких побудовано нерухоме майно, що розташоване за вказаною адресою. Посилаючись на ст.ст. 16, 1212, 1213, 390 ЦК України, зазначила, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на нерухоме майно (хоча і неіснуюче), і є титульним власником спірного домоволодіння, а тому повинен повернути їй вартість її будівельних матеріалів та відшкодувати суму грошей, які вона вклала в домоволодіння, а відокремити ці будівельні матеріали, поліпшення і роботи неможливо. Вона не згодна з тим, що саме за ним зареєстроване нерухоме майно за вказаною адресою, але на теперішній час ця державна реєстрація не скасована, хоча і оскаржується нею. До моменту реєстрації відповідачем права власності на домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську в неї не було правових підстав для звернення до суду у зв'язку з тим, що згідно вимог ЦК України без державні реєстрації права власності ОСОБА_2 не вважався законним власником цього майна. Вважає, що своїми діями він порушив її майнові права інтереси, не бажаючи відшкодувати їй вартість її витрат, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх майнових прав. Сума витрат була визначена висновком судово-будівельної експертизі станом на 2005 рік, вона вважає, що відповідач повинен їй відшкодувати вартість будівельних матеріалів - 397322,00 грн. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість будівельних матеріалів та інших витрат, які понесла в домоволодінні 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську в сумі 397 322,00 грн., а також судові витрати у розмірі 3 973,22 грн.

16 лютого 2017 року позивач надала суду уточнену позовну заяву в якій змінила правові підстави позову, зазначивши, що фактичні обставини справи та докази, на які посилається, залишаються без змін. Посилаючись на ст.331 ЦК України, зазначила, що у звязку з тим, що домоволодіння, яке вона побудувала на теперішній час не введене в експлуатацію і не зареєстроване саме за тим описом, яке воно є на теперішній час, вона не є власником домоволодіння в розумінні ЦК, а є власницею будівельних матеріалів, з яких воно побудоване, що підтверджується численними письмовими доказами. Обєкт нерухомості - домоволодіння 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську, який належав продавцю ОСОБА_6 та на який претендував ОСОБА_2, припинив своє фізичне існування і на його місці позивачем було побудовано нове нерухоме майно, яке неможливо відділити від фундаменту, від земельної ділянки. Неможливо відокремити від адреси обєкту нерухомості без його знецінення та зміни їх призначення. У звязку з тим, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти визнання за нею права власності на вищевказане домоволодіння, як за фактичною власницею нерухомого майна, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом про відшкодування їй вартості будівельних матеріалів. З яких побудовано нерухоме майно, що розташовано за вищевказаною адресою. Посилаючись на ст.16, ч.6 ст.376. ч.3 ст.390 ЦК України, зазначила, що відповідач зареєстрував своє право власності на нерухоме майно (хоча і не існуюче), і є титульним власником домоволодіння №34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську, а тому повинен повернути позивачу вартість її будівельних матеріалів та відшкодувати суму грошей, які вона вклала в домоволодіння, а відокремити ці будівельні матеріали, поліпшення і роботи неможливо. Вона не згодна з тим, що саме за ним зареєстроване нерухоме майно за вказаною адресою, але на теперішній час ця державна реєстрація не скасована, хоча і оскаржується нею. У звязку з тим, що він тільки зараз зареєстрував своє право власності, вона зараз звертається до суду з даним позовом. До моменту реєстрації за відповідачем права власності на вказане домоволодіння у неї не було правових підстав для звернення до суду, у звязку з тим. Що згідно вимог ЦК України, без державної реєстрації права власності ОСОБА_2 не вважався законним власником цього майна. Вважає, що своїми діями він порушив її майнові права та інтереси. Не бажаючи відшкодувати їй вартість її витрат. Сума витрат була визначена висновком судово-будівельної експертизи і вона вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй вартість будівельних матеріалів у розмірі 397 322,00грн.

16 лютого 2017 року в судовому засідання представник відповідача ОСОБА_3 надала суду письмові заперечення відповідача ОСОБА_2 згідно яких останній просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення суми відмовити. Зазначивши в обґрунтування, що під час пологів померла його матір, тому його вихованням з самого народження займалась бабуся ОСОБА_10 Будинок, який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, буд. 34 отриманий ним у віці 11 років згідно заповіту після смерті його бабусі ОСОБА_10, даний факт підтверджено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2006 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.12.2006 року, залишеними без зміни ухвалою Верховного суду України від 21.08.2007 року за ним - ОСОБА_10В, встановлено факт прийняття спадщини після смерті його бабусі ОСОБА_10 померлої 01.08.1986 року. Зазначив, що вищезазначеним рішенням встановлено: « Посилання ОСОБА_5 щодо відсутності у неї відомостей про права на спірне домоволодіння іншої особи при укладенні договору-купівлі продажу та що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем не відповідають матеріалам справи. Крім того, підтверджено зайняття домоволодіння з боку ОСОБА_5 ще до будь-яких домовленостей з ОСОБА_9.» Ствердження ОСОБА_5 про те, що вона згідно договору купівлі-продажу від 02.07.2005 р. придбала в аварійному стані не придатний для проживання будинок не відповідає дійсності тому, що при оформлені документів для продажу, 03.06.2005 року ОСОБА_11 був отриманий Технічний НОМЕР_1 КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради згідно якого встановлено придатним для проживання стан будинку з зносом 43 %, навіс -0%, убиральня - 40%, огорожа - 50%, сходи - 30%. Окрім цього, позивачем було висунуто до нього Претензію 05.02.2007 р. в якій вона зазначає, що зберігає його майно, лише частково перекрила шиферний дах, замінила двері та вікна, монтаж гіпсокартону - загальна сума понесених витрат на утримання та збереження майна склала 4932,37 гри. ні про який знос будинку речі не йшло. Наявність вищезазначених висунутих до нього вимог підтверджені матеріалами цивільної справи № 2-148-2008 року за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на майно за час володіння та долученою до справи позовною заявою ОСОБА_5 Відповідно до ст.334 ЦК, право власності на житловий будинок у покупця виникає з моменту реєстрація Договору у відповідних органах. Позивач, як встановлено судом, не зареєструвала Договір купівлі-продажу житлового будинку від 02.08.2005 року. Оскільки, КП «МБТІ» відмовило ОСОБА_5 в проведенні реєстрації права власності на підставі на той час вже втратившого чинність договору-купівлі продажу це не стало на заваді звернутися з адміністративним позовом до КП ДМБТІ про зобов'язання вчинити певні дії. Однак, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2008 року в проведенні реєстрації - їй відмовлено. З самого початку позивачу було відомо про накладений 05.08.2005 року на домоволодіння арешт через три дні після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 також було достовірно відомо причину відмови їй в державній реєстрації домоволодіння, а саме про арешт нерухомого майна, накладений 05.08.2005року Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, зареєстрованого №226272 реєстратором: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора для забезпечення поданого ним Позову до ОСОБА_9, та ОСОБА_5 ОСОБА_7 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень припинено лише 23.12.2015 року інші чотири ще пізніше, які забороняли проведення буд-яких дій щодо домоволодіння. На підставі рішення суду від 29.03.2006 року за ним зареєстровано право власності на домоволодіння № 34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську згідно ОСОБА_7 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого 07.05.2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОСОБА_8 ОСОБА_7 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.10.2016 року за ОСОБА_2 посвідчено право на земельну ділянку розташовану: м. Дніпропетровськ, вулиця Ізмайлівська будинок 34, площею 0.0450 га, присвоєний кадастровий номер та здійснено державну реєстрацію земельної ділянки Управлінням Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області. Відповідно даних його паспорту, його місце проживання дійсно зареєстроване: ІНФОРМАЦІЯ_1, але з вини позивача він не може оселитись і жити у власному будинку. ОСОБА_12 без його дозволу мешкає в його домоволодінні, за проживання ніяких коштів йому не сплачує, не пускає ні його, ні членів його родини на територію домоволодіння, перешкоджає в користуванні будинком. Він не одноразово письмово звертався до ОСОБА_5 з проханням звільнити належне йому домоволодіння, але не отримав жодної відповіді від неї, окрім її судових позовів, які ОСОБА_12 всі до єдиного програла. Як вважає позивач, що вона відразу після заключения Договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.08.2005 року мала право розпорядження майном не відповідає дійсності, оскільки, нотаріусом згідно п.6 Договору набувачу (ОСОБА_12О) житлового будинку роз'яснено п. 3. ст. 125 Земельного кодексу України, приступати до використання земельної ділянки відведеної для обслуговування відчужуваного житлового будинку до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвічує право на неї та державної реєстрації заборонено. А тим більше після набрання законної сили 25.12.2006 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська буд-які проведені ОСОБА_5, на її думку, поліпшення в будинку без погодження із ним, як власником, якщо вони мали місце, є протиправними і розцінюються ним, як самоуправство. Вважає, що з самого початку ОСОБА_5 занедбала його домоволодіння, маючи намір його зруйнувати, а потім провела, на її думку поліпшуючи роботи. За цей час замінила його екологічно чисті дубові двері та вікна на не дихаючи пластикові, позносила господарські будівлі, вирубала садок. Свої дії по «оздоблюванню будинку» ОСОБА_5 із ним, як власником не погоджувала, а тим більше жодного разу не брала у нього письмової згоди на їх проведення, вела себе зухвало та нахабно на свій розсуд розпоряджаючись його майном всіляко ігноруючи його, як власника. Як стверджує позивач, вона згідно Акту про знесення житлового будинку виданого 07.02.2014 року в якому з її слів зазначено, що вона в 2005 році зруйнувала до підземної частини (фундаменту) частка якого відповідає 15,8 відносно будинку в цілому. ОСОБА_7 існуючих норм, Акт про знесення житлового будинку складається на момент зносу будинку, а не через 9 років після. Взагалі знесення жилого будинку це читко регламентована процедура з одержанням ряду дозволів жодного з яких ОСОБА_12 не надала. Якщо б будинок дійсно не був придатним для проживання і Позивач мала намір дійсно його знести, то ще до початку здійснені зносу будинку спеціально створена Дніпровською міською радою комісія мала б дати заключения, що домоволодіння розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вулиця Ізмайлівська, будинок 34 не є придатним для подальшого проживання, що не було зроблено. Що стосується наданих Позивачем чеків, квитанцій, накладних, які на її думку, є підтвердженням проведених у домоволодінні поліпшень не відповідає дійсності, оскільки, надані розрахункові документи можуть тільки підтвердити наявність придбання будівельних матеріалів, а не їх застосування при проведенні робіт саме спірного домоволодіння. Більшість вказаних в розрахункових документах товарів жодного відношення не мають до предмету спору і не є будматеріалами, а саме: придбані меблі: ліжка « Камелія» 1,6, дитяча кімната, пуфи, тумби, кухня, столешниці, коври, туфлі модель 735, 43 розміру, енергозберігаючи лампи, тощо квитанції по оплаті за газ за квартиру в ОСОБА_13, вул. Аврамівська б. 25 кв. 16, сплата неодноразових послуг по підключенню електромереж в 2005 році повторні в 2008 році частина квитанцій виписана на ОСОБА_10, ОСОБА_11, на більшості розрахункові документи взагалі не має ні даних особи, яка придбала ці товари ні дат їх придбання інша частина квитанцій припадає на період з початку 2004 рік до серпня 2005 року ще до заключения Договору купівлі-продажу житлового будинку 02.08.2005 року. Загальна сума витрат вказаних в наданих розрахункових документах не відповідає заявленому позивачем розміру вимог в сумі 397 322,00 грн. ОСОБА_5 вважає, що вказана сума може бути взята з проведеної судово-будівельної експертизи станом на 11.07.2011 рік по іншій цивільній справі про встановлення права власності (справа Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2012року - залишена без розгляду), але після її проведення минуло вже майже 6 років висновки цієї експертиза є застарілими на сьогоднішній день, тим більше при проведенні експертизи не ставилося питання виділення частки проведених ОСОБА_5 поліпшень відносно стану домоволодіння на час придбання на серпень 2005 року без чого взагалі не можливо встановити суму розміру проведених робіт.

16 лютого 2017 року позивач надала суду уточнену позовну заяву в якій змінила правові підстави, зазначивши, що фактичні обставини справи та докази, на які посилається, залишаються без змін. Посилаючись на ст.331 ЦК України, зазначила, що у звязку з тим, що домоволодіння, яке вона побудувала на теперішній час не введене в експлуатацію і не зареєстроване саме за тим описом, яке воно є на теперішній час, вона не є власником домоволодіння в розумінні ЦК, а є власницею будівельних матеріалів, з яких воно побудоване, що підтверджується численними письмовими доказами. Обєкт нерухомості-домоволодіння 34 по вул.Ізмайлівській в м.Дніпропетровську, який належав продавцю ОСОБА_6 та на який претендував ОСОБА_2, припинив своє фізичне існування і на його місці позивачем було побудовано нове нерухоме майно, яке неможливо відділити від фундаменту, від земельної ділянки. Неможливо відокремити від адреси обєкту нерухомості без його знецінення та зміни їх призначення. У звязку з тим, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти визнання за нею права власності на вищевказане домоволодіння, як за фактичною власницею нерухомого майна, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом про відшкодування їй вартості будівельних матеріалів. З яких побудовано нерухоме майно, що розташовано за вищевказаною адресою. Посилаючись на ст.16, ч.6 ст.376. ч.3 ст.390 ЦК України, зазначила, що відповідач зареєстрував своє право власності на нерухоме майно (хоча і не існуюче), і є титульним власником домоволодіння №34 по вул.Ізмайлівській в м.Дніпропетровську, а тому повинен повернути позивачу вартість її будівельних матеріалів та відшкодувати суму грошей, які вона вклала в домоволодіння, а відокремити ці будівельні матеріали, поліпшення і роботи неможливо. Вона не згодна з тим. Що саме за ним зареєстроване нерухоме майно за вказаною адресою, але на теперішній час ця державна реєстрація не скасована, хоча і оскаржується нею. У звязку з тим, що він тільки зараз зареєстрував своє право власності, вона зараз звертається до суду з даним позовом. До моменту реєстрації за відповідачем права власності на вказане домоволодіння у неї не було правових підстав для звернення до суду, у звязку з тим. Що згідно вимог ЦК України, без державної реєстрації права власності ОСОБА_2 не вважався законним власником цього майна. Вважає, що своїми діями він порушив її майнові права та інтереси. Не бажаючи відшкодувати їй вартість її витрат. Сума витрат була визначена висновком судово-будівельної експертизи і вона вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй вартість будівельних матеріалів у розмірі 397322,00грн.

Представник позивача в судовому засіданні уточнену позовну заяву підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.

Відповідач та його представники в судовому засіданні просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на письмові заперечення відповідача.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1ст. 61 ЦПК України Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Під час судового розгляду сторонами визнавалися наступні обставини та факти:

02 серпня 2005 року позивач уклала договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Ізмайлівська, 34 (надалі спірне домоволодіння) зареєструвалася в ньому та почала проживати;

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2006 року, яке набрало законної сили 25 грудня 2006 року, право власності на спірне домоволодіння було визнано за відповідачем - ОСОБА_2, а договір від 02.08.2005 року був визнаний недійсним;

З 2005 року позивач є фактичним користувачем спірного домоволодіння та земельної ділянки, відповідач не має доступу до спірного домоволодіння;

Після здійснення самовільного будівництва та переобладнання спірного домоволодіння жодна із сторін не зверталися до суду або до відповідних державних органів з заявами про узаконення самовільного будівництва;

Реєстрація права власності відповідача на спірне домоволодіння, яка відбулася 29.04.2016 року до теперішнього часу є дійсною та не скасованою, при цьому право власності було зареєстроване на спірне домоволодіння у тому вигляді, яке існувало на 2005 рік (загальна площа 47,8 кв.м, житлова площа 28,2 кв.м.), а не у тому вигляді, у якому спірне домоволодіння перебувало на момент державної реєстрації (загальна площа 50,4 кв.м, житлова площа 33,3 кв.м.);

Відповідач ОСОБА_2 не звертався до суду з позовними заявами про витребування майна з чужого незаконного володіння;

Правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння, сторони не мають, вона належить до земель комунальної власності.

Сторонами не визнавався факт здійснення позивачем знесення спірного домоволодіння та самовільного будівництва.

Представник позивача зазначила, що після придбання спірного домоволодіння вона знесла старий будинок та на його місці здійснила самовільне будівництво нового будинку, внаслідок чого збільшилася його площа. При цьому жодних дозволів на проведення будівельних робіт позивач не отримував.

Відповідач заперечував факт здійснення позивачем знесення спірного домоволодіння та здійснення самочинного будівництва, та стверджував, що позивачем здійснене переобладнання будинку та його поліпшення.

Судом встановлено, що 02 серпня 2005 року між ОСОБА_11, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого остання придбала житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, буд.34; на земельній ділянці площею 459 кв.м (по фактичному користуванню) знаходиться: А-1-житловий будинок, саман обкладений шл.блоком, житловою площею - 28,2 кв.м, загальною площею - 47,8 кв.м, та такі господарчі будівлі та споруди: Ж-навіс, Е-убиральня цегла, І - водоколонка; 2-5 - огорожі, 6 - сходи. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_14 02.08.2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 5-1724 (а.с.8).

ОСОБА_7 даного договору купівлі-продажу, вказаний житловий будинок належить продавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 15 лютого 2005 року, за реєстром 2-428, зареєстрованого в Дніпропетровському інвентарбюро 14.03.2005 року за №7397170 (а.с.8).

ОСОБА_7 технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 03 червня 2005 року на імя ОСОБА_9, вказане домоволодіння складалося з: А-І - житловий будинок, Е - убиральня, Ж - навіс, № 1- водоколонка, № 2-5 - огорожа, № 6 - сходи. Загальна площа-47,8 кв.м, житлова - 28,2 кв.м (а.с.13-15).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2006 року, позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволені. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_10, померлої 01 серпня 1986 року. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 лютого 2005 року третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-428 на ім'я ОСОБА_6 не дійсним. Визнано договір купівлі-продажу домоволодіння № 34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 недійсним. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 21 210 грн.. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння № 34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську після смерті бабусі ОСОБА_10, померлої 01.08.1986 року (а.с.192-193).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006 року, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2006 року залишено без змін (а.с.195-198).

Ухвалою Верховного суду України від 21 серпня 2007 року, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2006 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006 року залишені без змін (а.с.199).

Відповідно до ч. 3ст. 61 ЦК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці факти.

Під час розгляду справи судами встановлено, а отже не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи, що за ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння № 34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську після смерті його бабусі ОСОБА_10, померлої 01.08.1986 року.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

ОСОБА_7 ч. 1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У 2016 році відповідач зареєстрував своє право власності на спірне домоволодіння.

ОСОБА_7 інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна № 69085518 від 27 вересня 2016 року, домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, будинок №34 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 917302712101). Складова частина обєкта нерухомого майна: житловий будинок А-1, загальна площа - 47,8 кв.м, житлова площа - 28,2 кв.м; складова частина обєкта нерухомого майна: навіс - Ж; убиральня - Е; водо колонка - 1; огорожа - 2-5; сходи - 6. Вказане домоволодіння належить на праві приватної власності ОСОБА_2, зареєстроване приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 29 квітня 2016 року на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2006 року (а.с.6-7).

Таким чином суд вважає встановленим той факт, що на час розгляду даної справи єдиним законним власником спірного домоволодіння є відповідач по справі - ОСОБА_2, при цьому право власності за відповідачем було зареєстровано у тому вигляді, у якому нерухоме майно існувало на час укладення визнаного за рішення суду недійсним договору купівлі-продажу від 02 серпня 2005 року, загальна площа якого становила: 47,8 кв.м., та житлова площа 28,2 кв.м.

Як зазначила позивач, після придбання у 2005 році спірного домоволодіння вона його знесла та самочинно збудувала на його місці новий будинок, внаслідок чого змінилася його площа та розмір. В той же час відповідач заперечував факт знесення будинку та здійснення самовільного будівництва позивачем.

На підтвердження факту знесення спірного домоволодіння позивач надала акт про знесення від 07.02.2014 року.

ОСОБА_7 вказаного акту про знесення житлового будинку за адресою буд. №34, вул. Ізмайлівська м. Дніпропетровськ зазначено, що 07.02.2014 року Експертом з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна ОСОБА_15 сертифікат Серія АЕ № 003035 проведено обстеження земельної ділянки та будівель за адресою, м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, буд. 34. На момент обстеження встановлено: житловий будинок 1955 р. загальною площею 47,8 м2, житловою 28,2 м2 зруйновано до підземної частини (фундаменту) частка якого відповідає 15,8% відносно будинку в цілому. На його місці збудовано новий житловий будинок 2005 р. забудови - літ А-1, а-1 прибудова житлова загальною площею 50,4 кв.м.2, житловою 33,3 кв.м., сарай К та споруди 1-12, котре є самовільним будівництвом и підлягає введенню в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів згідно чинного законодавства (а.с.25).

Оцінюючи наданий позивачем акт знесення від 07.02.2014 року, керуючись при цьому положеннями ст. 212 ЦПК України, суд критично ставиться до наданого акту знесення та не бере його до уваги, оскільки він складений 07.02.2014 року, а факт знесення за твердженням позивача мав місце у 2005 році, тобто через значний проміжок часу між подією знесення та часом складання вказаного акту, що у свою чергу призводить до виникнення обгрунтованих сумнівів щодо обєктивності та достовірності відображеної в ньому інформації. Крім того, у вказаному акті не зазначено коли саме відбулося знесення спірного домоволодіння.

Щодо твердження позивача про здійснення нею самовільного будівництва та заперечень відповідача з цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

ОСОБА_7 ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Позивачем не надано суду доказів того, що він отримував дозвіл на виконання будь-яких будівельних робіт, чи затверджував проект, крім того сам позивач підтвердив той факт, що він не звертався до уповноважених органів з заявою про надання йому дозволу на виконання будівництва, затвердження проекту або відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що після придбання позивачем спірного домоволодіння він здійснював у вказаному будинку самовільне будівництво, внаслідок чого розмір та площа будинку були змінені, та виникла прибудова.

Так, згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок №34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 23 березня 2012 року на імя ОСОБА_9, згідно характеристики будинку, господарських будівель та споруд, вказане домоволодіння складається з: А-1 - житловий будинок, а-1 прибудова, И - навіс, К - сарай, п.д. К - погріб, Л - навіс, М - душ, Н - убиральня, споруди: вимощення, ворота, огорожа, стінки підпірні, сходи, хвіртки, цоколь, яма вигрібна. Загальна площа - 50,4 кв.м, житлова - 33,3 кв.м (а.с.17-20).

ОСОБА_7 експлікації приміщень до плану житлового будинку садибного типу (а.с. 18) зазначено, що увесь будинок, загальною площею 50,4 кв.м. є самочинно збудованим. При цьому відомості щодо самочинного будівництва спірного домоволодіння містяться у вказаному технічному паспорті (а.с. 20), де також мається запис про необхідність вирішення питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів та дані про самочинне будівництво.

Аналогічні відомості щодо самочинного будівництва містяться також і у технічному паспорті від 07 лютого 2014 року, виготовленого інженером інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_15, на замовлення ОСОБА_5, згідно якого житловий будинок № 34 по вул. Ізмайлівська в м. Дніпропетровську складається з: А-1-житловий будинок, а-1 житлова прибудова, И - навіс, К - сарай, п.д.К - погріб, Л - навіс, М душ, Н - убиральня, 1-12-огорожі, споруди, І-замощення (а.с.21-24). ОСОБА_7 вказаного технічного паспорту, будинок-А-1(загальна площа-50,4м2, житлова-33,3 м2 /з збільшенням розмірів), житлова прибудова-а-1, сарай-К, душ-М, убиральня-Н потребують вводу в експлуатацію закінченого будівництвом обєктів; будинок-А-1(після реконструкції), житлова прибудова-а-1(збільшення площі на 4,3 м2), сарай-К-є самочинним будівництвом (а.с.21, зворотній бік).

Таким чином суд вважає встановленим той факт, що позивачем було здійснено самочинне будівництво житлового будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, 34, внаслідок чого загальна площа вказаного будинку була збільшена з 47,8 кв.м. до 50,4 кв.м., а житлова площа збільшилася з 28,2 кв.м. до 33,3 кв.м. У звязку з наведеним заперечення відповідача про те, що позивачем не було здійснено самочинне будівництво судом до уваги не приймаються та відхиляються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Змінивши правові підстави позову, позивач посилалась на ч. 6 ст. 376 та ч. 3 ст. 390 Цивільного кодексу України, та просила суд, стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість будівельних матеріалів та інших витрат, які вона понесла в домоволодінні 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську в сумі 397 322,00 грн.

ОСОБА_7 ч. 6 ст. 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

ОСОБА_7 п.19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» надано розяснення, згідно яких у разі визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на самочинно збудоване на ній іншою особою нерухоме майно розмір витрат на будівництво цього майна, право на відшкодування яких власником (користувачем) земельної ділянки згідно із частиною шостою статті 376 ЦК має особа, яка здійснила таке будівництво, визначається судом на підставі наданих доказів і складається як із понесених витрат на будівельні матеріали, так і з витрат за виконані роботи та оплачені послуги.

З аналізу наведеної норми права слід дійти висновку, що для застосування ч. 6 ст. 376 до виниклих між сторонами правовідносин, обовязковою є наявність двох умов:

1)Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинно бути визнано та зареєстровано у встановленому законом порядку;

2)Особа, за якою було визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, повинна бути власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно було збудовано іншою особою.

Виключно у випадку наявності вказаних умов у сукупності можна стверджувати про наявність підстав для відшкодування витрат на будівництво особі, які здійснила таке самочинне будівництво.

Щодо першої обовязкової умови слід зазначити наступне.

Сторонами визнавався той факт, що після здійснення позивачем самочинного будівництва, жодна із сторін не зверталася до суду або відповідних органів з заявами про узаконення цього будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Факт відсутності узаконення самочинного будівництва та визнання права власності на нього також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями технічних паспортів, в яких містяться відомості про самочинне будівництво.

За таких обставин суд вважає встановленим той факт, що право власності на самочинне збудоване нерухоме майно, а саме житловий будинок, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, 34, загальною площею 50,4 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., не було визнано за відповідачем.

Щодо другої обовязкової умови слід зазначити наступне.

ОСОБА_7 витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1203904312016 від 04.10.2016 року, виготовленого за замовленням ОСОБА_2, земельна ділянка, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, 34, кадастровий № 1210100000:07:321:0023, відносить до земель житлової та громадської забудови та перебуває у комунальній власності (а.с. 210).

Сторонами визнавався той факт, що з 2005 року, відповідач ОСОБА_2 не має доступу до домоволодіння та земельної ділянки, розташованих з адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ізмайлівська, 34, та не користується нею.

Таким чином очевидним є висновок про те, що на час розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки, на якій було здійснено самочинне будівництво, як і не є її користувачем.

Підсумовуючи наведене суд приходить до переконання, що у звязку з відсутністю обох обовязкових умов, наявність яких повинна бути доведена позивачем, підстав для застосування до виниклих між сторонами правовідносин положень ч. 6 ст. 376 ЦК України щодо відшкодування витрат на будівництво не має, у звязку з чим у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача вартості будівельних матеріалів та інших витрат, понесених позивачем у домоволодінні № 34 по вул. Ізмайлівській в м. Дніпропетровську у розмірі 397 322,00 грн. слід відмовити.

Щодо посилань позивача, як на підставу своїх позовних вимог на ч. 3 ст. 390 ЦК України слід зазначити наступне.

ОСОБА_7 ч.3 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Стаття 390 ЦК України має назву «Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння» та передбачає порядок розрахунків між сторонами при витребуванні майна з чужого незаконного володіння, тобто у випадку предявлення власником майна індикаційного позову.

Обома сторонами у судовому засіданні визнавався той факт, що відповідач ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Крім того у ч. 3 ст. 390 ЦК України йде мова про можливість відшкодування особі, яка заволоділа чужим майном, її витрат на утримання та збереження майна, в той час як позивач просить стягнути з відповідача вартість будівельних матеріалів та інших витрат на будівництво, які не є витратами на утримання та збереження майна у розумінні положень ч. 3 ст. 390 ЦК України.

За таких обставин підстав для застосування ч. 3 ст. 390 ЦК України суд не вбачає.

Відповідно дост. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення положень ст.ст. 10,60 ЦПК України, позивачем ОСОБА_5 не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

На підтвердження позовних вимог в частині розміру витрат на самочинне будівництво ОСОБА_5 надані документи (квитанції,товарні чеки, видаткові накладні) про вартість будівельних матеріалів, які за її твердженнями були використані при будівництві: товарні чеки (а.с. 37, 39, 40, 41, 42, 43, 45, 47, 51, 52, 55, 59, 62, 66, 67, 72, 73, 74, 75, 80, 81, 82, 86), видаткові накладні (а.с. 38, 41, 46, 49, 53, 54, 69, 70, 71, 77, 78, 79, 81), квитанції (а.с. 47, 48, 60, 61, 63, 72, 73), акти виконаних робіт (а.с. 89, 90).

Оскільки судом не встановлено підстав для стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на самовільне будівництво, суд не бере до уваги докази надані позивачем в обґрунтування розміру таких витрат.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 1 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить довисновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно дост. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 182, 331, 376, 390 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення суми - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез