Ухвала суду № 65651739, 29.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/9/2017(м)

265/4689/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Козлов Д.О.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

секретар судового засідання Гаркуша О.С.,

за участю

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2016 року

в с т а н о в и в:

В серпні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача та просив стягнути 39 089,25 грн. - заборгованість за кредитним договором, укладеним 9 листопада 2013 року, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 4 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості. Оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, заборгованість перед банком склала 39 089,25 грн., з яких 3 999,29 грн. - заборгованість за кредитом, 29 702,38 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3 050,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф фіксована частина, 1 837,58 грн.- штраф процентна складова; та судові витрати в розмірі 1 378,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі ПАТ «Акцент-Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт зазначає, що висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог зроблений без належних доказів та ґрунтується на припущеннях.

В судове засідання апеляційної інстанції представник позивача ПАТ «Акцент-Банк» не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подана заява про розгляд справи у відсутність представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційної інстанції просив залишити рішення суду без змін та відхилити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що 9 листопада 2013 року ПАТ «Акцент-Банк» був укладений кредитний договір не з відповідачем ОСОБА_1, а з іншою особою, та що позов пред'явлений до особи, яка не повинна відповідати за вимогами позивача, оскільки встановив, що відповідач фактично не отримував кредитні кошти за договором від 9 листопада 2013 року.

Такий висновок суду є правильним і відповідає встановленим у справі обставинам, дослідженим доказам та вимогам закону.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно зі ст. 207 ч. 2 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ч. 2 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин згідно з вимогами ст. 216. ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Звертаючись до суду з позовом до відповідача, позивач посилався на заяву позичальника від 9 листопада 2013 року про надання позичальнику банком кредитного ліміту зі сплатою відсотків за використання грошових коштів в розмірі 30% на рік на залишок заборгованості, що підтверджується тарифами банку та зазначав, що своїм підписом позичальник підтвердив своє ознайомлення та згоду на Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифами банку, що є разом із заявою позичальника договором кредитування, за якими передбачено нарахування пені та штрафів за порушення умов кредитування (а. с. 6, 7),, проти чого заперечував відповідач ОСОБА_1

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів укладання кредитного договору від 9 листопада 2013 року саме із відповідачем.

Так, підставою для укладення кредитного договору стало надання позичальником 9 листопада 2013 року паспорту серія НОМЕР_2, виданного на ім'я ОСОБА_1 12 вересня 1997 року Орджонікідзевським РВ ММУ ГУ МВС України в Донецькій області, а також надання ідентифікаційного номеру на ім'я ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (а. с. 6).

Проте встановлено, що відповідач звертався 22 квітня 2014 року до Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області із заявою за фактом втрати ним паспорту громадянина України на його ім'я, яка була зареєстрована за № 4371 (а. с. 30).

Відповідно до відповіді від 28 вересня 2016 року Лівобережного районного відділу в місті Маріуполі ДМС України ГУ в Донецькій області, ОСОБА_1 дійсно документувався паспортом громадянина України 23 травня 2014 року (серія НОМЕР_3) внаслідок втрати попереднього паспорту громадянина України (НОМЕР_2 від 12 вересня 1997 року) та уточненням написання прізвища з «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5» (а. с. 56).

Доводи відповідача, що він дізнався про втрату ним паспорту в квітні 2014 року підтверджується повідомленням від 7 квітня 2014 року ТОВ «М. Б. А. Фінанси» про наявність за ОСОБА_1 боргу перед «ОТП Банк» за кредитним договором від 27 жовтня 2013 року (а. с. 31).

Вказане також підтверджується заявою відповідача до Служби безпеки «ОПТ Банк» від 30 червня 2014 року, отримане представниками банку 18 липня 2014 року, де відповідач вказував, що восени 2013 року у нього вкрадено паспорт громадянина України та ідентифікаційний код, в якій додавав, що буде звертатись до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії представників такого банку, на підставі чого просив розібратися із ситуацією, що виникла (а. с. 32, 33).

Судом також встановлено, що дівоче прізвище матері відповідача, ОСОБА_1 - «ОСОБА_4», що підтверджується свідоцтвом про одруження ОСОБА_3 та ОСОБА_4, внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище «ОСОБА_5», актовий запис № 3552 від 12 вересня 1969 року, а також свідоцтвом про народження ОСОБА_1, актовий запис № 931 від 28 вересня 1970 року, де батьками відповідача вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_3 Натомість в анкеті позичальника від 9 листопада 2013 року вказано, що дівоче прізвище матері позичальника - «ОСОБА_6» (а. с. 6, 47, 59, 62).

Візуальним оглядом фотографії у паспорті позичальника (НОМЕР_2, який виданий 12 вересня 1997 року), що міститься у матеріалах кредитної справи, та фотографії відповідача у паспорті ОСОБА_1, виданому замість втраченого 23 травня 2014 року (НОМЕР_3), судом встановлено, що на фотографіях в цих документах зображені різні особи (а. с. 11, 29, 60).

Перевіряючи доводи відповідача про те, що він не укладав з банком кредитного договору та не отримував грошові кошти, підписи в документах, на які посилається банк, виконані не ним, судом апеляційної інстанції призначена судова почеркознавча експертиза, згідно з висновком якої рукописні записи: «ОСОБА_5» і «09.11.13» у графах: «Клиент: Ф.И.О.» і «Дата» в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 09.11.2013 від імені ОСОБА_1 виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Підпис в графі «Подпись» після графи «Клиент: Ф.И.О.» в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 09.11.2013 від імені ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1

Рукописні записи: «Копия верна ОСОБА_5 09.11.13» у технічних зображеннях 1-3, 10-11 сторінок паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1 виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Підписи після рукописних записів «Копия верна ОСОБА_5 09.11.13» у технічних зображеннях 1-3, 10-11 сторінок паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1 виконані не

ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с.130-138).

Вказаний висновок експерта спростовує доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, у відповідача не виникли перед позивачем обов'язки по погашенню кредиту, оскільки кредитний договір, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, є нікчемним, бо відповідач його не укладав і на документах, складених при його укладанні, підпис від імені ОСОБА_1 виконаний іншою особою.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що у відповідача перед позивачем не виникли кредитні зобов'язання, і правильно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідачем надані суду платіжні документи по оплаті рахунку-фактури за проведення судової почеркознавчої експертизи на загальну суму 930 грн.48 коп., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11, код ЄДРПОУ 14360080) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Маріуполя Донецької області, ІПП НОМЕР_1) понесені судові витрати в розмірі 930 (дев?ятсот тридцять) гривень 48 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: О.М. Пономарьова

С.А. Зайцева

Л.М. Кочегарова