Рішення № 65649593, 28.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/360/17 Справа № 203/6058/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участі секретаря: Синенка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2»

на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2014 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2», ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим,-

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «ВіЕйБі Банк», ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.08.2006 р. між відповідачами було укладено кредитний договір. У забезпечення належного виконання цього договору між позивачем та відповідачами було укладено договір поруки. Між тим, згодом сторони за кредитним договором без узгодження з позивачем уклали додаткову угоду, якою збільшили розмір процентної ставки за договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (а.с. 25).

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2014 року позов ОСОБА_3 до ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2», ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим задоволено.

Визнано договір поруки від 06 лютого 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, припиненим з 04 грудня 2008 року.

З таким рішенням не погодилось ПАТ «ВіЕйБі Банк», подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх зясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції 03.08.2006 р. між відповідачами було укладено кредитний договір № 122/в, за яким ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк») надало ОСОБА_4 кредит у сумі 98 000,00 доларів США під 14 % річних.

06 лютого 2008 року між позивачем та відповідачами було укладено договір поруки, за яким позивач зобовязався солідарно з ОСОБА_4 відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів (а.с. 6).

04 грудня 2008 року між сторонами кредитного договору було укладено додатковий договір до кредитного договору, за яким було збільшено розмір процентної ставки до 17 %.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після укладення договору поруки зобовязання позичальника за кредитним договором були суттєво змінені без згоди позивача, що, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст зобовязань позивача, який відповідає за повернення кредитних коштів солідарно з позичальником. Відтак, з моменту підписання додаткового договору до кредитного договору від 04.12.2008 р. порука в силу ч.1 ст.559 ЦК України була припинена.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 553 ЦКУ за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Ст. 554 у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Визнаючи факт припинення договору поруки на підставі Закону, Суд виходив із норм ч.1 ст. 559 ЦК України, згідно якої, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 2.6 кредитного договору, сторони погодили, що ОСОБА_2 згідно умов договору в разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів, постанов тощо, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління або Комітету управління активами та пасивами AT ВАБанк, Банк має право ініціювати зміну розміру процентів за користування Кредитом.

Згідно з розділом 1, пунктом 1. Договору поруки: «Поручитель зобов'язався відповідати перед Кредитором солідарно з Боржником в повному обсязі за виконання Боржником усіх його зобов'язань за Договором кредиту №122/в, що укладений 03.08.2006 р. між ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» та ОСОБА_5 та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору поруки, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.».

Окрім того, як вбачається з п. 1.3 договору поруки поручитель погоджується з тим, що при зміні Боржника, зміні змісту та обсягу (зміна суми кредиту, плати за користування кредитом, суми комісій та інших плат згідно з Кредитним договором) забезпеченого даною порукою Зобов'язання (в тому числі новація зобов'язань) за Кредитним договором, цей договір буде діяти до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Також п. 1.4. Договору поруки свідчить про те, що Поручитель ознайомлений з умовами Договору кредиту, жодних заперечень, а також непорозумінь щодо його положень, не мав, що Судом при ухваленні рішення не було враховано.

Пунктом 3.4 договору поруки сторони обумовили, що при внесенні будь-яких змін у Кредитному договорі в тому числі, якщо такі зміни збільшують обсяг відповідальності Поручителя або відбулась новація зобов'язання, такі зміни розповсюджуються на цей Договір поруки і на Поручителя і не є підставою для припинення поруки, та не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобов'язання.

Отже, зафіксувавши власне волевиявлення щодо умов договору поруки, в момент його укладання, сторона за договором - Поручитель, в повному обсязі прийняв на себе зобов'язання щодо його виконання, зауважень чи пропозицій щодо змісту договору поруки, зокрема щодо його додаткового повідомлення про зміну умов, передбачених у п.1.3 останнім не зазначалося, в судовому порядку вказаний договір чи наведені його пункти недійсними визнано не було.

Стаття 629 ЦК України вказує на те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Сторони договору - банк та поручитель зафіксували в договорі умови, обов'язкові до виконання, власне в даних правовідносинах, про що і додатково підтверджено п. 1.2 договору поруки.

За своєю правовою природою згода поручителя на зміну зобовязання є одностороннім правочином, для вчинення якого не передбачено обовязкової письмової форми та вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2 ст. 205 ЦК України).

Судами, при вирішенні аналогічних спорів, необхідна надаватися належна оцінка діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності (Постанова ВСУ № 6-101цс14), викладених в вищенаведених умовах договору поруки, чого судом першої інстанції, під час розгляду справи та ухвалення рішення зроблено не було.

З огляду на вищезазначене, позовні вимогу не підлягають задоволенню, оскільки відмова Позивача від виконання своїх зобов'язання протирічить умовам договору поруки від 06.02.2008 р. та передбаченим законом в главі 50 ЦК України, підставам припинення зобов'язань, зокрема ст. 598 ЦК України, якою передбачено, що порука припиняється з припинення забезпеченого нею зобов'язань, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

А як було зазначено вище, обставина наявності в договорі поруки вищезазначеної умови, дає можливість стверджувати про відсутність підстав для його припинення у випадку зміни процентів ставки за кредитним договором, якщо така зміна відбулася у встановленому договором порядку, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові ВСУ 6-3176цс15.

Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Виходячи з положень ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог; якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно платіжного доручення № 179067 від 178.01.2017 року, апелянтом сплачено 126,17 грн. судового збору за подання апеляційної скарги /а.с.104/, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 316,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» 126,17 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

ОСОБА_6