Ухвала суду № 65565717, 22.03.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Окармус О.М.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та поділ майна за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2016 року,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_4

Позивач зазначав, що 29 липня1986 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, від якого вони мають двох дітей: доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

У період шлюбу ним разом з відповідачкою було придбано 7 торгових кіосків, які розміщені на орендованих відповідачкою пяти торгових місцях на території ринку «Буковинський» у м. Чернівці.

Під час спільного проживання ними також придбано квартиру АДРЕСА_1. На придбання квартири відповідачка брала кредит у ПАТ «ОСОБА_8 Дніпро» у розмірі 47920 доларів США, який погашався сторонами. На облаштування квартири були витрачені спільні кошти.

Посилаючись на наявність між сторонами спору з приводу правового статусу та поділу майна, позивач просив визнати 7 торгових кіосків, які розміщені на п'яти торговельних місцях (№2/24п, №3/15п, №5/8п, №7/10л та №Х-22) на території ринку «Буковинський» у м. Чернівці, та квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 87,40 кв. м, жилою площею 39,00 кв. м спільною сумісною власністю сторін; в рахунок поділу майна виділити йому два торгових кіоски під номером №3/15, а відповідачці виділити торгові кіоски №2/24п, №5/8п, №7/10л та №Х-22; визнати за сторонами право власності по 1/2 ідеальної частки указаної квартири за кожним; припинити право спільної сумісної власності на спірне майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

У справі встановлено, що 29 липня 1986 року між сторонами було зареєстровано шлюб.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Встановлено, що під час перебування сторін у шлюбі було придбано спірне майно: 7 торгових кіосків, які розміщені на орендованих відповідачкою пяти торгових місцях на території ринку «Буковинський» у м. Чернівці та квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 87,40 кв. м, жилою площею 39,00 кв. м.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Встановивши, що спірне майно придбано сторонами під час шлюбу за спільні кошти, за рахунок праці кожного з подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

У звязку з цим доводи апеляційної скарги про недоведеність позову, порушення норм матеріального права є необґрунтованими.

Апелянт посилається на недоведеність факту існування торгових кіосків, на її статус приватного підприємця та ведення підприємницької діяльності та орендованих торгових місцях.

Проте в судовому засіданні представник відповідачки не заперечував наявність на торгових місцях торгових кіосків, їх набуття у період з 1998 по 2002 роки.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) може бути обєктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору з приводу поділу торгових кіосків відповідає указаному правовому висновку.

Правильним по суті є і рішення суду в частині визнання спірної квартири обєктом спільної сумісної власності сторін.

Апелянт, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2641цс15, зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що джерелом набуття квартири є кошти, які отримала відповідачка за кредитним договором і які не є спільними коштами подружжя.

Проте суд першої інстанції встановив, що кошти за кредитним договором отримувалися для потреби сімї, для придбання квартири.

Подальший спір з приводу погашення кредиту може бути вирішено за окремим позовом.

Апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції обставини встановленої рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - припинення подружніх відносин впродовж 10 років до розгляду справи.

Проте, як зясовано судом першої інстанції, і це визнавалося сторонами, вони постійно проживали в одній квартирі, вели спільне господарство.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно з'ясованих обставин справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В.В. Яремко

Судді: І.М. Литвинюк

ОСОБА_9