Ухвала суду № 65531254, 23.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/5836/15-ц 23.03.2017 23.03.2017 23.03.2017

Провадження №22-ц/784/736/17

Провадження № 22ц/784/736/17 Суддя першої інстанції Павлова Ж.П.

Справа №487/5836/15-ц Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія 27

УХВАЛА

Іменем України

23 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про виселення з іпотечного майна.

Банк зазначав, що 24 квітні 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_8 було укладено договір № NKIPGA00000098, відповідно до умов якого він надав відповідачці кредит у розмірі 29 105 доларів США, строком до 24 квітня 2018 року, а відповідачка зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_8, 7 травня 2008 року було укладено договір іпотеки № NKIPGA00000098, за яким остання надала в іпотеку нерухоме майно, що належить їй на праві власності, а саме: житловий будинок загальною площею 70,90 кв.м., житловою площею 31,70 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_8 порушила умови кредитного договору та не повернула вчасно кредитні кошти, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2014 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до повідомлення від 23 квітня 2015 року за № 30.1.0.0/2-993, Банком на адресу відповідачів була направлена вимога про добровільне звільнення приміщення будинку, що є предметом іпотеки.

Проте до теперішнього часу вказана вимога відповідачами виконана не була, у зв'язку з чим, Банк просить виселити ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2015 року позов в частині вимог до ОСОБА_8 залишено без розгляду у зв'язку зі смертю останньої.

Рішенням цього ж суду від 6 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог до інших відповідачів відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі Банк просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, Банк зазначав, що судом не з'ясовано питання до чиєї компетенції належить право надавати інше житло у разі виселення відповідачів, не враховано судом, що відповідачі зареєстровані у спірному житлі в порушення умов договору іпотеки та, на думку заявника до правовідносин сторін не може буди застосовані ч. 2 ст. 109 ЖК України, яка стосується виселення в будинках державного і громадського житлового фонду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 24 квітні 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_8 було укладено договір № NKIPGA00000098, відповідно до умов якого він надав відповідачці кредит у розмірі 29 105 доларів США на споживчі цілі, строком до 24 квітня 2018 року, а відповідачка зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с. 7-10).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_8 7 травня 2008 року було укладено договір іпотеки № NKIPGA00000098, за яким остання надала в іпотеку нерухоме майно, яке належить їй на праві власності, а саме: житловий будинок загальною площею 70,90 кв.м, житловою площею 31,70 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-14).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості позичальника за кредитним договором (а.с.14-15).

Даними про склад сім'ї встановлено, що станом на 4 грудня 2012 року в спірному будинку проживали: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та неповнолітні ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с. 19).

Письмовим повідомленням від 23 квітня 2015 року Банк повідомив відповідачів про добровільне звільнення іпотечного майна (а.с.16,17).

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постановах від 3 лютого 2016 року (справа № 6-2947цс15) та від 10 лютого 2016 року (справа № 6-2830цс15), зазначено, що за змістом ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_8 передала в іпотеку будинок, який було придбано не за рахунок кредиту, він належить останній на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2004 року, а відтак правових підстав для виселення мешканців цього будинку, без надання їм іншого постійного житла не має.

Доводи апеляційної скарги про не з'ясування судом питання можливості надання відповідачам іншого житла у разі виселення не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства ( ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін. При розгляді до суду з позовом Банк взагалі не зазначав яким повинно буди виселення відповідачів без надання наданні іншого жилого приміщення або з наданням такого приміщення.

Більш того, Банк ні при зверненні до суду, ні під час розгляду не надав доказів та не заявляв будь-яких клопотань про витребування відповідних доказів для дослідження питання про можливість надання відповідачам іншого жилого приміщення.

Також не заслуговують на увагу твердження Банку про те, що районним судом не враховано обставин щодо порушення іпотекодавцем умов договору іпотеки про заборону реєстрації осіб в іпотечному майні без письмової згоди Банку, як іпотекодержателя, так як предметом доказування позовної заяви про виселення з іпотечного майна, не охоплюється доказування та дослідженням порушень умов договору іпотеки щодо реєстрації осіб в період дії іпотечного договору. Крім того, позовні вимоги щодо зняття відповідачів з реєстрації за адресою іпотечного майна, Банком не заявлялись.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність застосування судом до спірних правовідносин ч. 2 ст. 109 ЖК України, треба зазначити, що на застосування зазначеної норма матеріального права саме до правовідносин, які виникли між сторонами, орієнтує Верховний Суд України в наведених вище правових позиціях, які врахував й районний суд.

З огляду на викладене, колегія суддів в межах доводів апеляційної скарги дійшла висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана належна оцінка, а тому відсутні підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України, для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

Л.М. Прокопчук