Ухвала суду № 65528923, 20.03.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/22/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Мацунича М.В.

з участю секретаря - Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Тячівського районного суду від 22 серпня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М., про визнання договору іпотеки недійсним та скасування обтяження, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 вересня 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Банк, та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №286-Н-06, відповідно до якого відповідачці було надано кредит в розмірі 143600 гривень на придбання незакінченого будівництвом житлового будинку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,3% на рік з кінцевим терміном повернення 13.09.2021.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачкою ОСОБА_1 13 вересня 2006 року було укладено іпотечний договір, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. в реєстрі за №3508, згідно умов якого відповідачка надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2.

26 вересня 2008 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду, згідно якої відповідачка зобов'язалася сплачувати нараховані банком відсотки в розмірі 18 % річних, платежами в сумі по 2300 гривень.

В порушення умов кредитного договору №286-Н-06 від 13 вересня 2006 року боржник ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконувала і рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2010 року було задоволено позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь банку 176084,34 гривень кредитної заборгованості.

Станом на 29.12.2015 заборгованість відповідача перед Банком склала 410344,05 гривень, з яких: 135804,47 гривень - заборгованість за основним боргом, 68527,31 гривень - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 12221,31 гривень - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 107013,92 гривень - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту, 35280,93 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами, 17802,85 гривень - пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту, 3175,26 гривень - 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту, 30518 гривень - втрата від інфляції за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту.

З врахуванням уточнених позовних вимог (а.с.91-94 т. 1 ), посилаючись на норми ст.ст.526, 527, 530, 625, 1052, 1054 ЦК України, ст..ст.3, 7, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №286-Н-06 від 13 вересня 2006 року в розмірі 410344,05 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок зі всіма невід'ємними від його приналежностями, що знаходиться в АДРЕСА_1, та є власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24.09.2008 виконавчим комітетом Тячівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради від 22.09.2008 за №424 (1/2 частки) та ОСОБА_1 як спадкоємця за законом ОСОБА_4 (1/2 частки), шляхом передачі вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Державний ощадний банк України» за вартістю, що визначена незалежним експертом - суб'єктом оціночної діяльності та становить - 410318 гривень, на підставі іпотечного договору від 13.09.2006, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. в реєстрі за №3508. Також Банк просив вирішити питання по судовим витратам.

Відповідачка ОСОБА_1звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», де третя особа: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М., про визнання договору іпотеки недійсним та скасування обтяження.

Зазначала, що між нею та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір про іпотечний кредит №286-Н-06 від 13.09.2006 про надання їй кредиту. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань між сторонами було укладено іпотечний договір від 13.09.2006 про передачу в іпотеку (п.1.2) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу 13.09.2006 за реєстровим №378/187.

Як зазначено у п.1.3. іпотечного договору, право власності іпотекодавця на предмет іпотеки посвідчується договором купівлі-продажу, посвідченим 13.09.2006 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М., реєстровий №3508. На думку позивачки за зустрічним позовом, іпотечний договір суперечить вимогам ч.2 ст.583 ЦК, згідно яких заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

На момент укладення іпотечного договору 13 вересня 2006 року житловий будинок не належав іпотекодавцю на праві власності, державна реєстрація права власності на будинок за іпотекодавцем не здійснювалась, прав розпорядження будинком, у тому числі передачі в іпотеку, іпотекодавець не мав. Зазначене підтверджується довідкою №09/65 від 18.04.2016 Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації, згідно якої право власності на будинок за ОСОБА_5 було зареєстроване 31.08.2007. Оскільки право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації, незалежно від укладення договору купівлі-продажу, до моменту державної реєстрації права власності на будинок іпотекодавцем (власником предмету іпотеки) на момент укладення іпотечного договору та накладення заборони залишався продавець по договору купівлі-продажу, тобто третя особа. Передача в іпотеку майна, яке є власністю третіх осіб, без згоди останніх, є порушенням принципу недоторканості права власності останніх, оскільки передача майна в іпотеку супроводжується обтяженням - забороною розпоряджатися власним майном, а отже іпотечний договір суперечить ст.321 ЦК України.

Посилаючись на вищевикладені обставини, просила: - іпотечний договір, посвідчений 13.09.2006 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М., реєстровий №3506 - визнати недійсним; - скасувати обтяження на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, накладене приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу 13.09.2006.

Рішенням Тячівського районного суду від 22 серпня 2016 року як у задоволенні первісного позову Банку, так і у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач за первісним позовом - ПАТ «Державний ощадний банк України» - подав на нього апеляційну скаргу в частині відмови в задоволенні первісного позову. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного й незаконного рішення. Апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції від 22 серпня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, та ухвалити нове рішення про задоволення позову Банку в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що, підписавши іпотечний договір, який містить відповідні застереження у разі невиконання позичальником зобов'язання, відповідачка надала згоду про звернення стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом не забороненим законом, в тому числі з оформленням права власності, що в свою чергу доказує про правомірність та законність позовних вимог, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності може бути застосованим у судовому порядку відповідно до ст. 16 ЦК України.

В решті рішення суду не оскаржено.

Представник Банку апеляційну скаргу підтримав.

ОСОБА_1 та приватний нотаріус Гунда А.М. в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 41-43 т. 2 ). Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності нез'явившихся осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію представника Банку, дослідивши матеріали справи та матеріали цивільної справи № 2-1476/10, розглянутої Тячівським районним судом, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13 вересня 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Банк, та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №286-Н-06, відповідно до якого відповідачці було надано кредит в розмірі 143600 гривень на придбання незакінченого будівництвом житлового будинку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,3% на рік з кінцевим терміном повернення 13.09.2021.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачкою ОСОБА_1 13 вересня 2006 року було укладено іпотечний договір, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гунда А.М. в реєстрі за №3508, згідно до умов якого відповідачка надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2.

26 вересня 2008 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду, згідно якої відповідачка зобов'язалася сплачувати нараховані банком відсотки в розмірі 18 % річних, платежами в сумі по 2300 гривень.

24.09.2008 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_2 належав на праві спільної сумісної власності по 1/2 частці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.62 т. 1). 22.08.2012 року ОСОБА_4 помер, про що видано свідоцтво про смерть (а.с.64 т. 1), і ОСОБА_1 22 лютого 2013 подала заяву про прийняття спадщини (а.с.65 т. 1).

В порушення умов кредитного договору №286-Н-06 від 13 вересня 2006 року боржник ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов'язання за цим договором, тому Банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів та звернувся в суд із відповідним позовом.

Рішенням Тячівського районного суду від 02 вересня 2010 року, ухваленим у справі № 2-1476/10, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за вищезазначеним іпотечним кредитним договором станом на 30.06.20110 в сумі 176084,34 грн. неповернутого кредиту і несплачених відсотків та штрафні санкції у сумі 8222,77 грн., й вирішено питання по судовим витратам (а.с.26.т. 1). 10.01.2013 було відкрито виконавче провадження № 35924705, яке на даний час перебуває на виконанні Тячівського районного відділу ДВС. На нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, державним виконавцем накладено арешт, та винесено постанову про призначення експерта для участі у виконавчому проваджені, що стверджується наданою апеляційному суду інформацією Тячівського районного відділу ДВС Інформацією про виконавче провадження (а.с. 38, 45-47 т. 2).

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, суд першої інстанції виходив з того, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України «Про іпотеку». Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). З умов іпотечного договору від 13 вересня 2006 року (п.6.6) вбачається, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, і одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України '"Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог інотекодержателя.

Згідно із ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК країни).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджу є наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Правові позиції щодо позасудових способів захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30.03. 2016 (справа №6-1851цс15), 14.09.2016 (справа № 6-1219цс16), від 28.09.2016 (справа № 1243цс16), від 12.10.2016 (справа N 6-504цс16), від 02.11.2016 (справа N 6-2457цс16).

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до п. 6.1. Іпотечного договору від 13.09.2006 іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або у випадку невиконання боржником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною.

Згідно з пунктом 6.2. Іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку, в тому числі у відповідності до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в п. 6.6. цього договору.

Пунктом 6.6. договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право, зокрема, набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань на підставі цього договору або договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому чинним законодавством. Іпотекодавець цим підтверджує, що він згоден з тим, що перехід Предмету Іпотеки до Іпотекодержателя відбувається за його волевиявленням, яке міститься в цьому пункті, і такий перехід не потребує будь-яких додаткових узгоджень та обговорень Сторонами. Також пунктом 6.6. Іпотечного договору передбачено, що в разі переходу права власності на Предмет іпотеки до Іпотекодержателя на підставі цього пункту Договору, цей договір іпотеки нерухомого майна є правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що було предметом іпотеки за цим Договором.

Таким чином з укладеного Іпотечного договору вбачається, що сторонами в договорі було погоджено позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на таке майно, і такий перехід не потребує будь-яких додаткових узгоджень та обговорень Сторонами.

За наявності передбаченої Іпотечним договором можливості переходу власності на Предмет іпотеки до Банку, Банк таким позасудовим способом захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора не скористався, а обраний Банком позасудовий спосіб захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом визнання на нього права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Державний ощадний банк України» не може бути реалізований в судовому порядку на підставі рішення суду.

Також судова колегія не бере до уваги доводи апелянта щодо неможливості реалізувати позасудовий спосіб захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора внаслідок смерті одного із співвласників іпотечного майна. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним судом України у Постанові від 08.04.2015 у справі у справі № 6-33 цс15 спадкоємець набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування) незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно - і право розпорядження ним. Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тобто, з дня смерті ОСОБА_4

Таким чином, іпотечне майно на сьогоднішній день є власністю відповідачки ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24.09.2008 виконавчим комітетом Тячівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради від 22.09.2008 за №424 (1/2 частки), і, прийнявши спадщину за померлим ОСОБА_4, вона набула право власності на належну йому 1/2 частки з часу відкриття спадщини, тобто, з дня смерті ОСОБА_4

Судова колегія зазначає, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 39 цього Закону в судовому рішенні зазначає спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону (тобто, продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві). Такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання судом права власності іпотекодержателя на нерухоме майно статтею 39 Закону України «Про іпотеку» не передбачений.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову Банку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16 не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Згідно із цією правовою позицією звернення стягнення на предмет іпотеки за відповідним застереженням в іпотечному договорі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом захисту вимог кредитора, забезпечених іпотекою.

Крім того, як у вказаній постанові, так і у інших зазначених вище постановах, Верховний Суд України констатував, що, ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, суди неправильно застосували норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 п.4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК України).

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені первісного позову Банку, правильно застосував норми статей 33,36,37 Закону «Про іпотеку», які регулюють спірні правовідносини, а тому підстав для скасування рішення суду та задоволення позову Банку - немає.

Щодо зустрічного позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - залишити без змін.

Керуючись ст. 209, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, п.1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - відхилити.

Рішення Тячівського районного суду від 22 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: