Ухвала суду № 65510733, 23.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа 759/8099/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/2282/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

23 березня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів -Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.,

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року первісний позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №ML-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року у розмірі 82617,98 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18 травня 2016 року становить 2088039,40 грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині зустрічного позову скасувати, зустрічний позов задовольнити, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Представник ПАТ «ОТП Банк» в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність особи, яка не з'явилася.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не піддягає.

Судом встановлено, що у червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №ML-009/152/2008, відповідно до умов якого, відповідач отримала кредит у сумі 72250 доларів США на придбання нерухомого майна, строком користування кредитом до 28 лютого 2033 року зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % річних та FIDR.

14 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-009/152/2008, відповідно до умов якого було внесено зміни до кредитного договору, зокрема змінено на період з 25 липня 2014 року по 24 грудня 2014 року фіксовану процентну ставку.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_5 28 лютого 2008 року укладено договір поруки №SR-009/152/2008, відповідно до умов якого останній зобов'язався відповідати перед позивачем за невиконання ОСОБА_4 усіх її зобов'язань, що виникли з кредитного договору №№ML-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року.

14 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладено додатковий договір №1 до договору поруки №SR-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року.

Зазначив, що банк виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, та надав кредитні кошти позичальнику, а ОСОБА_4 всупереч умов договору, не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованих процентах, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку із чим, станом на 18 травня 2016 року виникла заборгованість, яка становить 82617,98 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 2088039,40 грн., з яких: 68037,42 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1719538,70 грн. - заборгованість за кредитом, 14580,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 368500,70 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 6 червня 2014 року по 17 травня 2016 року.

З метою виконання умов договору, відповідачам було надіслано вимоги про сплату заборгованості. Однак, з боку відповідачів не було здійснено жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 2088039,40 грн. заборгованості.

21 листопада 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що умови кредитного договору №ML-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року та додаткового договору №1 до нього від 14 липня 2014 року укладені між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 є несправедливими, суперечать чинному законодавству України та вводять в оману позичальника, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

У зв'язку із викладеним, просила суд визнати недійсним кредитний договір № ML-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4

Як вбачається з матеріалів справи, 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №ML-009/152/2008, відповідно до умов якого, відповідач отримала кредит у сумі 72250 доларів США на придбання нерухомого майна, строком користування кредитом до 28 лютого 2033 року зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % річних та FIDR.

14 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-009/152/2008, відповідно до умов якого було внесено зміни до кредитного договору, зокрема змінено на період з 25 липня 2014 року по 24 грудня 2014 року фіксовану процентну ставку.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_5 28 лютого 2008 року укладено договір поруки №SR-009/152/2008, відповідно до умов якого останній зобов'язався відповідати перед позивачем за невиконання ОСОБА_4 усіх її зобов'язань, що виникли з кредитного договору №№ML-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року.

14 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладено додатковий договір №1 до договору поруки №SR-009/152/2008 від 28 лютого 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами належним чином не виконуються взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, у зв'язку із чим, станом на 18 травня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 2088039,40 грн., з яких: 68037,42 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1719538,70 грн. - заборгованість за кредитом, 14580,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 368500,70 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 6 червня 2014 року по 17 травня 2016 року.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

. У відповідності до частини 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами належним чином не виконуються вимоги кредитного договору та договору поруки у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь Банку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не надала суд доказів того, що Банком було введене її в оману при підписанні кредитного договору.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року в частині задоволених первісних позовних вимог в апеляційному порядку відповідачем не оскаржується і апеляційним судом не перевіряється.

Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено ст. ст. 4,11,15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умов кредитування та сукупну вартість кредиту, ст. ст. 203, 2015, 236, ЦК України з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що при підписанні оспорюваних договорів кредиту та поруки відповідачка погодилася з їх умовами та не заперечувала проти надання кредиту.

Умови договору кредиту не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушень при укладанні даного договору Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, як вбачається з матеріалів справи, до укладення кредитного договору ОСОБА_4 була повідомлена про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що підтверджується її особистим підписом на спірному кредитному договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 , банки зобов'язанні в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру відсотків. Так, для розрахунку відсотків за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 4,99 % річних) + FIDR. При цьому сторони висловили свою згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.

Згідно правового висновку, висловленого Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування, Закон України «Про захист прав споживачів»застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_4 не доведено порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

ОСОБА_4, отримавши кредит за оспорюваний кредитним договором в подальшому виконувала його умови.

Таким чином, ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 57 ЦПК України на підтвердження введення її в оману при підписанні спірного кредитного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.

Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді