Ухвала суду № 65497973, 20.03.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

20 березня 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2016 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» від 18 серпня 2015 року № 211 «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_4 з посади лікаря на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» з 18 серпня 2015 року.

Стягнуто з ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2015 року по 16 березня 2016 року у розмірі 18 821 грн. та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 40, 49-2 КЗпП України.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що повторне звільнення позивачки за наказом №211 від 18.08.2015 року після поновлення її на посаді лікаря ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» на підставі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2015 року було проведено відповідно до норм трудового законодавства, їй були запропоновані відповідачем всі вакантні посади на підприємстві, позивач не заперечувала, що від запропонованих посад вона відмовилась. На момент попередження ОСОБА_4 про наступне звільнення та по день її звільнення, посада лікаря-кардіолога вакантною не була, при цьому, раніше позивач вказану посаду не займала, як і не була поновлена саме на цій посаді рішенням Заводського районного суду Запорізької області від 10 червня 2015 року. Крім того, з 1 жовтня 2014 року ОСОБА_4 не є членом профспілкової організації ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя», а тому відповідно до положень статті 43-1 КЗпП необхідності погодження розірвання трудового договору з ОСОБА_4 з профспілковою організацією не було.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

-від 2 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що апеляційний суд не спростував доводи апеляційної скарги про те, що позивачу не було запропоновано всіх наявних на підприємстві вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача та не з'ясував, чи пропонувалась роботодавцем позивачу, зокрема, посада інженера І категорії в службі автоматики, контрольно-вимірювальних приладів, телемеханіки АСУ і чи могла вона бути зайнята позивачем з урахуванням кваліфікаційних та інших вимог, які ставились до працівників, які могли претендувати на її зайняття.

- від 20 липня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Проте, попередження про наступне звільнення позивача не містить відомостей про наявність чи відсутність вакантних посад на підприємстві. Отже, відповідач не виконав вимоги ч.2 ст. 40 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук