Постанова № 6542547, 10.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2009                                                                                           № 54/107

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Решодько І.М. - представник за довіреністю № 26 від 15.06.2009 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота"

на рішення Господарського суду м.Києва від 31.07.2009

у справі № 54/107 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Кіт"

до                                                   Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота"

про                                                   стягнення 114446,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа кіт" до Закритого акціонерного товариства "Золоті Ворота" про стягнення 83 944,67 основного боргу, 10 912,81 грн. інфляційних втрат, 1 897,38 грн. процентів річних, 10 211,36 грн. неустойки та 7 480,00 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2009 р. у справі № 54/107 позов задоволено повністю, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа-Кіт" 83944,67 грн. основного боргу, 9958,37 грн. пені, 3693,57 грн. інфляційних втрат, 407,07 грн. процентів річних, 980,04 грн. державного мита та 101,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2009 р. у справі № 54/107 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору місцевим Господарським судом міста Києва не було здійснено всебічного, повного і об’єктивного розгляду усіх обставин справи та неповно з’ясовано всі обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт відзначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи щодо справжності підпису директора Закритого акціонерного товариства "Золоті Ворота" на акті виконаних робіт та про призначення технічної експертизи щодо печатки Закритого акціонерного товариства "Золоті Ворота". Крім того, відповідач відзначає, що приймаючи рішення, місцевий господарський суд, в порушення вимог пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, без відповідного клопотання заінтересованої сторони вийшов за межі позовних вимог та стягнув пеню за період прострочення з 03.01.2009 року по 03.07.2009 року. В той же час позивач просив стягнути пеню за період з 01.06.2008 року по 01.12.2008 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2009 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТС-Трейд" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2009 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/7 від 28.09.2009 р. "Про зміну складу колегії суддів", в зв’язку з виробничою необхідністю було внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 6/473-32/227 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, суддів Кондратова І.Д., Попікова О.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2009 р., 27.10.2009 року розгляд апеляційної скарги відкладався у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.11.2009 року представник відповідача подав доповнення до апеляційної скарги, в якому просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 51/107 від 31.07.2009 року та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача 33944,67 грн. основного боргу, 3693,57 грн. інфляційних витрат, 407,07 грн. процентів річних, 980,04 грн., державного мита, 101,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Крім того, представник відповідача подав заяву про відстрочку виконання постанови до 30.01.2010 року.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 10.11.2009 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судове рішення цим вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.11.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Кіт" та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" був укладений договір № 96 про розміщення реклами в засобах масової інформації, відповідно до умов якого відповідач, як замовник, доручає, а позивач, як виконавець, виконує роботи по плануванню рекламної компанії і розміщенню рекламних матеріалів відповідача у засобах масової інформації (преса, радіо, телебачення, метро і т.д.) (п. 1.1. договору).

Пунктом 2.1.5 договору передбачено, що позивач надає відповідачу для підписання акти здачі-прийняття виконаних робіт не пізніше 7 днів з дня виконання робіт. Пунктом 2.2.5 договору встановлено обов’язок відповідача підписати і скріпити печаткою акти, отримані від позивача, а у випадку наявності підстав для відмови від підписання акту –направити позивачу у триденний строк письмові обґрунтовані пояснення про причини відмови.

Відповідно до п. 3.4 договору виконання робіт (послуг) по договору приймається шляхом підписання акта здачі-прийняття робіт. Таким чином, підписання сторонами акту виконаних робіт свідчить про надання позивачем та прийняття відповідачем передбачених договором послуг.

Позивач виконав взяті на себе зобов’язання та розмістив у червні 2008 р. у журналах "Бізнес", "Галицькі контракти", "Деловой журнал", "Загородна нерухомість" рекламні матеріали позивача. Зазначена обставина підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2008 р., який підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитками печаток позивача та відповідача.

Оплата наданих позивачем послуг відповідачем проведена не була.

Твердження скаржника, що акт виконаних робіт від 30.06.2008 року підписаний від його імені неуповноваженою особою об'єктивно нічим не підтверджено та спростовується змістом цього акту. На вказаному акту міститься підпис посадової особи та печатка ЗАТ "Золоті ворота".

Зазначений акт не викликає у суду апеляційної інстанції будь-яких сумнівів в його достовірності, оскільки саме господарське товариство несе відповідальність за засвідчення своєю печаткою підпису своїх уповноважених осіб, а тому в розумінні статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України приймається як належний доказ.

Вказані обставини відповідач не спростовував.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані статті кореспондуються з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснюються шляхом 100% передоплати відповідачем вартості робіт (послуг) на підставі рахунків-фактур позивача не пізніше трьох банківських днів від дати отримання рахунку.

28.05.2008 р. позивачем був виставлений рахунок-фактура № СФ-0542 на суму 83 944,67 грн. Відповідач зазначений рахунок на умовах попередньої оплати не оплатив.

Пунктом 4.12. договору передбачено, що у випадку затримки відповідачем передплати, передбаченої п. 3.1. договору, позивач має право перенести строки початку рекламної кампанії або зупинити надання послуг.

Відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Виходячи зі змісту п.п. 3.1, 4.12 договору, виконання позивачем свого обов’язку з розміщення реклами є зустрічним виконанням, яке обумовлене виконанням відповідачем обов’язку по внесенню попередньої оплати.

Згідно з частиною 4 статті 538 Цивільного кодексу України, якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок. Однак, як свідчать матеріали справи, сторонами не був погоджений строк, впродовж якого відповідач повинен виконати свій обов’язок у такому випадку.

25.12.2008 р. позивач листом за вих. № 7979 направив відповідачу претензію з вимогою сплатити суму боргу, пеню, проценти річних та інфляційні втрати. Зазначена претензія була отримана відповідачем 26.12.2008 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 48264141.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача оплатити такі послуги настав після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, що містилася у листі від 25.12.2008 р., тобто з 03.01.2009 року.

Оскільки протягом семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги відповідач не оплатив існуючу заборгованість за надані йому послуги, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 83 944,67 грн., а також у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України 3693,57 грн. - втрат від знецінення грошових коштів та 407,07 грн.- 3 % річних за період з 03.01.2009 р. по 02.03.2009 р., розмір яких визначених згідно правильного та обґрунтованого розрахунку суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 7480,00 грн. збитків, з огляду на те, що витрати на оплату юридичних послуг не мають для позивача обов’язкового характеру, не є необхідною умовою для реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав і не вбачається прямого причинно-наслідкового зв’язку між порушенням відповідачем зобов’язання та понесеними відповідачем витратами на оплату юридичних послуг.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 10 211,36 грн. пені за період з 01.06.2008 р. по 01.12.2008 р. колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом. 4.11. договору передбачено, що за прострочку в оплаті вартості послуг (робіт) відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п. 4.11 договору інший період нарахування пені не визначений.

Колегією суддів встановлено, що прострочення виконання зобов’язання щодо оплати виконаних робіт виникло з 03.01.2009 року, а отже за вказаним договором пеня могла бути нарахована з 03.01.2009 р. по 03.07.2009 р., як вірно встановив суд першої інстанції.

В свою чергу, Київський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача пеню в розмірі 9958,37 грн., яка нарахована судом за період з 03.01.2009 р. по 03.07.2009 р., оскільки самостійно змінивши період нарахування пені, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, чим порушив приписи пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якою суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З огляду на відсутність відповідного клопотання у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для виходу за межі позовних вимог та стягнення з відповідача пені в розмірі 9958,37 грн., яка нарахована за період з 03.01.2009 р. по 03.07.2009 р. Викладене свідчить про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а оскаржуване рішення у даній справі в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 9958,37 грн. підлягає скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції відзначає, що оскільки правові підстави для стягнення з відповідача пені за заявлений позивачем період з 01.06.2008 р. по 01.12.2008 р. відсутні, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 10 211,36 грн. визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, в свою чергу позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом щодо стягнення пені за період прострочення з 03.01.2009 р. по 03.07.2009 р.

Колегія суддів відзначає, що доводи відповідача про те, що провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн. має бути припинено у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України до повноважень апеляційної інстанції входить вирішення питання щодо припинення провадження у справі тільки у разі наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 103 - 104 Господарського процесуального кодексу України.

В даному випадку підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу відсутні.

Зокрема, судом апеляційної інтенції встановлено, що після прийняття рішення по даній справі відповідач перерахував на рахунок кредитора кошти в розмірі 50000,00 грн. Київський апеляційний господарський суд відзначає, що в будь-якому випадку, сплата відповідачем основного боргу після постановлення рішення місцевого господарського суду не є підставою для скасування або зміни рішення в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

У відповіді на питання : "Чи можлива зміна судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду з тих підстав, що на момент апеляційного перегляду такого рішення: змінився стан здійснення розрахунків між сторонами (внаслідок часткового погашення заборгованості під час розгляду справи в апеляційній інстанції)?" Вищий господарський суд України зазначив наступне : "Частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості такого скасування (зміни) у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду" (п. 32 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008, № 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році").

Колегія суддів відзначає, що питання пов'язані з внесенням виправлень до наказу у зв'язку з добровільним сплатою відповідачем суми основного боргу після прийняття рішення місцевого господарського суду вирішуються відповідно до частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.11.2009 року відповідач подав заяву про відстрочку виконання постанови до 30.01.2010 року, обґрунтувавши свою заяву тим, що відповідач знаходиться в тяжкому фінансовому становищі.

У п. 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Колегія суддів розглянувши подану заяву, відзначає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.

На необхідність встановлення зазначених обставин також вказано у п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 р. № 02-5/333.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що особа, яка подала заяву про відстрочку виконання постанови, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання постанови суду у даній справі. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про відстрочку виконання постанови. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування відстрочки виконання постанови.

Між тим, всупереч вищезазначеним положенням Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували посилання відповідача про те, що господарське та фінансове становище відповідача є дійсно скрутним, що ускладнить виконання судового рішення або зробить його неможливим.

Отже враховуючи те, що заявником не надано жодних доказів, які підтверджують відсутність у нього майна та коштів, які необхідні для виконання постанови суду по даній справі, а також приймаючи до уваги майнові інтереси стягувача та те, що боржник тривалий час ухиляється від виконання свого обов’язку щодо оплати виконаних робіт, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про надання відстрочки виконання постанови.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються колегією суддів на сторони у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Золоті Ворота" задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2009 року у справі № 54/107 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код ЄДРПОУ 02016241, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа-Кіт" (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 20, код ЄДРПОУ 31306757) 9 958,37 грн. пені, 99,59 грн. державного мита, 10,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

3.          В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2009 року у справі № 54/107 залишити без змін.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа-Кіт" (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 20, код ЄДРПОУ 31306757) на користь Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код ЄДРПОУ 02016241) 49,78 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6.          Матеріали справи № 54/107 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.11.09 (відправлено)