Постанова № 6542533, 09.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2009                                                                                           № 40/269

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача : Гнидка М.В., дов. б/н від 18.02.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.09.2009

у справі № 40/269 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Європласт"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   розірвання договору

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2009 у справі №40/269 позов задоволено повністю: розірвано договір суборенди нежитлових приміщень №1/А від 31.12.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Європласт” (далі-позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „Меркс Груп” (далі-позивач); стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00грн. державного мита; 312,50грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

Рішення місцевого господарського суду обгрунтовано доведеністю факту порушення відповідачем умов договору, внаслідок чого використання орендованих приміщень стало неможливим, отже позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, що відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) є підставою для розірвання договору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2009 у справі №40/269 повністю, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, стягнути з позивача витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 42,50грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом неповно з’ясовано фактичні обставини справи, невірно оцінено докази надані сторонами, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Зокрема скаржник наполягає на тому, що судом не було враховано умови пункту 6.6 договору, відповідно до якого відповідач має право у разі прострочення позивачем виконання своїх зобов’язань щодо оплати будь-яких сум, передбачених договором, обмежити права позивача користуватися інженерними комунікаціями. Крім того, відповідач зазначив, що відключення інженерних комунікацій 20.03.2009 було здійснено власником приміщення з підстав аварійності, а не в порядку обмеження права позивача користуватися інженерними комунікаціями у зв’язку з заборгованістю позивача перед відповідачем. Зазначені обставини було зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, проте судом, в порушення статті 43 ГПК України, при прийнятті рішення не було враховано вищезазначені обставини.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2009 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 28.10.2009.

В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України), ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2009 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 09.11.2009.

У судове засідання 09.11.2009 з’явився представник відповідача, який повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача. Представник позивача у судове засідання не з’явився, письмово та нормативно обґрунтовані пояснення щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі, суду не надав.

Оскільки, позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка представників учасників судового процесу не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 09.11.2009 без участі представника позивача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем 31.12.2007 було укладено договір суборенди нежитлових приміщень №1/А (далі –договір суборенди).

Об’єктом договору суборенди стали нежитлові приміщення розташовані у будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Трутенко, 10.

Відповідно до статті 1 договору суборенди приміщення, що передаються за договором суборенди, складаються з офісного приміщення загальною площею 66,3 (шістдесят шість цілих три десятих) квадратних метрів, складського приміщення загальною площею 861,1 (вісімсот шістдесят один цілих одна десята) квадратних метрів, відкритий складський майданчик загальною площею 550 (п’ятсот п’ятдесят) квадратних метрів.

Згідно пункту 3.1.1. договору суборенди термін користування приміщеннями починається з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення і складає, з цього моменту, 365 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, за актом приймання-передачі від 31.12.2007 відповідач передав, а позивач прийняв орендовані за договором суборенди приміщення, а саме: офісне приміщення загальною площею 66,3 (шістдесят шість цілих три десятих) квадратних метрів, складське приміщення загальною площею 861,1 (вісімсот шістдесят один цілих одна десята) квадратних метрів, відкритий складський майданчик загальною площею 550 (п’ятсот п’ятдесят) квадратних метрів.

Відповідно до договору суборенди сторонами були підписані додаткові акти приймання-передачі згідно яких, 01.04.2008 відповідач передав а позивач прийняв частину нежитлового приміщення площею 5,0 (п’ять цілих нуль десятих) квадратних метрів, за актом приймання-передачі від 01.11.2008 відповідач передав, а позивач прийняв частину нежитлового приміщення площею 304,4 (триста чотири цілих чотири десятих) квадратних метрів та за актом приймання-передачі від 30.11.2008 відповідач передав, а позивач прийняв частину нежитлового приміщення площею 66,3 (шістдесят шість цілих три десятих) квадратних метрів.

Між сторонами також було укладено додаткові угоди про внесення змін та доповнень до договору суборенди. Зокрема, відповідно до додаткової угоди від 10.01.2008 позивачу було дозволено використовувати паркувальні місця; за додатковою угодою від 20.03.2008 сторони уточнили розмір орендованих за договором суборенди приміщень, змінили розмір орендної плати за орендоване майно; за додатковими угодами від 29.10.2008, 14.11.2008 та від 12.12.2008 сторонами договору суборенди узгоджено питання розміру орендної плати протягом проведення ремонтних робіт та згодом змінено порядок розрахунку орендної плати.

Посилаючись на те, що відповідачем, без попереднього попередження, 20.03.2009 було відключено інженерні комунікації на орендованих позивачем площах, у зв’язку з чим позивач вимушено припинив виробничу діяльність, останній звернувся до суду з даним позовом.

Оскаржуваним рішенням, позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було істотно порушено умови договору, що є підставою для розірвання договору.

Проте, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що рішення у даній справі підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів частини першої, пункту першого частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою, третьою, п’ятою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма закріплена і статтею 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Одностороння відмова від зобов’язання – це припинення чинності зобов’язання за ініціативою однієї із сторін. За загальним правилом учасники зобов’язальних відносин не можуть відмовитися від зобов’язання чи змінити його умови в односторонньому порядку (стаття 525 ЦК України). Але сторонам надається право встановити таку можливість у договорі. Проте, умовами спірного договору, не передбачено можливості відмови від зобов’язання в односторонньому порядку.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили можливість дострокового припинення терміну користування приміщенням у порядку, передбаченому підпунктом b пункту 3.1.2 договору, саме шляхом надсилання орендарем або суборендарем повідомлення про припинення договору, розірвання договору, як це передбачено статтею 11 договору.

Пунктом 11.3 договору визначено, що термін користування може бути припинений до дати закінчення договору за повідомленням орендаря або суборендаря.

Статтею 10 договору передбачено можливість дострокового розірвання договору, як додаткову відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Частиною другою статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Проте, статтею 188 ГК України передбачено порядок розірвання господарських договорів, згідно якого розірвання господарських договорів допускається лише за згодою, сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

          У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Обов’язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність таких обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту об’єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом підставах.

Як вбачається з матеріалі справи, 20.03.2009 листом №20/03/09 позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати договір та проханням забезпечити можливість електропостачання для виконання виробничих робіт за рахунок яких відповідач гарантував повний розрахунок за оренду з відповідачем.

           У відповідь на вищезазначений лист, відповідач, листом №10/04/09 від 10.04.2009 заперечив проти дострокового розірвання договору та просив перерахувати наявну заборгованість по орендній платі протягом п’яти днів з моменту отримання листа.

           Листом №13/05 від 12.05.2009 позивач просив відповідача оперативно включити електропостачання на орендованій площі та гарантував погашення заборгованості по орендній платі згідно запропонованого графіку.

          Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на обмеження відповідачем права позивача користуватися інженерними комунікаціями, у зв’язку з чим останній не може продовжувати виробничу діяльність, а відсутність виробничої діяльності призводить до погіршення фінансових показників, що в свою чергу унеможливлює погашення заборгованості перед відповідачем.

Проте, вищезазначені твердження позивача не можуть бути підставою для розірвання договору, оскільки воли лише підтверджують акт порушення умов договору саме позивачем, а згідно пункту 6.6 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення позивачем виконання своїх зобов’язань щодо оплати будь-яких сум відповідачеві, передбачених цим договором, якщо термін прострочення перевищує тридцять календарних днів від встановленого договором терміну, позивач надає відповідачеві право обмежити права позивача користуватися інженерними комунікаціями, зокрема системами водопостачання, теплопостачання, електропостачання та водовідведення та будь-якими іншими системами забезпечення. Сторони розуміють, що таке обмеження не є порушенням договору і здійснюється на підставі згоди позивача.

          Таким чином, оскільки право на звернення до суду з позовом має певне коло суб’єктів при цьому, це звернення здійснюється з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а позивачем не надано суду доказів порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача у спірних правовідносинах, судова колегія дійшла висновку про необгрунтоавність позовних вимог про розірвання договору.

           Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2009 у справі №40/269 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому відповідно до вимог статті 104 ГПК підлягає скасуванню.

          Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33, 49, 99, 101-106, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркс Груп” на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2009 у справі №40/269 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2009 у справі №40/269 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

          4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄВРОПЛАСТ” (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 16 п/р 260075143 в АППБ “Аваль”м.Києва, МФО 300335, код ЄДРПОУ 23730161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркс Груп” (01004, м. Київ, Бессарабська площа,7 літера А, код ЄДРПОУ 34980420) 42(сорок дві)грн.50коп.-державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №40/269 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.11.09 (відправлено)