Постанова № 6542532, 10.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2009                                                                                           № 36/72

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -          Рог О.В.- пред. за дов. № 225-КР-1123 від 02.11.2009 року;

від відповідача -          Пожарський М.М.- директор

від третьої особи 1-          не з'явився;

від третьої особи 2-          не з'явився;

від прокуратури Деснянського району міста Києва          Олійниченко С.В. посвідчення № 3 від 09.01.2008 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.05.2009

у справі № 36/72 (суддя

за позовом                               Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Івюс і К"

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору           Деснянська районна у місті Києві Державна адміністрація

          Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м.Києва "Київавтошляхміст"

про                                                   звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" про зобов’язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1 400 кв.м. на перетині вулиць Братиславської та Шолом-Алейхема в м. Києві для розміщення автостоянки, привівши її у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2009 року у справі № 36/72 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2009 р. у справі № 36/72 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, які викладені у рішенні суду, фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність. Положеннями ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Апелянт наголошує, що Київська міська рада не приймала рішення про передачу відповідачу у власність чи користування спірної земельної ділянки. Проте, при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначені обставини не врахував та безпідставно прийняв договір оренди № 2 від 22.12.1998 року, як належний правовстановлюючий документ, який посвідчує право оренди відповідача на спірну земельну ділянку. З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що в даному випадку мало місце самовільного зайняття земельної ділянки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Заступник прокурора Деснянського району міста також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2009 р. у справі № 36/72 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційне подання обґрунтоване тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, які викладені у рішенні суду, фактичним обставинам справи. Зокрема, Заступник прокурора Деснянського району міста Києва вказує на те, що статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність. Положеннями ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Заступник прокурора Деснянського району міста Києва наголошує, що Київська міська рада не приймала рішення про передачу відповідачу у власність чи користування спірної земельної ділянки. Проте, при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначені обставини не врахував та безпідставно прийняв договір оренди № 2 від 22.12.1998 року, як належний правовстановлюючий документ, який посвідчує право оренди відповідача на спірну земельну ділянку. З урахуванням вищевикладеного, Заступник прокурора Деснянського району міста Києва вважає, що в даному випадку мало місце самовільного зайняття земельної ділянки. В свою чергу відмова відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку обмежує права законного власника щодо розпорядження та використання спірної земельної ділянки за призначенням, що завдає істотної шкоди інтересам держави.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2009 р. апеляційну скаргу Київської міської ради та апеляційне подання Заступника прокурора Деснянського району міста Києва було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.07.2009 р.

Розгляд вищезгаданої апеляційної скарги та апеляційного подання здійснюється в одному апеляційному провадженні.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/4 від 01.09.2009 р. "Про зміну складу колегії суддів", в зв’язку з виробничою необхідністю (перебування судді Ропій Л.М. у щорічній відпустці) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 36/72 колегії суддів у складі: Кондратова І.Д. - головуючий суддя, суддів Євграфова Є.П., Попікова О.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/6 від 28.09.2009 р. "Про зміну складу колегії суддів", в зв’язку з виробничою необхідністю було внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 36/72 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, суддів Кондратова І.Д., Попікова О.В.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд апеляційного подання та апеляційної скарги неодноразово відклався, в зв’язку з неподанням учасниками судового процесу витребуваних судом доказів.

27.10.2009 року Заступник прокурора Деснянського району міста Києва подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до поданої заяви прокурор просить зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 795 м2 та 655 м2 (загальною площею 1450 м2) на перетині вулиць Братиславської та Шолом-Алейхема в м. Києві для розміщення автостоянки, привівши її у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

Ретельно дослідивши зміст поданої заяви та оцінивши такий зміст з раніше заявленими позовними вимогами, колегія суддів дійшла висновку, що Заступник прокурора Деснянського району міста Києва фактично, у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, змінив предмет позову, зокрема, щодо розміру самовільно зайнятої земельної ділянки.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не приймає до розгляду подану заяву, з огляду на те, що передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Представники позивача та прокуратури в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримали апеляційні скаргу та подання, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2009 р. у справі № 36/72 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та апеляційного подання Заступник прокурора Деснянського району міста Києва, а також просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 27.05.2009 р. у справі № 36/72 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги та апеляційного подання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга та апеляційне подання підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судове рішення цим вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області було здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ТОВ "Івюс і К". За результатами вказаної перевірки було встановлено, що відповідачем використовуються земельна ділянка площею 1400,00 м2 на перетині вулиць Братиславської та Шолом-Алейхема у Деснянському районі м. Києва для розміщення автостоянки без документів, що посвідчують право отримання земельної ділянки у власність або надання її у користування.

У ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У зв'язку з такими обставинами Заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про звільнення вказаної земельної ділянки як самовільно зайнятої, приведення її у придатний для використання стан.

Заперечуючи проти доводів щодо самовільного зайняття спірної земельної ділянки, відповідач доводив використання ним цієї земельної ділянки на підставі договору № 2 від 22.12.1998р., а також на підставі наданих дозвільних документів Ватутінською районною державною адміністрацією міста Києва № 17 від 30.06.1995 року.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі були прийнятті до уваги зазначені обставини та встановлено, що в даному випадку не має місце самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки відповідач займає спірну земельну ділянку на підставі договору № 2 від 22.12.1998р., який є продовженим та діє на час розгляду справи.

Колегія суддів відзначає, що вищевказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та зроблений судом внаслідок неправильного застосування норм матеріального права з огляду на наступне.

Порядок надання земельних ділянок в редакції Земельного кодексу 1992 р. регламентувався ст. ст. 17 - 26. В ст. 22 ЗК України було зазначено, що приступати до використання земельної ділянки, в тому числі і на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. З введенням в дію нового Земельного кодексу України з 01.01.2002 в пункті 3 його розділу X "Перехідні положення" зазначено, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Відповідно до п. 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам. Таким чином, органи місцевого самоврядування є суб'єктами земельних відносин, здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства. У таких земельних відносинах вони здійснюють установлені для них функції і повноваження.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 Земельного кодексу України, стаття 1 Закону України "Про оренду землі").

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Колегією суддів встановлено, що після введення в дію Земельного кодексу України, тобто після 01.01.2002 року, виключно Київська міська рада шляхом прийняття рішення на пленарних засіданнях ради має право продовжити, поновити договір оренди земельної ділянки. В розумінні вимог п. 3, 12 Перехідних положень Земельного кодексу України Комунальне підприємство по ремонту та утриманню мостів та шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" не має повноважень щодо розпорядження спірної земельної ділянки, в тому числі шляхом продовження строку дії договору № 2 від 22.12.1998р. А тому колегія суддів не приймає зазначений договір як доказ правомірного використання спірної земельної ділянки. В свою чергу, матеріали справи не містять доказів прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки.

Як раніше встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач заперечуючи проти доводів щодо самовільного зайняття спірної земельної ділянки, доводить використання ним цієї земельної ділянки на підставі наданих дозвільних документів Ватутінською районною державною адміністрацією міста Києва № 17 від 30.06.1995 року. Зазначені обставини не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

05.02.1996 року Ватутінською районною державною адміністрацією було видано дозвіл № 178 на право розміщення архітектурної малої форми, точок дрібно роздрібної торгівлі (послуги) та реклами строком з 05.02.1996 року по 31.03.1996 року, який було продовжено до 30.06.1997 року. Колегією суддів встановлено, що наявність у відповідача відповідного дозволу, не свідчить про відсутність обставин самовільного зайняття спірної земельної ділянки, оскільки строк дії зазначеного дозволу закінчився, на момент звернення з позовом у справі даний дозвіл не діє.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За визначенням частини 1 статті 193 цього Кодексу державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що відповідач фактично користується земельними ділянками загальною площею 1438,34 кв. м, що знаходиться на перетині вулиць Братиславської та Шолом-Алейхема у Деснянському районі м. Києва, на якій розміщено його автостоянка 44, без належним чином оформлених документів та встановлених меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Згідно Витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 08.10.2009 року земельні ділянки за відповідачем не зареєстровані. Факт користування земельною площею 1438,34 м2 відповідачем визнається та не оспорюється, розмір площі земельної ділянки, яку займає відповідач, підтверджується також технічним звітом № 6208711 від 08.08.1995 року та технічним звітом № 6208712 від 08.08.1995 року.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А 580/84 від 12.02.2008 року Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області (а.с. 6, т. 1) та протоколу про адміністративне правопорушення від 12.02.2008 року № 00580/84 встановлено, що відповідач станом на 12.02.2008 року самовільно займає земельну ділянку орієнтованою площею 1400,00 м2.

Цей акт обстеження земельної ділянки колегією суддів у відповідності до статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України визнано належним доказом у справі, оскільки він складений посадовими особами Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області - органу, створеного відповідно до статей 12, 189 Земельного кодексу України та статті 12 Закону України "Про охорону земель" для здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття "самовільне зайняття земельних ділянок" визначено у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Колегією суддів встановлений факт відсутності у відповідача документів, які підтверджують право користування спірною земельною ділянкою. Доводи про те, що ним вчиняються певні дії щодо належного оформлення права землекористування, не можуть бути враховані як такі, що дають право на користування земельною ділянкою до отримання визначеного законом правовстановлюючого документа на земельну ділянку, оскільки вчинення певних дій, не гарантує позитивного вирішення даного питання (постанова ВСУ від 27.05.08 № 36/147).

Враховуючи встановлення факту відсутності у відповідача визначених законом правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України такі дії відповідача кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки, а тому остання підлягають поверненню власникам землі або законним землекористувачам.

Відповідно до статті 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів громадян та держави в судах.

Згідно статті 361 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушень державних інтересів. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах.

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом про зобов’язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1400 м2 на перетині вулиць Братиславської та Шолом-Алейхема м. Києва для розміщення автостоянки.

Частиною 1 пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, виходячи зі змісту зазначеної вище норми права, суд може реалізувати своє право лише при наявності двох умов одночасно, а саме, коли це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів та, коли про це є відповідне клопотання.

Враховуючи те, що позивач та Заступник прокурора Деснянського району міста Києва відповідне клопотання не заявляв, суд апеляційної інстанції задовольняє вимоги щодо зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1400 м2 , а не 1438,34 м2, яку відповідач фактично займає.

З урахуванням наведених правових норм, колегія суддів вважає, що Заступник прокурора Деснянського району міста Києва правомірно та підставно звернувся до суду з позовними вимогами в інтересах держави в особі Київської міської ради до відповідача, оскільки використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" земельної ділянки без відповідних правовстановлюючих документів обмежує законного власника у праві розпорядження нею і використовувати її за своїм призначенням, що завдає шкоди державним інтересам.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було помилково застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, в свою чергу доводи, викладені Прокуратурою в апеляційному поданні та Київською міською радою в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам закону, а тому колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2009 року у справі № 36/72 підлягає скасуванню повністю.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційне подання Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2009 року у справі № 36/72 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3.          Позов Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити повністю.

4.          Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" (02156, м. Київ, вул. Ш. Алейхема, 16, кв. 30 код 23160315) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1400 м2 на перетині вулиць Братиславської та Шолом-Алейхема м. Києва для розміщення автостоянки, привести її у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" (02156, м. Київ, вул. Ш. Алейхема, 16, кв. 30 код 23160315) в дохід Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита за розгляд позовної заяви в суді першої інстанції.

6.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" (02156, м. Київ, вул. Ш. Алейхема, 16, кв. 30 код 23160315) в дохід Державного бюджету України 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" (02156, м. Київ, вул. Ш. Алейхема, 16, кв. 30 код 23160315) в дохід Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги Київської міської ради

8.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івюс і К" (02156, м. Київ, вул. Ш. Алейхема, 16, кв. 30 код 23160315) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883143) 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційного подання Заступника прокурора Деснянського району міста Києва.

9.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

10.          Матеріали справи № 36/72 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.11.09 (відправлено)