Постанова № 6542421, 03.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2009                                                                                           № 37/339

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Коваль О.В. - дов. вих.№1134 від 23.09.2009р.;

від відповідача - Литвиненко М.В. - дов. №381 від 14.10.2009р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП "Укррембудінвест"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.09.2009

у справі № 37/339 (суддя

за позовом                               ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської"

до                                                   ПП "Укррембудінвест"

про                                                   стягнення 11708,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 11708,77 грн. (з них: 10 410,08 грн. - основний борг, 1 113,88 грн. - інфляційна складова боргу, 184,81 грн. - 3% річних), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань з повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому позивачем товару.

В ході судового розгляду позивач надав суду письмові пояснення від 11.09.2009р. (т.с.1, а.с.92-93), в яких зазначав про те, що станом на 07.11.2008р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 10008,23 грн., а не 10410,08 грн., як було вказано в позові, і відповідач погасив основний борг 01.06.2009р., тобто ще до звернення позивача з позовом до суду. На підтвердження обставин, наведених у поясненнях від 11.09.2009р., позивач надав суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 10.09.2009р., підписаний повноваженими представниками сторін. Враховуючи викладене, позивач просив суд позов задовольнити частково та стягнути з відповідача лише інфляційну складову боргу та 3% річних.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що сплатив основний борг ще до порушення провадження у даній справі, у зв’язку з чим спір між сторонам відсутній. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що позивач, пред’являючи претензію, не вимагав сплати інфляційної складової боргу та 3% річних, тому, на думку відповідача, правові підстави для їх стягнення відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2009р. у справі №37/339 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 762,48 грн. інфляційної складової боргу, 172,74 грн. річних, 102,00 грн. державного мита, 24,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2009р. у справі №37/339 скасувати та припинити провадження у справі з підстав ідентичних тим, які були наведені у відзиві на позов.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2009р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 03.11.2009р.

В судовому засіданні 03.11.2009р. представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скаргу задовольнити, скасувати Рішення Господарського суду міста Києва у справі №37/339 від 11.09.2009р. та припинити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Представник позивача у судовому засіданні 03.11.2009р. проти апеляційної скарги відповідача заперечував, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Протягом квітня 2008 року Відкрите акціонерне товариство „Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської” (далі – позивач) здійснило поставку продукції (залізобетонні вироби і конструкції) Приватному підприємству „Укррембудінвест” (далі – відповідач), що не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №455264 від 11.04.2008р., товарно-транспортних накладних №1352310 від 12.04.2008р., №1352253 від 12.04.2008р., №1352310 від 12.04.2008р., №1352442 від 12.04.2008р., №1352435 від 12.04.2008р., №1352437 від 12.04.2008р., №1352275 від 12.04.2008р., №1352276 від 12.04.2008р., №1352288 від 12.04.2008р., №1352277 від 12.04.2008р., №1352214 від 12.04.2008р., №1352394 від 12.04.2008р., №1352398 від 12.04.2008р., №1352271 від 12.04.2008р.., №1352297 від 12.04.2008р., №1352377 від 12.04.2008р., №1352311 від 12.04.2008р., №1352314 від 12.04.2008р., №1352440 від 12.04.2008р., №1352234 від 12.04.2008р., №1352375 від 12.04.2008р., №1352433 від 12.04.2008р., №1352361 від 12.04.2008р., №1352413 від 12.04.2008р., №1352347 від 12.04.2008р., №1352294 від 12.04.2008р., №1352376 від 12.04.2008р., №1352348 від 12.04.2008р., №1352295 від 12.04.2008р., №1352436 від 12.04.2008р., №1352371 від 12.04.2008р., №1352370 від 12.04.2008р., №1352368 від 12.04.2008р., №1352296 від 12.04.2008р., №1352337 від 12.04.2008р., №1352336 від 12,04.2008р., №1352335 від 12.04.2008р., №1352385 від 12.04.2008р., №1352384 від 12.04.2008р., №1352298 від 12.04.2008р., №1352366 від 12.04.2008р., №1352272 від 12.04.2008р., №1352346 від 12.04.2008р., №1352334 від 12.04.2008р., №1352255 від 12.04.2008р., №1352235 від 12.04.2008р., №1352218 від 12.04.2008р., №1352213 від 12.04.2008р., №1352396 від 12.04.2008р., №1352358 від 12.04.2008р., №1352257 від 12.04.2008р., №1352279 від 12.04.2008р., №1352374 від 12.04.2008р., №1352273 від 12.04.2008р., №1352441 від 12.04.2008р., №1352264 від 12.04.2008р., №1352364 від 12.04.2008р., №1352395 від 12.04.2008р., №1352315 від 12.04.2008р., №1352312 від 12.04.2008р., №1352349 від 12.04.2008р., №1352443 від 12.04.2008р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем за поставлену продукцію, внаслідок чого виникла заборгованість.

28.10.2008р. позивач звернувся до відповідача з претензією №58, в якій вимагав погасити заборгованість протягом 7 днів з моменту отримання претензії. Однак, дане звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування, у встановлені строки борг погашений не був.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, позивач, окрім вимог про стягнення основного боргу, просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу та 3% річних.

В ході судового розгляду місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач погасив основний борг ще до звернення позивача з позовною заявою до суду, але з порушенням строків, встановлених діючим законодавством для виконання боржником свого зобов’язання (обов’язку) в разі пред’явлення кредитором вимоги. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 762,48 грн. інфляційної складової боргу, розрахованої за період з листопада 2008р. по квітень 2009р., та 172,74 грн. 3% річних, нарахованих на суму боргу за період з 07.11.2008р. по 01.06.2009р.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав ідентичних тим, які були наведені в ході судового розгляду в суді першої інстанції, просив вищезгадане Рішення місцевого господарського суду скасувати та припинити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з наступних підстав.

В ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як було встановлено судом, між сторонами було укладено договір у спрощеній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Дана обставина сторонами не заперечується.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницький діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В ході судового розгляду було встановлено, що позивач здійснював на користь відповідача поставку продукції, але відповідач не оплатив в повному обсязі її вартість, внаслідок чого виникла заборгованість.

Оскільки строк оплати за поставку чітко встановлений не був, позивач звернувся до відповідача з претензією від 28.10.2008р., в якій вимагав сплатити суму заборгованості (т.с.1, а.с.10).

Претензія була отримана відповідачем 30.10.2008р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (т.с.1, а.с.12).

Таким чином, в силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був сплатити заборгованість перед позивачем в строк до 07.11.2008р. (протягом 7-ми днів з дати отримання претензії).

Однак заборгованість була погашена відповідачем лише 01.06.2009р. (платіжне доручення №2236 від 01.06.2009р. на суму 10008,23 грн. – т.с.1, а.с.83), тобто з порушенням встановлених діючим законодавством строків, що свідчить про прострочення відповідачем виконання своїх зобов’язань.

При цьому суд вважає звернути увагу на те, що заборгованість була сплачена відповідачем 01.06.2009р., тоді як позивач звернувся до господарського суду з позовом 22.06.2009р. (відбиток штампу реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва вх.№2110 від 22.06.2009р. – т.с.1, а.с.4). Тобто, станом на дату подання позовної заяви основний борг був сплачений і спір в цій частині вимог на дату прийняття судом рішення в даній справі був відсутній, у зв’язку з чим місцевий господарський суд повинен був застосувати положення п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу. Натомість, як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судом було відмовлено в цій частині позову, а не припинено провадження.

Відносно нарахування на суму заборгованості інфляційної складової боргу та 3% річних, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загалом, стягнення з боржника боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, є спеціальними правовими наслідками прострочення виконання грошових зобов'язань. Положення ст. 625 Цивільного кодексу України визначають загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи було підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, нарахування інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

Твердження відповідача про те, що в претензії позивач вимагав сплати лише суми основного боргу без врахування інфляційної складової заборгованості та 3% річних, у зв’язку з чим правові підстави пред’являти вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних після сплати основного боргу відсутні, є безпідставними, оскільки залученими до матеріалів справи доказами підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань в частині здійснення своєчасного розрахунку за поставлену позивачем продукцію. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що факт існування заборгованості до 01.06.2009р. відповідачем не заперечується, хоча після виставлення позивачем претензії відповідач повинен був розрахуватись в строк до 07.11.2008р. включно.

За таких обставин, в силу вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений сторонами в договорі відповідний захід відповідальності.

Однак в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції здійснив розрахунок інфляційних збитків за період з листопада 2008 року по квітень 2009р., тоді як норми ст. 625 Цивільного кодексу України не встановлюють обмеження відносно періоду нарахування інфляційної складової боргу, окрім того, що нарахування встановленого індексу інфляції здійснюється за весь час прострочення, тобто до моменту сплати боргу.

Беручи до уваги, що відповідач сплатив основний борг лише 01.06.2009р., апеляційний суд вважає правомірним нарахування індексу інфляції за період з дати, коли зобов’язання повинно було бути виконано відповідачем (07.11.2008р.) до дати фактичної сплати боргу (01.06.2009р.). Згідно з розрахунком суду, за прострочення виконання грошового зобов’язання відповідач повинен сплатити на користь позивача 1070,88 грн. інфляційних збитків.

В частині нарахування 3% річних з простроченої суми апеляційний суд погоджується з розрахунком місцевого господарського суду відносно того, що відповідач повинен сплатити на користь позивача 3% річних за період з 07.11.2008р. до 01.06.2009р. у розмірі 172,74 грн. Решта позовних вимог є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо періоду нарахування інфляційних збитків, а також неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2009р. у справі №37/339 має бути частково скасовано, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1070,88 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних у сумі 172,74 грн. В частині вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10008,23 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на відповідача – 12,43 грн. державного мита та 33,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, на позивача – 104,66 грн. державного мита, 279,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з чим витрати по сплаті державного мита за її подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме на позивача у сумі 29,27 грн., на відповідача у сумі 29,27 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Укррембудінвест” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2009р. у справі №37/339 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Укррембудінвест” (03061, м. Київ, вул. М.Шепелєва, 6, ідентифікаційний код 30018918) на користь Відкритого акціонерного товариства „Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської” (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, ідентифікаційний код 05523398) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 1070,88 грн. (одну тисячу сімдесят гривень 88 коп.) інфляційної складової боргу; 172,74 грн. (сто сімдесят дві гривні 74 коп.) 3% річних; 12,43 грн. (дванадцять гривень 43 коп.) державного мита; 33,18 грн. (тридцять три гривні 18 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині вимог про стягнення з Приватного підприємства „Укррембудінвест” суми основного боргу у розмірі 10008,23 грн. провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.”.

3. Стягнути з Приватного підприємства „Укррембудінвест” (03061, м. Київ, вул. М.Шепелєва, 6, ідентифікаційний код 30018918) на користь Відкритого акціонерного товариства „Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської” (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, ідентифікаційний код 05523398) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 29,27 грн. (двадцять дев’ять гривень 27 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №37/339 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

09.11.09 (відправлено)