Рішення № 65398453, 15.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/778/17 Справа № 191/1820/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бондаренко Г. В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Державна інспекція сільського господарства в Дніпропетровській області про повернення безпідставно набутого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5, про визнання запису про перереєстрацію транспортного засобу недійсним та про поділ спільного майна подружжя, в подальшому під час розгляду справи позовні вимоги неодноразово уточнювалися та змінювалися, та в останній редакції позову позивач посилалася на те, що 28 квітня 2012 року вона з відповідачем ОСОБА_4 зареєструвала шлюб, від якого мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Подружнє життя не склалося та з березня 2015 року шлюбні відносини подружжя припинилися.

Під час шлюбу, а саме 08 червня 2012 року, вони придбали автомобіль моделі «КІА RIO» 2012 року випуску, за який сплатили 130 000 грн., який був зареєстрований за ОСОБА_4 та видано номерний знак НОМЕР_1, а також вона була внесена в технічний паспорт на цей автомобіль з правом його керування, а тому вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя. Проте, після припинення шлюбних відносин, відповідач ОСОБА_4, з метою ухилення від поділу спільного майна подружжя, без її згоди зняв з реєстраційного обліку цей автомобіль та того ж дня, у ФОП «ОСОБА_7.» за неправомірним договором купівлі-продажу продав спірний автомобіль відповідачеві ОСОБА_5 за 121 591 грн. 35 коп., замінивши державний номерний знак з НОМЕР_1 на НОМЕР_5. А ОСОБА_5, якому також було відомо про те, що автомобіль є спільним майном подружжя, за попередньою змовою з відповідачем ОСОБА_4, з метою подальшого ускладнення виконання рішення суду, 03 липня 2015 року видав представникам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 довіреність на право розпорядження спірним автомобілем серії НОМЕР_6, посвідчену приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Харченко О.А. та 06 серпня 2015 року здійснив відчуження спірного автомобіля через представника ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу ОСОБА_11, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1. При зверненні до Центру ДАІ 1209 ВРЕР Новомосковська з копією ухвали суду про накладення арешту на спірний автомобіль, позивач дізналась, що автомобіль зареєстрований в ЦНП-4412 міста Северодонецьк Луганської області за ОСОБА_11 Новий власник отримав новий технічний паспорт серії НОМЕР_7, а державний номерний знак автомобілю був замінений на ВВ 0450 СР.

Також позивач посилається на те, що дії відповідача та ОСОБА_5 буди узгоджені та спрямовані на порушення її законних прав і інтересів щодо майна, що є у спільній сумісній власності та примусили позивача змінити предмет і підстави позову, оскільки відповідач неправомірно позбавився майна, що повинно було розділено між співвласниками, та безпідставно набув при цьому грошові кошти від продажу цього майна. Вважає, що відповідач набув майно у вигляді грошових коштів в сумі 168361,32 грн. за рахунок частки майна спільної сумісної власності, без достатньої правової підстави, шляхом неправомірного відчуження автомобіля, а тому просила застосувати індекс інфляції, три відсотки річних та проценти на рівні облікової ставки НБУ, та в порядку поділу майна подружжя відступити від засади рівності часток подружжя та визнати її частку у праві спільної сумісної власності подружжя в розмірі 2/3 частки.

У зв'язку з чим просила стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 211461 грн. 81 коп. та 29629 грн. 58 коп. за прострочення грошового зобов'язання, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, та витрати пов'язані з наданням правової допомоги.

Відповідач ОСОБА_4 у грудні 2015 року також звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що в період їх шлюбу 08 червня 2012 року подружжя придбало автомобіль КІА RIO, вартістю 129 600 грн. (що складало 16220 доларів США, курс НБУ 7,99 за 1 дол. США). Діючи в інтересах сім'ї 31 травня 2012 року він уклав договір позики із ОСОБА_12, який надав йому в позику грошові кошти на придбання спірного автомобіля в сумі 15 000 доларів США, по курсу НБУ складало 119850 грн, а тому спірний автомобіль було придбано у власність сторонами у період шлюбу частково за спільні кошти в сумі 9750 грн., а частково за рахунок коштів, одержаних за договором позики. Позивач ОСОБА_4 вважає, що автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а отже предметом поділу, а враховуючи те, що договір укладено в інтересах сім'ї з метою придбання автомобілю, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому обов'язок щодо погашення заборгованості за договором позики покладається як на позивача, так і на відповідача, оскільки в результаті придбання подружжям автомобілю за кошти отримані по договору позики, боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть чоловік та дружина.

Крім того, ОСОБА_4 зазначив, що оскільки строк повернення позики завершувався, він вимушений був продати спірний автомобіль, а за вилучені кошти 02 червня 2015 року самостійно здійснив погашення боргу перед ОСОБА_12 та позику повернув в сумі 15000 дол.США, що на день звернення до суду складає 344850 грн., у зв'язку з чим просив розподілити виконані ним боргові зобов'язання з позивачем ОСОБА_2

Також позивач зазначив, що за час шлюбу подружжям спільно придбало майно: телевізор Самсунг, вартістю 9800 грн., ноутбук Леново, вартістю 13000 грн., шафу-купе Фенікс з консоллю, вартістю 4515 грн., комод Етілія, вартістю 2311 грн., пуфік Президент, вартістю 170 грн. Також, за час спільного проживання в будинку виконано ремонт та придбано будівельні матеріали на суму 15391,00 грн.

Просив визнати спільно набутим перед ОСОБА_12 боргу в розмірі 15000 доларів США, що по курсу НБУ еквівалентно 344850 грн. спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2; стягнути із останньої на його користь 1/2 частини грошових зобов'язань, сплачених ним на користь ОСОБА_12 за договором позики, що становить 46154,00 грн., а також 1/2 частку вартості будівельних матеріалів, що становить 7695,50 грн., визнати за ним право власності на телевізор Самсунг, комод Етілія, а також просив стягнути судові витрати з відповідачки на його користь.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково та виділено ОСОБА_4 на праві власності в порядку поділу спільного майна подружжя телевізор « Самсунг» вартістю 9800 грн. та комод « Етілія» вартістю 2311 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено (Т.2 а.с.20).

Додатковим рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2016 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.(Т.2, а.с. 42)

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2-ОСОБА_13 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 28 квітня 2012 року зареєстрували шлюб у Відділі РАЦС по м. Синельникове Синельниківського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №34 (Т.1 а.с.8 ).

Подружжя має доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 видано виконавчим комітетом Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області 18 вересня 2012 року, а відповідно до довідки про склад сім'ї від 26 травня 2015 року неповнолітня донька зареєстрована та проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.9-11).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано та цим рішенням встановлено, що сторони припинили шлюбні стосунки 07 березня 2015 року, а також рішенням цього ж суду від 14 вересня 2015 року стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частка з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 20 травня 2015 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до 02 вересня 2030 року (Т.1 а.с.139, 231).

Також встановлено, що під час шлюбу сторони 08 квітня 2012 року придбали автомобіль моделі «КІА RIO» 2012 року випуску, за який сплатили 129600 грн., що підтверджується довідкою рахунком про продаж автомобіля від 08 квітня 2012 року, після чого цей автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_4 та йому було видано номерний знак НОМЕР_1, а ОСОБА_2 була внесена в паспорт з правом керування цим автомобілем (Т.1 а.с.74, 75).

В подальшому, 07 квітня 2015 року, відповідно до заяви ОСОБА_4 про зняття з обліку для реалізації автомобіля «КІА RIO» номерний знак НОМЕР_9, вказаний автомобіль було знято з реєстрації, що підтверджується також обліковою карткою від 07 квітня 2015 року, а відповідно довідки - рахунку від 07 квітня 2015 року здійснено продаж цього автомобіля відповідачу ОСОБА_5 за 121591 грн. 35 коп. та за ним цей автомобіль було зареєстровано 08 квітня 2015 року (Т. 1 а.с.76, 79, 80)

Судом також встановлено, що 03 липня 2015 року новий власник спірного автомобіля ОСОБА_5 видав громадянам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 довіреність серії НАН №917250, посвідчену приватним нотаріусом Синельниківького міського нотаріального округу Харченко О.А., на право розпоряджатися спірним автомобілем, а 13 липня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу посвідчено довіреність, якою ОСОБА_8, діючи за довіреністю від імені ОСОБА_5, уповноважив ОСОБА_14 та ОСОБА_15 розпоряджатися від імені власника даним автомобілем. ( Т.1 а.с.82, 83).

Відповідно до звіту від 26 травня 2015 року про оцінку колісного транспортного засобу легкового автомобілю КІА RIO, 2012 року випуску, його вартість з урахуванням округлення складає 252 542,00 грн. (Т.1 а.с.16-28).

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

Установивши, що спірний автомобіль придбано за час шлюбу та за спільні кошти подружжя, суди обгрунтовано дійшов до висновку про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Крім торго, відповідно до вимог ч.4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майно, вчинений одним із співвласників може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.

Однак, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Так, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 без необхідних на те повноважень для вчинення правочину, одноособово, без згоди дружини ОСОБА_2 уклав цивільно-правовий договір, що був направлений на реалізацію/продаж майна, що є у спільній частковій власності подружжя, а 07 квітня 2015 року ОСОБА_5 взагалі продав цей автомобіль, проте позивач ОСОБА_2 звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами, як в первісній редакції позову так і в останній редакції позовних вимог просила визнати запис про перереєстрацію транспортного засобу недійсним, а в подальшому просила стягнути з відповідача ОСОБА_4 безпідставно отримані грошові кошти від продажу відповідачем спірного автомобіля з урахуванням ст. 625 ЦК України, але позивач не ставила питання визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, а також колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка має право на відповідну компенсацію її частки у відчуженому відповідачем спільному майні, який діяв не в інтересах подружжя.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку позивачем неправильно обраний спосіб захисту, який не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, а тому правильно відмовив в задоволенні цих позовних вимог, а також суд першої інстанції за таких обставин правильно прийшов до висновку і про відмову в задоволенні позовних вимог про визначення порядку поділу майна подружжя та відступлення від засад рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 в розмірі 2/3 частки.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про незаконність рішення суду в цій частині є необгрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, позивачем ОСОБА_2 правильно визначену мету звернення до суду, але неправильно визначено спосіб захисту, який не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України.

Що стосується задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, колегія приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Рішення суду цим вимогам закону частково не відповідає.

Так, задовольняючи зустрічний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що під час шлюбу подружжям було набуто майно, а саме: телевізор Самсунг, вартістю 9800 грн., ноутбук Леново, вартістю 13000 грн., шафу-купе Фенікс з консоллю, вартістю 4515 грн., комод Етілія, вартістю 2311 грн., пуфік Президент, вартістю 170 грн. Також, за час спільного проживання в будинку виконано ремонт та придбано будівельні матеріали на суму 15391,00 грн., а тому з урахуванням письмових доказів, пояснень сторін в судовому засіданні, суд виділив ОСОБА_4 на праві власності телевізор «Самсунг» вартістю 9800 грн., та комод «Етілія» вартістю 2311 грн., а в частині решти вимог відмовив як необгрунтовані.

Проте частково з такими висновками суду погодити не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 в зустрічній позовній заяві посилався на те, що сторони у справі ОСОБА_4 і ОСОБА_2 під час шлюбу набули наступне рухоме майно: телевізор Самсунг, ноутбук Леново, шафу-купе Фенікс з консоллю, комод Етілія, пуфік Президент, а також, за час спільного проживання в будинку виконано ремонт та придбано будівельні матеріали на суму 15391 грн.

Разом з цим, відповідно до товарних чеків, наданих ОСОБА_4, було придбано: телевізор Самсунг, вартістю 9800 грн.-13 серпня 2015 року, ноутбук Леново, вартістю 13000 грн.-13 серпня 2015 року, шафу-купе Фенікс з консоллю, вартістю 4515 грн.-10 серпня 2015 року, комод Етілія, вартістю 2311 грн. та пуфік Президент, вартістю 170 грн.- 10 серпня 2015 року; гіпсокартон в кількості 30 листів та профіль в кількості 25 штук, вартістю 3875 грн. придбано 13 серпня 2015 року (Т.1 а.с. 187, 188).

А відповідно до рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано та цим рішенням встановлено, що сторони припинили шлюбні стосунки 07 березня 2015 року, тобто вказане майно було придбано ОСОБА_4 вже після розірвання шлюбу.

Крім того, суд першої інстанції частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 також послався на звіт №340 від 30 вересня 2015 року про оцінку товарно-матеріальних цінностей в кількості 12 найменувань, тобто вказаного майна (Т. 1 а.с. 177-189), проте як вбачається із цього звіту експертом було визначено оцінку вказаних товарно матеріальних цінностей без їх огляду, а лише досліджено товарні чеки.

А згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, проте інших доказів того, що саме вказане вище майно було придбано в інтересах колишньої сім'ї та відповідно знаходиться у позивачки ОСОБА_2 суду не надано, а також не надано жодних доказів з виконання ремонту в будинку за місцем проживання позивачки ОСОБА_2 та придбання будівельних матеріалів на суму 15391 грн.

Проте суд першої інстнації на вказане уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про часткове задоволення зустрічного позову.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в частині часткового задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Також із ОСОБА_4, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню понесені апелянтом судові витрати при розгляді ції справи в сумі 2652 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів також вважає за необхідне скасувати додаткове рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2016 року, яким стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір, оскільки зустрічний позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року в частині задоволеного зустрічного позову ОСОБА_16 про поділ спільного майна подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_16.

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Додаткове рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2016 року - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 (іпн НОМЕР_3) на користь ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_4) судовий збір у сумі 2 652 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

І.Ю. Ткаченко