Рішення № 6536346, 12.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 15/583-42/306 12.10.09 За позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго» ДоДержавного комітету України з державного матеріального резерву

Простягнення 52171,30 гривень.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Солдатенков А.М. –дов. № 01-62юр/7049 від 12.11.2008 року;

від відповідача: Глузманова М.П. –дов. № 2114/0/4-09 від 22.04.2009 року;

Обставини справи :

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Акціонерної компанії «Харківобленерго»(далі - позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - відповідач) про стягнення 52171,30 гривень (43 983,87 гривень - витрати з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, 6 354,21 гривень - сума індексації боргу, 1 833,22 гривень - 3% річних) заборгованості згідно з Договором № 935 від 24.09.2002 року.

27.08.2007 року позивач подав суду уточнення позовних вимог, згідно з якими просив стягнути з відповідача 52 029,02 гривень (43 874,36 гривень - витрати з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, 6 329,00 гривень - сума індексації боргу, 1 825,66 гривень - 3% річних) заборгованості та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.09.2002 року між сторонами був укладений Договір № 935 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Для здійснення оплати за договором № 935 позивачем на адресу відповідача були направлені рахунки за період з січня 2005 року по лютий 2007 на загальну суму 43 983, 87 гривень, за кожним з яких відповідач оплату не здійснив, чим порушив вимоги статті 526 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів в обґрунтування суми витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 року, на думку відповідача, позивачем не доведено, що кошти в сумі 52 171, 30 гривень є саме витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2007 року позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарською суду України від 08.04.2008 року рішення Господарського суду м. Києва від 27.11.2007 року скасовано. Справу передано на новий розгляд Господарському суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2008 року справу прийнято до свого провадження суддею Паламар П.І. та присвоєно справі номер 15/583-42/306. Розгляд справи призначено на 05.08.2008 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва № 01-1/334 від 07.08.08 року вказану справу було доручено прийняти до свого провадження судді Спичаку О.М.

Ухвалою суду від 12.08.2008 року справу № 1/88 –42/306 прийнято до свого провадження суддею Спичак О.М. та призначено до розгляду на 11.09.2008 року.

11.09.2008 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 30.09.2008 року.

В судовому засіданні від 30.09.2008 року представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання про призначення у справі судово –бухгалтерської експертизи.

Ухвалою суду від 30.09.2008 року у відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України було зупинено провадження у справі № 15/583-42/306 для проведення судово-бухгалтерської експертизи.

28.07.2009 року матеріали справи № 15/583-42/306 повернуто до Господарського суду м. Києва після проведення експертизи.

Згідно частини 3 статті 79 ГПК України господарський суд поновив провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення та призначив розгляд справи на 28.08.2009 року.

В судовому засіданні від 28.08.2009 року представник позивача надав клопотання про відкладення розгляду справи.

28.08.2009 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 18.09.2009 року.

В судовому засіданні від 18.09.2009 року представник позивача надав суду усні пояснення по справі, а також через канцелярію суду надав додаткові пояснення до позовних вимог від 16.09.2009 року № 62юр/7240, відповідно до яких просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 18.09.2009 року надав усні пояснення по справі.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошена перерва на 12.10.2009 року.

24.09.2009 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії вимоги та доказів її надіслання.

В судовому засіданні від 12.10.2009 року представники сторін надали суду усні пояснення по справі.

На підставі положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 12.10.2009 року на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2002 року між сторонами було укладено Договір № 935 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Згідно з абзацом 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством (п. 7. Порядку).

Відповідно до умов пункту 1.2. Договору, комітет (відповідач) передає, а зберігач (позивач) приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.

Передбачені п. 1.2. Договору форми актів затверджуються комітетом.

Пунктом 2.8. Договору встановлено, що зберігач зобов’язаний щороку, разом з річним звітом форми № 12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з пунктом 10.3. Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30 березня 1996 року № 111/03.

Згідно з умовами п. 3.1. Договору, комітет зобов’язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на цілі.

Крім того, п. 3.2. Договору передбачено, що комітет зобов’язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за погодженими регульованими або договірними оптово – відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).

Порядок проведення розрахунків сторони погодили розділом 4 Договору, відповідно до умов п. 4.4. якого, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальний цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4.2. Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, відшкодування витрат (з урахуванням ПДВ) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив необхідні витрати для відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з січня 2005 по лютий 2007 року, що підтверджується кошторисами витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, звітами про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та Актами перевірки якості і умов зберігання цінностей(форма яких затверджена Держкомрезервом України).

Крім того, на підставі кошторисів витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем було частково надано відповідачу рахунки для здійснення оплати за Договором.

Проте, на теперішній час відповідач відшкодування позивачу витрат на зберігання цінностей не здійснив.

Для визначення дійсного розміру витрат, які поніс позивач з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, господарським судом було призначено судово-економічну експертизу.

Відповідно до висновку від 30 червня 2009 року № 2217/3151 комісійної судової економічної експертизи Харківського науково –дослідного інституту судових експертиз, витрати на виконання умов Договору, які поніс позивач становлять 36720,64 гривень (без врахування 3% річних та індексу інфляції) та без ПДВ.

Зважаючи на висновок експерта позивач надав до Господарського суду м. Києва додаткові пояснення до позовних вимог від 16.09.09 року № 62юр/7240, відповідно до яких просив суд стягнути з відповідача борг в сумі 43983,87 гривень, розрахунок якого здійснив з урахуванням ПДВ.

Позивач на думку господарського суду при розрахунку суми боргу помилково нарахував ПДВ, з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 3.1.1., 3.1. ст. 3. Закону України «Про податок на додану вартість», об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Відшкодування витрат не є поставкою послуг у розумінні п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка послуг –будь –які операції цивільно –правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь –яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацією, а також операції з безоплатної поставки послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак інші об’єкти права інтелектуальної в тому числі промислової власності.

Експертом, з чим погоджується суд, при визначені розміру витрат на утримання матеріальних цінностей державного резерву, не враховується податок на додану вартість по витратах, оскільки вони складаються з амортизаційних відрахувань та заробітної плати, в складі яких цей податок відсутній.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач 23.09.2009 року звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, на доказ чого надав вимогу від 21.09.2009 року та фіскальний чек від 23.09.2009 року(копії в справі), яка залишена відповідачем без задоволення та належного реагування.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти, з урахуванням наданого 30 червня 2009 року висновку № 2217/3151 комісійної судової економічної експертизи Харківського науково –дослідного інституту судових експертиз, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 36720,64 гривень.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦКУ, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1833,22 гривень та 6354,21 гривень інфляційних втрат.

Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню, оскільки строк відшкодування витрат сторони договором не встановили, з вимогами чи претензіями про відшкодування витрат протягом 2005-2007 років позивач до відповідача не звертався, отже прострочення відповідача і відповідно підстави для нарахування 3 відсотків та інфляційних втрат за період з січня 2005 по червень 2007 року відсутні.

Перша вимога позивача була надіслана лише 23.09.2009 року, тобто строк нарахування інфляційних втрат та 3 % річних визначений позивачем не охоплює період прострочення, а тому відсутні правові підстави для застосування наслідків, встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016) на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго»(61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149 код ЄДРПОУ 00131954) 36720,64 (тридцять шість тисяч сімсот двадцять) гривень 64 копійок - боргу, 367,21 (триста шістдесят сім) гривень 21 копійка - державного мита та 83,05 (вісімдесят три) гривні 05 копійок - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя О.М. Спичак

Дата підписання рішення:

03.11.2009р.