Рішення № 65346623, 10.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2017Справа №910/2536/17 За позовом Фермерського господарства «П'ятигірське»

До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК»

Про визнання недійсним пункту договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кулай О.І. - по дов.

від відповідача: Бугаєнко Ю.М. - по дов.

від третьої особи: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Фермерське господарство «П'ятигірське» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про визнання недійсним п.10.4 загальних умов договору страхування №064100 від 10.02.2014р. добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки; застосування наслідків недійсності окремої частини правочину.

Ухвалою від 20.02.2017р. порушено провадження по справі №910/2536/17 та призначено її розгляд на 10.03.2017р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК».

06.03.2017р. представником позивача подано документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі.

10.03.2017р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання 10.03.2017р. не з'явився, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на те, що неявка третьої особи не перешкоджає розгляду спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.03.2017р.

В судовому засіданні 10.03.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2014р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) та Фермерським господарством «П'ятигірське» (страхувальник) було укладено договір №064100 добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки, предметом якого відповідно до п.3.1 загальних умов страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеною цим правочином, а саме особливими умовами страхування або додатками до них, застрахованою технікою та додатковим навісним обладнанням до неї під час пересування цього майна власним ходом по дорогам загального користування, маршрутами, зазначеними у відповідних дорожніх листах, між місцями зберігання та роботи; володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном, а саме застрахованою технікою та додатковим навісним обладнанням до неї під час її переміщення на інших транспортних засобах у межах місця дії договору страхування - страхування вантажів; володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном, а саме застрахованою технікою та додатковим навісним обладнанням до неї під час проведення будівельних спеціалізованих та/або сільськогосподарських робіт та/або у місці постійного/тимчасового зберігання такого майна - страхування майна.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982 Цивільного кодексу України).

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

За умовами п.6 договору №064100 від 10.12.2014р. застрахованими ризиками є пожежа або вибух, перевертання транспортного засобу, зіткнення, стихійні лиха, протиправні дії третіх осіб (грабіж, розбій, крадіжка зі зломом, умисні дії третіх осіб), наїзд транспортного засобу, аварія.

У п.8 договору №064100 від 10.12.2014р. визначено, що загальна страхова премія за договором становить 11490 грн. Одночасно, наведеним пунктом передбачено порядок сплати страхової премії.

Пунктом 9 договору №064100 від 10.12.2014р. передбачено, що останній діє з 10.12.2014р. по 09.12.2015р.

За умовами п.2.1.21 загальних умов страхування до договору №064100 від 10.12.2014р. страховою сумою є визначена грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов п.7.5 загальних умов зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування.

У розділі 10 загальних умов страхування до договору №064100 від 10.12.2014р. контрагентами погоджено порядок визначення розміру збитку, порядок та умови здійснення виплати страхового відшкодування.

Зокрема, контрагентами у п.10.7.4 загальних умов страхування до договору №064100 від 10.12.2014р. передбачено, що розмір страхового відшкодування розраховується у будь-якому випадку пропорційно відношенню страхової суми до ринкової вартості застрахованого транспорту, визначеної на момент настання страхового випадку, якщо різниця між ринковою вартістю застрахованого транспорту, визначеною на момент настання страхового випадку, та страховою сумою такого застрахованого транспорту перевищує десять відсотків від ринкової вартості такої техніки, визначеної на момент настання страхового випадку.

У додатку до договору №064100 від 10.12.2014р. визначено, що застрахованим транспортом є, в тому числі, трактор John Deere 9520, двигун НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, страхова сума 1 140 000 грн.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту договору №064100 від 10.12.2014р. добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору добровільного страхування, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання пункту договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин недійсними) недійсними.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачем вказано, що 22.06.2015р. страховиком було прийнято рішення про виплату позивачу страхового відшкодування, про що складено страховий акт №150326.02 та фактично визначено розмір страхового відшкодування згідно п.10.7.4 договору №064100 від 10.12.2014р. добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки, а саме пропорційно відношенню страхової суми до ринкової вартості застрахованого транспорту, визначеної на момент настання страхового випадку, якщо різниця між ринковою вартістю застрахованого транспорту, визначеною на момент настання страхового випадку, та страховою сумою такого застрахованого транспорту перевищує десять відсотків від ринкової вартості такої техніки, визначеної на момент настання страхового випадку, який, на думку, заявника суперечить приписам ст.9 Закону України «Про страхування» та п.п.9.9, 9.10 Правил добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ. Вказані обставини, і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про страхування» страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету. Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Як вказувалось вище, умовами п.10.7.4 договору №064100 від 10.12.2014р. добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки передбачено умови щодо визначення розміру страхового відшкодування пропорційно відношенню страхової суми до ринкової вартості застрахованого транспорту, визначеної на момент настання страхового випадку, якщо різниця між ринковою вартістю застрахованого транспорту, визначеною на момент настання страхового випадку, та страховою сумою такого застрахованого транспорту перевищує десять відсотків від ринкової вартості такої техніки, визначеної на момент настання страхового випадку.

Одночасно, за умовами п.п.9.9, 9.10 Правил добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, які затверджено рішенням №16/2009 від 05.02.2009р. правління Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», якщо протягом дії договору страхування страхова вартість майна, прийнятого на страхування, збільшилась, страховик несе зобов'язання в розмірі страхової суми, встановленої для такого майна в договорі страхування. Якщо страхова сума на момент укладання договору страхування виявиться меншою за страхову вартість майна, прийнятого на страхування, страховик при настанні страхового випадку має право відшкодувати страхувальнику понесені збитки пропорційно відношенню страхової суми, встановленої для такого майна в договорі страхування, до вартості майна, але не більше за дійсну вартість майна.

З системного аналізу норм ст.9 Закону України «Про страхування» та умов спірного правочину полягає, що погодження контрагентами в договорі вказаного порядку визначення суми страхового відшкодування ніяким чином не суперечить приписам ст. 9 вказаного вище нормативно-правового акту, оскільки нормами Закону України «Про страхування» визначено, що розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Наведене вказує на право сторін самостійно у договорі на підставі вільного волевиявлення визначити алгоритм розрахунку суми страхового відшкодування.

До того ж, за приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Одночасно, ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, погодження контрагентами у п.10.7.4 договору №064100 від 10.12.2014р., що розмір страхового відшкодування розраховується у будь-якому випадку пропорційно відношенню страхової суми до ринкової вартості застрахованого транспорту, визначеної на момент настання страхового випадку, якщо різниця між ринковою вартістю застрахованого транспорту, визначеною на момент настання страхового випадку, та страховою сумою такого застрахованого транспорту перевищує десять відсотків від ринкової вартості такої техніки, визначеної на момент настання страхового випадку в повному обсязі відповідає ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

Наразі, посилання заявника на невідповідність спірного пункту договору Правилами добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, які затверджено рішенням №16/2009 від 05.02.2009р. правління Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», суд до уваги не приймає в якості підстави для визнання недійсним п.10.7.4 договору №064100 від 10.12.2014р., оскільки відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, тоді як правила страхування актом законодавства не є.

За таких обставин, з огляду на наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку що твердження заявника про невідповідність вимогам законодавства, зокрема, ст.9 Закону України «Про страхування» п.10.7.4 договору №064100 від 10.12.2014р., є безпідставними та юридично неспроможними, внаслідок чого позовні вимоги Фермерського господарства «П'ятигірське» про визнання недійсним п.10.7.4 договору №064100 від 10.12.2014р. не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом здійснення перерахунку суми страхового відшкодування та внесення змін до страхового акту залишені судом без задоволення як похідні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.03.2017 р.

Суддя О.М. Спичак