Ухвала суду № 65315126, 14.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2017 р. м. Київ К/800/16754/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Іваненко Я.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області про стягнення посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановила:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просила стягнути недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад, надбавку за спеціальне звання, винагороду за вислугу років, надбавку за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З урахуванням заяв про відкликання та збільшення позовних вимог позивач просила: стягнути з Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції суму у розмірі 16228 грн. 42 коп., з яких: недонараховані та невиплачені їй при звільненні: посадовий оклад у сумі 67 грн. 18 коп., надбавку за спеціальне звання у сумі 44 грн. 55 коп., винагороду за вислугу років у сумі 33 грн. 52 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 16083 грн. 17 коп., з 20 жовтня 2015 року (з наступного після пред'явлення до відповідача вимоги про розрахунок) до постановлення судового рішення у даній справі.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_2 недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у розмірі 67 грн. 18 коп., надбавку за спеціальне звання у розмірі 44 грн. 55 коп., винагороду за вислугу років у розмірі 33 грн. 52 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 жовтня 2015 року до 21 березня 2016 року у розмірі 16083 грн. 17 коп.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року постанову суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Стягнуто з Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 жовтня 2015 року по 21 березня 2016 року у сумі 739 грн. 83 коп. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, ОСОБА_2 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в цій частині залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року, а в решті судові рішення залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 у період з 03 травня 2001 року до 31 липня 2012 року працювала на різних посадах в Володарсько-Волинській об'єднаній державній податковій інспекції.

Наказом Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 31 липня 2012 року №31-о позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Згідно довідки Володарсько-Волинській об'єднаної державної податкової інспекції від 23 жовтня 2015 року №1660/05-01 середньоденна заробітна плата позивача на час звільнення складала 150 грн. 31 коп.

Вважаючи, що при звільненні відповідачем здійснено не в повному обсязі розрахунок та виплату заборгованості по заробітній платі, а саме - не виплачено посадовий оклад у сумі 67 грн. 18 коп., надбавку за спеціальне звання у сумі 44 грн. 55 коп., винагороду за вислугу років у сумі 33 грн. 52 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 16083 грн. 17 коп. (з 20 жовтня 2015 року - наступного після пред'явлення відповідачу вимоги про розрахунок до постановлення рішення), позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Володарсько-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією на час звільнення ОСОБА_2 з посади їй не були виплачені усі суми, які належали до сплати, а відтак дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача недонарахованих та невиплачених: посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Змінюючи постанову суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції посилався на те, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 складала 3150 грн. (20+22:2х150), а недоплачена сума - 145,25 грн. (4,6 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку), а тому враховуючи неістотність цієї суми відносно розміру її заробітку, визнав за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до 739,83 грн. (4,6 % від 16083 грн. - суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

Колегія суддів касаційної інстанції з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не може, враховуючи наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктами 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1993 року №13 передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Також у Постанові Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 Верховний Суд України роз'яснив судам, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

За змістом статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 зазначеного Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження в обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов'язаний був провести нарахування та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи із середньоденної заробітної плати.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року необхідно скасувати, оскільки вона постановлена з порушенням норм матеріального права, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року необхідно залишити в силі, оскільки вона є законною і обґрунтованою та постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області про стягнення посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку - скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року - залишити в силі.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: А.Ф. Загородній

Я.Л. Іваненко