Постанова № 6528924, 05.08.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2009 р.                                                                       справа № 2а-10057/09/0570

час прийняття постанови: 15.40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретарі                                                  Пітель В.М.

за позовом Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника»

до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002421540/0 від 16.06.2009р.

за участі представника позивача Каракіної Л.Г.                                        

           представника відповідача Наумової О.С.

ВСТАНОВИВ

Позивач - Комунальне підприємство «Добропільська служба єдиного замовника» звернувся з адміністративним позовом до відповідача - Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002421540/0 від 16.06.2009р. про застосування штрафу у розмірі 93950,5 грн. за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним були самостійно сплачені податкові зобов’язання з ПДВ із зазначенням у платіжних документах періоду їх виникнення. Позивач зазначає, що він вправі вільно розпоряджатися належними йому коштами, тому висновки відповідача щодо сплати підприємством податкового боргу, а не визначених позивачем зобов’язань, є неправомірними. Відповідач, за твердженням позивача, не вправі самостійно визначати зобов’язання, в погашення яких спрямовуються сплачені позивачем суми, тому з посиланням на Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Господарський кодекс України позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань з ПДВ. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві.

          Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує за тих підстав, що твердження позивача про наявність у нього права самостійно визначати черговість оплати податкових зобов’язань не відповідає чинному законодавству. З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач зазначає, що податковий борг погашається пропорційно погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення. У відповідності з цим приписом відповідач визначив, які податкові зобов’язання сплачені позивачем, та встановив факт порушення строків сплати узгодженої суми податкових зобов’язань більш, ніж на 90 днів. У зв’язку з цим, відповідно до п. 17.1.7 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 93950,5 грн. за спірним податковим повідомленням-рішенням. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, наведених у запереченнях без дати (вхід.№22282 від 16.07.09р.).

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

          Позивач, комунальне підприємство «Добропільська служба єдиного замовника» є суб’єктом підприємницької діяльності – юридичною особою, ідентифікаційний код 32897226, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 №291227.

          Відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питання порушення строків сплати узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість за період з 01.10.2007р. по 12.06.2009р. Результати перевірки відображені у акті №346/15-2/32897226 від 16.06.2009р. (надалі – акт перевірки). За змістом цього акту відповідач встановив, що у порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ» згідно з платіжними дорученнями за вересень 2008р. – червень 2009 року позивач сплатив податкові зобов’язання з ПДВ, які виникли на підставі декларацій за серпень 2007 – червень 2008 року (арк. акту 2-8). Відповідачем у акті перевірки та додатку до нього зазначене, що загальна сума платежів за вказаний період склала 187900, 54 грн.

          На підставі акту перевірки 16 червня 2009 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення – рішення №00002421540/0, відповідно до якого на підставі п.17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (надалі – Закон «Про порядок погашення…») за затримку на 361 календарний день узгодженої суми податкового зобов’язання з ПДВ до позивача застосований штраф у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу, що складає 93950,5 грн.

          На вимогу суду позивач надав оригінали платіжних доручень, за якими відбулася сплата податкових зобов’язань з ПДВ за період з 26.09.2008р. по 20.05.2009 року. Представником відповідача надані суду письмові пояснення від 27.07.2009 р., відповідно до яких між сторонами була проведена звірка платежів, що відбулися на підставі наданих до матеріалів справи платіжних доручень. Усі надані платіжні доручення за період з 26.09.2008р. по 20.05.2009р. були враховані відповідачем у картці особового рахунку позивача з ПДВ.

          Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З урахуванням пояснень представника відповідача суд виходить з відсутності між сторонами спору щодо обставин оплати позивачем податкових зобов’язань з ПДВ за наданими у матеріали справи платіжними дорученнями, у графі «призначення платежу» яких зазначені податкові періоди, що відрізняються від зазначених у акті перевірки. Тому суд не перевіряє доказами кожний платіж та вважає доведеним той факт, що за період з 26.09.08 по 20.05.09 позивач сплачував ПДВ на загальну суму 187900,54 грн. платіжними дорученнями, у графі «Призначення платежу» яких вказані податкові періоди жовтень - грудень 2008р. , січень - травень 2009 року та договір від 03.09.2007р.

Суд враховує, що причиною виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами податкового боргу, який позивач погашав протягом 2008-2009 років. Суд дійшов висновків, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції, до яких відноситься відповідач, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Крім того, на них покладена функція із забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

Здійснюючи ці повноваження відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення, яким застосував до позивача штрафні санкції на підставі п. 17.1.7 ст. 17 Закону «Про порядок погашення…». Згідно із зазначеною нормою у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, та якщо така затримка складає більш 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, вказаний платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

З цієї норми Закону випливає, що для її застосування обов’язковим є встановлення боргу, який був погашений.

Погашення податкового боргу відповідно до ст. 7 Закону «Про порядок погашення…» може бути самостійним з боку платника податків (п. 7.1 ст. 7) або за рішенням органу стягнення (п. 7.2 ст. 7).

Джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є суб’єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного вище Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Так, постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п.3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Таким чином, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

Як вбачається з наданих позивачем платіжних доручень на перерахування податку на додану вартість, у реквізиті «Призначення платежу» ним вказані строки сплати податкових зобов’язань, що відповідають певним податковим періодам. Ці податкові періоди (жовтень - грудень 2008р., січень - травень 2009 року) та договір від 03.09.2007р. відрізняються від податкових періодів (серпень 2007 – червень 2008 року), з яких виходив відповідач при застосуванні штрафних санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на це, висновки акту перевірки зроблені відповідачем без урахування приписів Конституції України, Господарського кодексу України, Закону України «Про порядок погашення…» та інших наведених вище нормативно-правових актів. У зв’язку з цим прийняте на підставі цього акту податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 7.7 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…», відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як вже зазначалося, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма не може бути застосована як обмеження права платника податків самостійно розпоряджатися власними коштами, оскільки спосіб такого обмеження законами України не встановлений. Обов’язковість встановлення способів обмеження права власності саме законами України випливає з п.7 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначається правовий режим власності, а також ч.3 ст. 134 ГК України згідно з яким правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 4, 7, 94, 160, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника» до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002421540/0 від 16.06.2009р. про застосування штрафу у розмірі 93950,5 грн. за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань з податку на додану вартість задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції №0002421540/0 від 16.06.2009р. про застосування штрафу у розмірі 93 950,5 грн. за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника» (85000, м. Добропілля, вул.Комсомольська, 35, код ЄДРПОУ 32897226) судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання апеляційної скарги у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 5 серпня 2009 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 10 серпня 2009 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Бєломєстнов О. Ю.