Рішення № 65276231, 14.03.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6330/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Меркуловій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Ужгород, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 04.01.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-800/001/2008, відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит в розмірі 17000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

В якості забезпечення виконання зобовязання за вищевказаним кредитним договором, 04.01.2008 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений договір поруки № SR-800/001/2008.

Позивач зазначив, що ОСОБА_1 взяті на себе зобовязання по договору належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 01.06.2016 року має заборгованість перед банком в сумі 11468,13 доларів США, з яких: 9916,10 доларів США заборгованість за кредитом, 1552,03 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, яку і просить стягнути позивач на свою користь.

Позивач в судове засідання не прибув, подавши заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності та позов задоволити.

Відповідач, ОСОБА_1, в судове засідання повторно не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи його було повідомлено належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем неодноразово подавалась заява про перенесення судового засідання, що свідчить про зловживання процесуальним правом, а також про ухилення відповідача від явки на судове засідання.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи, не зявилась, причини неявки суду не повідомила.

Оскільки сторони та їх представники не прибули у судове засідання, судом у відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до договору № ML-800/001/2008 від 04.01.2008 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 17000,00 доларів США та він зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

Банк умови кредитного договору виконав, надавши відповідачу кредит.

З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором № ML-800/001/2008 від 04.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір порук № SR-800/001/2008 від 04.01.2008 року, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе солідарне зобовязання та відповідальність за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань.

Відповідач - ОСОБА_1 взяті на себе зобовязання по договору належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 01.06.2016 року має заборгованість перед банком в сумі 11468,13 доларів США, з яких: 9916,10 доларів США заборгованість за кредитом, 1552,03 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Правові наслідки невиконання зобовязання визначені ст. 611 ЦК України, за якою у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.09.2014 у справі за № 6-145цс14, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-190цс15 (постанова від 16.09.2015 року) статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У звязку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до статті5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які

виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами04 січня 2008 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

У матеріалах справи наявні копії відповідних банківських ліцензій на здійснення позивачем валютних операцій, що підтверджує право позивача на предявлення до стягнення суми боргу саме у валюті зобовязання.

Що ж стосується відповідальності поручителя суд зазначає наступне.

З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором № ML-800/001/2008 від 04.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір порук № SR-800/001/2008 від 04.01.2008 року, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе солідарне зобовязання та відповідальність за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобовязання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Згідно із правовим висновком, який був висловлений Верховним Судом України постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-691цс16, згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобовязань боржника за кредитним договором.

Унаслідок порушення боржником виконання зобовязання за кредитним договором банк відповідно доч.2 ст.1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати з позичальника та поручителя стягнення заборгованості за кредитним договором, надіславши їм 25 червня 2011 року письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й повязаних із ним платежів.

Отже, предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання й був зобовязаний предявити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України строк виконання основного зобовязання, то передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише 9 липня 2013 року,а письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені боржнику 25 червня

2011 року, то у звязку з пропущенням шестимісячного строку предявлення вимоги до поручителя позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. В разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 24 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих в кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобовязання, тобто, з моменту настання строку виконання зобовязання у повному обсязі або у звязку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Предявленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до нього позову. При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Пунктами 4.1, 4.2 договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником зобовязань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобовязань в повному обсязі.

Як вбачається із наданих суду доказів, позивач звертався до відповідачів із досудовими вимогами про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-800/001/2008 від 04.01.2008 року 01.03.2016 року та 13.04.2016 року, що підтверджується відповідними фіскальними чеками та описами вкладення у цінні листи.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскільки позивач предявивши 13.04.2016 року вимоги до першого та другого відповідачів про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом у розмірі 11302,97 доларів США за станом на 12.04.2016 року, чим відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання і предявив вимоги до поручителя у вигляді позову до суду 21 червня 2016 року, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, відтак наявні підстави для задоволення позову і частині поручителя, другого відповідача у цій справі.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачі, внаслідок невиконання зобовязань по умовах кредитного договору, станом на 01.06.2016 року мають заборгованість перед банком в сумі 11 468,13 доларів США, з яких: 9 916,10 доларів США заборгованість за кредитом, 1 552,03 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, відтак позов підлягає до задоволення повністю.

У відповідності із статтею 88 ЦПК України витрати із сплати судового збору в сумі 4281,17 грн. слід стягнути з відповідачів на користь позивача по ? частини із кожного, оскільки їх солідарне стягнення не передбачено діючим законодавством.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 169, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 526, 559, 610, 611, 1048, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, м. Ужгород, вул. Гленца, 10/4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь

Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ, вул. Жилянська, буд. № 43, ідентифікаційний код 21685166, заборгованість по кредитному договору № ML-800/001/2008 від 04.01.2008 року в розмірі 11 468,13 доларів США, з яких: 9 916,10 доларів США заборгованість за кредитом, 1552,03 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ, вул. Жилянська, буд. № 43, ідентифікаційний код 21685166, витрати із сплати судового збору в сумі 2140,58 грн. (дві тисячі сто сорок гривень 58 копійок).

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, м. Ужгород, вул. Гленца, 10/4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ, вул. Жилянська, буд. № 43, ідентифікаційний код 21685166, витрати із сплати судового збору в сумі 2140,59 грн. (дві тисячі сто сорок гривень 59 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_3