Ухвала суду № 65253192, 06.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.

ШаховоїО.В.,

при секретарі Горак Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року,

у с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 Васильвочи звернувся до Деснянського районного суду м. Києва зі скаргою про поновлення строку на оскарження постанови Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження ВП №50144182 від 13.09.2016 року з урахуванням того, що вона не була ним отримана і про неї стало відомо лише 17.10.2016 року з ЄДРВП та просив скасувати вказану постанову як таку, що суперечить статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», скасувати постанову Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві ВП №50144182 від 08.04.2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження та зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві закрити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-346/16 від05.02.2016 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з нього, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітньої дитини, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 27.07.2015 року на період навчання і до досягнення дитиною 23-річного віку відповідно до частини 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

____________

Справа № 754/10768/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/2543/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні скарги (а.с.115-116).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 просить визнати виконавчий лист №2-346/16 від 05.02.2016 року, виданий Деснянським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування апеляційної скарги останній, зазначає, що станом на 22.12.2016 року на виконанні державної виконавчої служби знаходиться виконавчий лист №2-346/16 від 05.02.2016 року, виданий Деснянським районним судом м. Києва, тобто виконавчий лист, який суперечить ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.08.2016 року по цій справі, а значить втратив свою силу.

Деснянський районний суд м. Києва під час розгляду скарги проігнорував вищезазначене і всупереч вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України відмовив заявнику у задоволенні скарги, повністю, надавши можливість здійснювати виконання рішення по справі за виконавчим листом, який не відповідає судовому рішенню по справі.

Оскільки заявником у своїй скарзі ставилося питання про закриття виконавчого провадження відповідно до частини 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», тому він окремо не заявляв вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, але у зв'язку з тим, що розділом 7 ЦПК України обов'язок контролю за виконанням судових рішень покладається на суд, який видав виконавчий документ, відмовляючи у задоволенні скарги Деснянський районний суд м. Києва, на якого законом покладено відповідальність за контроль, повинен був упевнитись в законності виконання судового рішення.

В суді апеляційної інстанції, представник скаржника - ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представник Деснянського РВ ДВС м. Києва ГтУЮ у місті Києві в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника скаржника, який з'явився в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2016 року, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2; третя особа: ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання; стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання повнолітньої дитини в розмірі ј частини від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 27 липня 2015 року, на період і до досягнення дитиною 23-річного віку (а.с.4-7 - копія рішення суду першої інстанції).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2016 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилено, рішення суду першої інстанції - залишено без змін (а.с.8-10 - копія ухвали суду апеляційної інстанції).

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року, частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2016 року - змінено в частині кінцевого строку стягнення аліментів. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_5 до 28 лютого 2016 року. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2016 року - залишено без змін (а.с.11-14 - копія рішення суду касаційної інстанції).

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у місті Києві від 17 лютого 2016 року, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-346/16, виданого 05 лютого 2016 року Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 аліментів (а.с.15 - копія постанови).

Постановою державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у місті Києві від 08 квітня 2016 року, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 (а.с.16 - копія постанови).

Як вбачається з розрахунку заборгованості по аліментам №962/17 від 09 вересня 2016 року, зробленого ДВС Деснянського РВ Головного територіального управління юстиції в місті Києві, з урахуванням рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року, сума заборгованості по аліментам станом на 09 вересня 2016 року становила 29 294 грн. 43 коп., тобто заборгованість порахована по лютий 2016 року включно (а.с.17 - копія розрахунку).

Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження, виконавчий лист №2-346/16 за заявою стягувача направлений до Дніпровського РВ ДВС міста Києва ГтУЮ у місті Києві, для виконання за місцем отримання боржником пенсії (а.с.37 - копія постанови).

26 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою, зокрема, на постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження.

Отже, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих копій платіжних документів, якими ОСОБА_2 обґрунтовував свою скаргу, він перераховував грошові кошти безпосередньо ОСОБА_5, хоча за рішенням суду він має сплачувати аліменти безпосередньо ОСОБА_4 на утримання повнолітньої дитини, тобто, сплачувати грошові кошти ОСОБА_5 це його право, а сплачувати аліменти на користь ОСОБА_4 на підставі судового рішення - це його обов'язок, а тому враховуючи, що будь-яких конкретних доказів про повне виконання ним судових рішень про стягнення аліментів не надано, підстави для задоволення вимог скарги - відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Виходячи з роз'яснень п.1 Постанови №6 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Пунктом 3 вищезазначеної Постанови роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні врахувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Крім того, з пункту 18 постанови вбачається, що виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв'язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.

Отже, в даному випадку, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо ненадання ОСОБА_2 належних доказів в підтвердження повного виконання ним судового рішення про стягнення аліментів, крім того, в суді апеляційної інстанції таких доказів також не надано та не встановлено в ході розгляду справи порушень державним виконавцем його прав у вигляді прийняття ним відповідних рішень, або вчинення ним дій чи бездіяльності, а тому відсутні підстави для задоволення його скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому вважає за необхідне апеляційну скаргу - відхилити, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року - залишити без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова