Постанова № 6523383, 13.10.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2009                                                                                           № 27/309

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

позивача:                    Ткач І.М. – довіреність від 31.07.2009 р.

відповідача:                    не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колорит"

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.07.2009

у справі № 27/309 (суддя

за позовом                               Приватного підприємства "Баядєра"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колорит"

про                                                   стягнення 267154,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2009 р. у справі №27/309 позовні вимоги Приватного підприємства “Баядера” (далі – ПП “Баядера”, позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Колорит” (далі – ТД “Колорит”, відповідач) 267154,90 грн., були задоволені частково. Стягнуто з ТОВ “Торговий дім “Колорит” на користь Приватного підприємства “Баядера” 242187 грн. 42коп. – основного боргу; 8322 (вісім тисяч триста двадцять дві) грн. 43 коп. – штрафу; 2948 грн. 32 коп. – інфляційних збитків; 6215 грн. 32 коп. – 20% річних; витрати по сплаті державного мита в сумі 2596 грн. 74 коп., та 303 грн. 75 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, повинно бути скасовано у зв’язку з неповним з’ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, так як не були взяті до уваги всі заперечення викладені у відзиві; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; неправильним нарахуванням Позивачем 20% річних в сумі 6215,32грн.; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання матеріальних цінностей на особу, якою було отримано товар за договором поставки. Відсутність вказаних довіреностей призводить до неможливості висновків щодо отримання відповідачем товару.

По-друге, в розрахунках Позивача є арифметичні помилки, а саме при розрахунку 20% річних за видатковою накладною №807980 від 09 лютого 2009р. на суму 33302,41 грн. враховано невірну кількість днів прострочення по вказаній накладній, а саме вказано 57 днів прострочення. Так, строк оплати настав 11.03.2009р., річні нараховувались в період з 12.03.2009р. по 27.04.2009р. включно, тобто кількість прострочених днів складає - 47, замість 57 днів вказаних Позивачем, тобто наведений розрахунок річних у Позовній заяві та стягувана сума, а саме: 33302,41 грн. х 0,054% (20%/365=0,054%) х 57 – 1025,04 грн. є невірною. Розрахунок 20% річних за вказаною накладною, враховуючи 47 днів прострочення, повинен бути таким: 33302,41грн. х 0,054% х 47 = 845,22 грн., а загальна нарахована сума річних відповідно – 6035,49грн. замість 6215,32 грн. Таким чином приймаючи розрахунок позивача за основу, суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача більшу суму.

Також відповідач зазначає, що місцевий господарський суд неправомірно розглянув справу у відсутності представника відповідача.

01.10.2009 р. відповідач подав доповнення до апеляційної скарги, в якій повідомляє суд, що в період з 27.04.2009р. по 01.10.2009р. нами на виконання умов Договору поставки перераховано кошти з р/р 2600130160081 ТОВ “Торговий Дім “Колорит” на користь ПП “Баядера” в сумі 80 000 тисяч гривень.

13.10.2009 р. позивач в судовому засіданні подав письмову заяву про уточнення позовних вимог. Згідно до якої, після прийняття рішення господарським судом міста Києва 03.07.2009 p., відповідач частково оплатив суму боргу у розмірі 80000грн., тому ТОВ “Баядера” зменшує свої позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу на 80000 грн.

13.10.2009 р. відповідач подав до канцелярії суду доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначено, що позивач помилково стверджує що надані ним податкові накладні та декларації з податку на додану вартість є підтвердженням факту отримання товару Відповідачем так як не містять жодних даних про отримання такого товару Відповідачем і тому такі документи не можуть бути прийняті як докази.

В останньому доповненні до апеляційної скарги, відповідач також просив Київський апеляційний господарський суд призначити по справі судову почеркознавчу експертизу щодо відповідності підпису на видаткових накладних №828914 від 03.04.2009р., № 807980 від 09.02.2009р., №823022 від 17.03.2009р., №794055 від 25.12.2008р., №794053 від 25.12.2008р. та №816890 від 03.03.2009р. в графі “Отримав” підпису матеріально-відповідальної особи відображеного в Повідомленні яке надано Позивачем.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач не визнав апеляційні вимоги, зазначив, що вони є необґрунтованим та надуманими, тому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Ухвалою від 17.08.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження і призначена до розгляду на 29.09.2009 р.

29.09.2009 р. розгляд справи був відкладений на 13.10.2009 р. в зв’язку з неявкою представника відповідача.

13.10.2009 р. в судове засідання з’явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в зв’язку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

04.01.2007 року між Приватним підприємством “Баядера”, як постачальником та ТД “Колорит”, як покупцем був укладений договір №5 07 (надалі - Договір), за яким позивач зобов’язується передати у власність відповідача алкогольні напої, а відповідач зобов’язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.2, п. 3.3, 3.5 Договору позивач здійснює поставку власними силами за адресою, яка зазначена в засвідчених відповідачем копіях ліцензії, як місце здійснення діяльності; підпис уповноваженого представника відповідача в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий відповідачем від позивача за кількістю та якістю.

Позивач, на виконання умов договору здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 312037,81грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, а саме від 25.12.2008 року № 794053, від 25.12.2008 року № 794055, від 09.02.2009 року № 807980, від 03.03.2009 року №816890, від 17.03.2009 року № 823022, від 03.04.2009 року № 828914.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що заперечення відповідача щодо отримання товару неуповноваженою особою є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь–які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення для правильного вирішення господарської справи.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що товари зазначені у вищевикладених видаткових накладних відповідачем не отримано, або отримані неуповноваженою особою.

Крім того, відповідачем здійснено часткову оплату за отримані товари, що також підтверджує отримання відповідачем товару.

Одночасно, судова колегія зазначає, що у доповненні до апеляційної скарги від 01.10.2009 р. відповідач вказав і надав докази щодо сплати в період з 27.04.2009 р. по 01.10.2009 р. ними на виконання умов Договору поставки коштів з р/р 2600130160081 ТОВ “Торговий Дім “Колорит” на користь ПП “Баядера” в сумі 80 000 тисяч гривень, чим повторно визнав отримання спірного товару.

З цієї ж підстави судова колегія Київського апеляційного господарського суду вважає за необхідне відмовити у задоволені клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки відповідач своїми діями визнав факт отримання товару за договором поставки, а тому вказане клопотання є безпідставним.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надані податкові накладні та декларації з податку на додану вартість грудень 2008 року, лютий 2009 року, березень 2009 року, квітень 2009 року, що підтверджують облік та сплату податку на додану вартість по Договору №5-07.

Таким чином, судом визнається встановленим факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу на загальну суму 312037,81 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунки за товар здійснюються відповідачем протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Як зазначає позивач та не спростовується відповідачем, останнім здійснено часткову оплату за отримані товари, а саме на загальну суму 69850,39 грн.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 242187,42 грн.

Заяву позивача про зменшення позовних вимог, судова колегія до уваги не приймає в зв’язку з наступним.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. №01 8/164 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” із змінами і доповненнями станом на 2 квітня 2009 р., в разі зміни стану здійснення розрахунків між сторонами (внаслідок часткового погашення заборгованості під час розгляду справи в апеляційній інстанції) на момент апеляційного перегляду такого рішення, цей факт не є підставою для зміна судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду, оскільки частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості такого скасування (зміни) у зв’язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, судова колегія розглядає законність рішення суду першої інстанції з урахуванням тих доказів, які були надані суду першої інстанції. Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В ст. 692 ЦК України зазначено, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідач доказів повного виконання Договору щодо оплати вартості товару, до звернення позивача до суду, не надав. Отже, факт порушення ним договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 242187,42 грн. задоволені у повному обсязі судом першої інстанції правомірно.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 7481,41грн. та штраф у розмірі 8322,43грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до п. 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, а у випадку порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару більше ніж на 30 календарних днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 7% від суми боргу.

Згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Місцевим господарським судом, в задоволенні стягнення пені позивачу було відмовлено, в зв’язку з тим, що умовами договору передбачено 30 календарних днів, протягом яких відповідач повинен оплатити вартість товару, та оскільки умовами того ж договору передбачено застосування до відповідача штрафу за порушення строків понад 30 календарних днів, а відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Судова колегія погоджується з рішенням в частині задоволення 7 % штрафу та розрахунком вказаної суми, однак не погоджується з ним в частині відмови у стягненні суми пені в зв’язку з наступним.

Відповідно до частини 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Нормами Господарського кодексу України не визначений чіткий розмір штрафних санкцій за порушення умов договору поставки, тому сторони договору мали право визначити їх розмір самостійно, що і було зроблено ними у пункті 7.1 Договору.

Посилання суду першої інстанції на статтю 61 Конституції України є безпідставним, оскільки передбачена в договорі відповідальність не є подвійною. Вказаний вид відповідальності прямо передбачений абзацем третім частини 2 статті 231, в якій вказано, що за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В зв’язку з тим, що нормами ГПК України (як зазначалось вище) прямо не передбачений розмір штрафних санкцій за договорами поставки, то сторони обумовили інший їх розмір, відповідно до подвійної ставки НБУ.

Судова колегія дослідивши зміст апеляційної скарги та уточненого розрахунку позовних вимог, погодилась з твердженням відповідача стосовно помилки позивача у розрахунку штрафних санкцій за видатковою накладною №807980 від 09 лютого 2009р. на суму 33302,41 грн. враховано невірну кількість днів прострочення по вказаній накладній, а саме вказано 57 днів прострочення замість 47.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення штрафу у вигляді 7% заборгованості у розмірі 8322,43грн. та стягненню пені у розмірі 7264,94грн. підлягають задоволенню, тобто рішення в частині відмови у стягненні пені підлягає скасуванню.

Також позивач просив стягнути з відповідача суму втрат від інфляції у розмірі 2948,32 грн. та 20% річних у розмірі 6215,32 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 9.2 Договору у випадку порушення відповідачем строків оплати отриманої від позивача продукції, відповідач сплачує позивачу 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком втрат від інфляції та 20% річних, який зроблений останнім з урахуванням строку платежу та суми боргу по кожній накладній окремо, однак не перевірив наданий йому розрахунок і не врахував вже вказану помилку розрахунку щодо кількості прострочених днів виконання грошового зобов’язання відповідачем за видатковою накладною №807980 від 09 лютого 2009 р. на суму 33302,41 грн., де враховано невірну кількість днів прострочення по вказаній накладній, а саме вказано 57 днів прострочення замість 47.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 20% річних також підлягають задоволенню лише частково, а саме у сумі 6035,49грн. Тому в цій частині рішення підлягає зміні.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції у розмірі 2948,32 грн. відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України судом першої інстанції були задоволені правомірно.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на спростування викладеного в позові, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Однак судова колегія зазначає, що відповідно до статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм матеріального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи є підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

В зв’язку з тим, що при вирішенні питання щодо стягнення пені, судом першої інстанції не було враховано всі необхідні норми матеріального права, а саме не застосовано статтю 231 Господарського кодексу України та не перевірено наданий позивачем розрахунок позовних вимог, який містив помилку щодо кількості прострочених днів виконання зобов’язання, що призвело до безпідставного збільшення суми пені та 20 % річних.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва підлягає зміні в частині стягнення 20 % річних, скасуванню в частині відмови у стягненні пені і прийнятті в цій частині нового рішення про задоволення позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 7264,94грн. В решті – рішення має бути залишено без змін.

Згідно із ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Колорит” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 06.07.2009 р. в справі №27/309 в частині стягнення 20% річних змінити, в частині відмови у стягненні пені скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити. В іншій частині – рішення залишити без змін.

Викласти рішення в наступній редакції:

“Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Колорит” (02094, м. Київ, вул. Попудренко, 15-А; код ЄДРПОУ 34476834) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Приватного підприємства “Баядера” (84601, Донецька область, м.Горлівка, вул. Озерянівська ,2, код ЄДРПОУ 13491057) 242187 (двісті сорок дві тисячі сто вісімдесят сім) грн. 42 коп. – основного боргу; 7264 (сім тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 94 коп. – пені, 8322 (вісім тисяч триста двадцять дві) грн. 43 коп. – штрафу; 2 948 (дві тисячі дев’ятсот сорок вісім) грн. 32 коп. – інфляційних збитків; 6 035 (шість тисяч тридцять п’ять) грн. 49 коп. – 20% річних; витрати по сплаті державного мита в сумі 2 644 (дві тисячі шістсот сорок чотири) грн. 86 коп., та 309 (триста дев’ять) грн. 38коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.”

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Справу №27/309 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

28.10.09 (відправлено)