Рішення № 65232433, 01.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2017Справа №910/337/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

про визнання договорів недійсними

Суддя Цюкало Ю. В.

Представники сторін:

Від позивача: Давидова О. М. - за довіреністю від 06.02.2017

Від відповідача: Курінний С. Ю. - за довіреністю від 09.08.2016

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), в судовому засіданні 01.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2017 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (відповідач) про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/337/17. Розгляд справи призначено на 30.01.2017.

В судових засіданнях 30.01.2017 та 22.02.2017 судом оголошувалася перерва до 22.02.2017 та 01.03.2017 відповідно.

В судове засідання 01.03.2017 представники сторін з'явилися та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю спірних договорів про внесення змін до договору поруки вимогам чинності правочину, встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України. На думку позивача, спірні правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки сторонами було внесено зміни у зобов'язання, яке припинилося.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки (вих. б/н від 02.02.2017), зокрема, на думку відповідача, зобов'язання визначені укладеним між сторонами договором поруки не припинилися.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 27.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (найменування якого було змінено на Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"), як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» було укладено кредитний договір № 10.05./08 - СК (далі за текстом - кредитний договір), відповідно до п. 1.1. якого кредитор на положеннях та умовах договору, надає позичальнику кредит у вигляді строкового кредиту, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути кредитору суму кредиту, а також оплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі згідно умов договору та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором.

Відповідно до п. 1.1.-1.8. кредитного договору: сума кредиту - 650 000, 00 доларів США; строк кредитування - по 26 червня 2015 року (включно); процентна ставка - 14, 5 % річних; комісія за видачу кредиту - 0, 25 % від сальдо заборгованості по кредиту та сплачується щорічно; спосіб погашення суми кредиту - щомісячно за схемою погашення кредиту рівними частинами, починаючи з 19 місяця кредитування; забезпечення зобов'язань позивальника - іпотекою нежилих приміщень з № 1 по № 10 (групи приміщень № 75) загальною площею 276, 00 кв. м., що належить позивчальнику та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чапаєва, 4 (літера В) та порукою ЗАТ «Фоззі».

В подальшому неодноразово між банком, як кредитором та позичальником за кредитним договором було укладено договори про внесення змін до кредитного договору, в тому числі й в частині зміни розміру відсотків за користування та строку користування кредитними коштами.

Між позивачем, як поручителем та відповідачем, як банком 17.09.2010 з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 101.5.59/10-ДП1 (далі по тексту - договір поруки), згідно з умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору.

Пунктами 7.1. - 7.10. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 5 від 28.11.2011, банк та позичальник визначили перелік обставин, за яких до позичальника, і як наслідок, в силу договору поруки до поручителя, будуть застосовані пені, штрафи та договірні санкції.

Зокрема, згідно з пунктом 7.4. кредитного договору банк та позичальник узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш, ніж на 10% (десять) відсотків зобов'язання, визначеного п. 4.3.11. договору банк має право застосувати до позичальника договірну санкцію, а позичальник зобов'язаний сплатити її банку у розмірі 0.00278% відсотків від заборгованості за кредитом на кожну дату розрахункового періоду проведення чистих кредитових оборотів (за кожен календарний день) періоду невиконання відповідно до умов п. 4.3.11.2 договору. При цьому розмір зобов'язань позичальника, визначений п. 4.3.11. договору, приймається для розрахунку як 100% (сто) відсотків. Сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ в період для застосування договірної санкції.

У пункті 7.12. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 5 від 28.11.2011, сторони погодили, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пп. 7.1. - 7.10. договору, становить 1 (один) рік.

Договір поруки в редакції, станом на 28.11.2011, не містив умов щодо встановлення договірного строку позовної давності.

Пунктом 2.5. договору поруки його сторонами було передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань (будь - якого із зобов'язань) за кредитним договором банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі чи частково.

Згідно п. 5.1. договору поруки договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки шляхом укладення відповідних договорів, в тому числі:

- договір № 2 про внесення змін від 28.11.2011, яким було змінено процент за користування кредитом та визначення терміну «кредитний договір»;

- договір № 3 про внесення змін від 13.11.2013, яким змінено визначення терміну «кредитний договір», змінено строк кредиту та доповнено договір поруки п. 4.2. щодо встановлення за згодою сторін позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених п. 7.1. - 7.10 кредитного договору в 18 місяців;

- договір № 4 про внесення змін від 13.03.2014, яким, зокрема, змінено визначення терміну «кредитний договір» та позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24 місяців;

- договір № 5 про внесення змін від 13.03.2014, яким було змінено визначення терміну «кредитний договір» та позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24 місяців;

- договір № 6 про внесення змін від 31.07.2014, яким змінено визначення терміну «кредитний договір» та було викладено п. 1.2. в новій редакції, а саме змінено строк кредиту;

- договір № 7 про внесення змін від 12.09.2014, яким змінено визначення терміну «кредитний договір» та змінено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 30 місяців;

- договір № 8 про внесення змін від 06.10.2014, яким змінено визначення терміну «кредитний договір» та збільшено строк кредиту;

- договір № 9 про внесення змін від 25.11.2014, яким змінено визначення терміну «кредитний договір», та викладено п. 1.2. в новій редакції, збільшено строк кредиту до 26.02.2015.

Всі інші умови договору поруки залишились без змін.

Матеріалами справи підтверджено, що 25.02.2013 банком було направлено на адресу позичальника лист-вимогу № 1392/1-2 щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі,в якій останній вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Спір у справі виник у зв'язку із твердженнями позивача про недійсність договорів про внесення змін № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 до договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010, укладених між відповідачем та позивачем (надалі - договори про внесення змін) так як сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, оскільки правовідносини поруки були припиненими у зв'язку із збільшенням строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, що, на думку позивача, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. А також, позивач вказує, що договір поруки припинився у зв'язку з тим, що кредитор не звернувся до поручителя з вимогою протягом 6 місяців із дня настання обов'язку боржника із виконання основного зобов'язання.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним договорів № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010, укладених між відповідачем та позивачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Позивач стверджує, що договори про внесення змін № 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 є недійсними у зв'язку із тим, що ними вносились зміни у неіснуюче зобов'язання. Зокрема, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015.

Таким чином, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

В той же час, за приписами частини 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Сторонами у п. 5.1. договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Приписами статті 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За положеннями статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із наведеного пункту договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором (п. 5.1.) не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015, № 6-436цс15 від 23.12.2015.

Таким чином, для визначення строку дії договору поруки підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із матеріалів справи вбачається, що 25.02.2013 банком на адресу позичальника було надіслано лист-вимогу №1392/1-2, яка отримана останнім, за твердженням позивача, 06.03.2013.

Відповідно до змісту листа-вимоги банк вимагав у позичальника повернути кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3. договору кредиту (з урахуванням внесених до нього договором № 5 від 28.11.2011 про внесення змін до кредитного договору № 10.05/08-СК від 27.06.2008 змін) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, кредитором на підставі п. 5.3 кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана позичальником 06.03.2013 за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, боржник повинен був повернути кредит до 05.06.2013 і саме з цієї дати підлягає обрахуванню передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

При цьому, за приписами частини 4 статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України

№ 6-170цс13 від 17.09.2014 та № 6-53цс14 від 17.09.2014.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

З матеріалів справи вбачається та представником відповідача в судовому засіданні підтверджувалось, що у період з 06.06.2013 по 05.12.2013 банк не звертався з позовом до поручителя у судовому порядку.

Посилання відповідача на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними вище правовим висновками Верховного Суду України.

Отже, оскільки починаючи з 06.06.2013 ПАТ "ВТБ БАНК" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "СІЛЬПО РІТЕЙЛ", як поручителя за договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 06.12.2013 правовідносини поруки є таким, що припинилися.

З наявних у матеріалах справи договорів - кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договорів про внесення змін до договору поруки строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору після 05.12.2013 або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Більше того, як встановлено судом, банком було змінено строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що, також, зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі №910/22121/13.

В супереч наведеному договори про внесення змін № 4, 5, 6, 7, 8, 9 були укладені після припинення договору поруки.

Представник позивача пояснює це плутаниною в тлумаченні ч. 4 ст. 559 ЦК України, щодо необхідності пред'явлення вимоги чи позовної заяви, однак остаточне правове тлумачення вказаної норми дав Верховний Суд України у 2016 році, правові висновки якого були наведені вище.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Враховуючи, що спірні додаткові договори не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки, який припинений 06.12.2013, вимоги позивача щодо визнання недійсними договорів № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010, укладених між відповідачем та позивачем є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, зважаючи на те, що договір №3 про внесення змін до договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010 був укладений 13.11.2013, тобто передбачав внесення змін у чинний договір поруки, а інших підстав для визнання його недійсним позивачем не наведено, то вимоги ТОВ "СІЛЬПО РІТЕЙЛ" про визнання договору про внесення змін № 3 до договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010 недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене позовні вимоги ПАТ "СІЛЬПО РІТЕЙЛ" підлягають частковому задоволенню, а договори № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.201, укладені між сторонами визнанню недійсними.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ" задовольнити частково.

2. Визнати недійсним Договір № 4 від 13.03.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП 1 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (м. Київ, б-p Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл» (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 33870708).

3. Визнати недійсним Договір № 5 від 30.04.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДІ11 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська. б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл» (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 33870708).

4. Визнати недійсним Договір № 6 від 31.07.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26: ідентифікаційний код 14359319) та Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл» (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 33870708).

5. Визнати недійсним Договір № 7 від 12.09.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл» (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 33870708).

6. Визнати недійсним Договір № 8 від 06.10.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП1 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл» (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 33870708).

7. Визнати недійсним Договір № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП 1 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл» (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 33870708).

8. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

9. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) на користь Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ" (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, ідентифікаційний код 33870708) 8 268 (вісім тисяч двісті шістдесят вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

10. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 10.03.2017 року.

Суддя Ю. В. Цюкало