Ухвала суду № 65230863, 09.03.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

09.03.2017 р. Справа № 914/458/17

Суддя Господарського суду Львівської області Пазичев В.М., розглянувши матеріали позовної заяви, в приміщенні Господарського суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, каб. № 618)

за позовом: Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в її його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах – Кабінету Міністрів України (м. Київ)

до відповідача: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (м. Львів)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Архібуд» (м. Львів)

про: визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора

визнав, що у прийнятті позовної заяви слід відмовити.

Виносячи дану ухвалу суд виходив з наступного:

07.03.2017 року в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано позовну заяву Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі її органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах – Кабінету Міністрів України до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Архібуд», про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Тобто, вказаною нормою встановлено вичерпний перелік справ, які підвідомчі господарським судам України.

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб‘єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Згідно ч. 1 ст. 4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема:

- майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

- адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно ч. 2 ст. 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено у п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам”, з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Таким чином, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає положенням ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до частини першої ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред‘явлено позовну вимогу.

Частиною першою ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи з вищенаведеного, господарським судам України підвідомчі, зокрема, спори, які виникають при здійсненні особами, суб’єктний склад яких відповідає ст. 1 ГПК України, господарських або цивільних правовідносин.

При огляді позовної заяви встановлено, що Заступником військового прокурора Західного регіону України зазначено в якості позивача – Кабінет Міністрів України, а в якості відповідача - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», не вказавши при цьому на наявність між ними ані господарських, ні цивільних правовідносин. Тим більше, в позовній заяві відсутні будь-які докази, які би свідчили про наявність спору між Кабінетом Міністрів України та ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.

Також, відповідно до постанови Верховного суду України від 14.06.2016 року у справі № 21-41а16 (№ 826/4858/15), на яку посилається прокурор при визначенні підвідомчості даного позову, відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Колегія суддів Верховного суду України зазначила, що враховуючи те, що у справі № 21-41а16 (№ 826/4858/15), яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Однак, при поданні даного позову до Господарського суду Львівської області, прокурором не враховано те, що у даному випадку не існує спірних правовідносин, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди. Правовідносини, на які має місце посилання в позовній заяві, зокрема, не стосуються ні кредитних відносин, ні наслідків укладення договору іпотеки в якості забезпечення кредитних відносин.

Крім того, при огляді позовної заяви, судом встановлено, що позовною вимогою є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 06.02.2017 року на об’єкт нерухомого майна – незавершене будівництво по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, тобто оскаржуються дії посадової особи без зазначення наявності спору між позивачем та відповідачем щодо здійснення останніми господарських або цивільних правовідносин, та позовних вимог, що виникають з таких відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження

Згідно із ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1 першого Протоколу) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Державна реєстрація прав на майно покликана забезпечити охорону та захист прав та законних інтересів власників, користувачів нерухомого майна шляхом створення для них додаткових гарантій.

Держава здійснює всі свої функції через систему державних органів та саме держава відповідає за діяльність своїх службових та посадових осіб.

Положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі – Закон) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А отже, суд додатково звертає увагу на те, що порушення порядку реєстрації прав на нерухоме майно (правил експлуатації автоматизованих систем), допущені не з вини власника цього майна, не можуть впливати на його правомочності щодо цього майна, а відповідальність за такі порушення повинна нести особа, що їх допустила - державний реєстратор.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону, реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону, державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно із пунктами 1, 7 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як зазначено вище, позовною вимогою є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 06.02.2017 року на об’єкт нерухомого майна – незавершене будівництво по вул. Довбуша, 15 у м. Львові. Отже, в позовній заяві не зазначено про наявність будь-якого спору між сторонами, тобто між позивачем – Кабінетом Міністрів України та Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо наявних між ними господарських або цивільних правовідносин, в зв’язку з відсутністю таких, а державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення якого є позовною вимогою, не зазначено, навіть, у позовній заяві стороною спору, з метою вирішення якого подано дану позовну заяву.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, даний спір непідвідомчий господарським судам України, а дана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, а в порядку адміністративного судочинства України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Тому, керуючись п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України, суддя, який вирішує питання про прийняття позовної заяви, зобов’язаний відмовити у прийнятті позовної заяви з тої підстави, що заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Виходячи з вищевикладеного, суд, керуючись ст. ст. 1, 12, 21, 62, 86 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У прийнятті позовної заяви Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах – Кабінету Міністрів України до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Архібуд», про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора – відмовити.

ДОДАТОК: на 78-х арк.

Суддя Пазичев В.М.