Рішення № 65211236, 07.03.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 677/1389/15-ц

Провадження № 22-ц/792/340/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Костенка А.М.,

суддів: Грох Л.М., Гринчука Р.С.,

секретар Гриньова А.М.

з участю представника позивача

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 677/1389/15-ц за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красилівського районного суду від 13 грудня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «ПриватБанк» звертаючись до суду з позовом просив вилучити у відповідача та передати в заклад позивачу предмет застави легковий автомобіль марки КІА Cerato, 2007 року випуску, номер кузова/шасі KNEFF227285514809, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить відповідачу на праві власності. Зазначав, що 2 квітня 2008 року відповідач отримала у банку кредит в розмірі 18885,40 дол. США зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 11,04 % на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 1 квітня 2015 року. З метою забезпечення виконання кредитного зобовязання відповідач передала в заставу, вказаний вище автомобіль, який належав їй на праві власності. 14 лютого 2012 року банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави, а саме на спірний автомобіль, шляхом його продажу. Даний позов було задоволено, звернуто стягнуто на предмет застави, а саме на вказаний вище транспортний засіб шляхом його продажу з укладенням банком від свого імені договору купівлі-продажу з іншою особою з правом зняття даного автомобіля з обліку в органах ДАІ України. Проте, в порушення ст. 526 ЦК України відповідач вимог закону та умов договору не виконує, предмет застави в заклад банку не передає. В звязку із цим банк був змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Рішенням Красилівського районного суду від 13 грудня 2016 року в позові відмовлено.

_______________

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_2 Провадження № 22-ц/792/ 340/17

Доповідач Костенко А.М. Категорія № 27

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» з рішенням суду не погоджується, просить його скасувати та постановити нове яким задовольнити позовні вимоги. Зазначав, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову послався на те, що банком пропущено строк позовної давності. Проте, з даним твердженням погодитися не можна, оскільки 14 лютого 2012 року судом було винесено рішення про звернення стягнення на предмет застави, а саме на спірний транспортний засіб, який належав ОСОБА_1 на праві власності, шляхом його продажу банком з усіма належними правами. Судом першої інстанції фактично встановлено, що відповідач порушив умови договору застави в частині виконання рішення суду, а саме предмету застави який не було передано банку в добровільному порядку з моменту набрання чинності рішення суду. Тобто строк порушеного права почав спливати з моменту закінчення предявлення виконавчого листа до виконання, а саме з 15 березня 2013 року. Таким чином суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

У відповідності до п. п. 3, 4 ч. 1 та ч. 2, ст. 309 підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Так судом встановлено, що 2 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір №НМKWAK08600039, за яким банк надав відповідачу кредит в розмірі 18885,4 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом 11,04% річних з строком на сім років до 1 квітня 2015 року. За цим договором ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання повернути Банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених в данному Договорі. Також для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань останній за умовами даного договору надав Банку в заставу автомобіль «KIACerato», 2007 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

В звязку з невиконанням позичальником умов договору рішенням Красилівського районного суду від 14 лютого 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №НМKWAK08600039 в сумі 25132,04 доларів США звернуто стягнення на предмет заставиа втомобіль «KIACerato», 2007 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені банку договору купівлі-продажу вказаного автомобіля з іншою особою покупцем з правом зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Звертаючись до суду з позовом позивач виходив з того, що згідно з умовами договору застави позичальник предмет застави банку не передає, а тому звернувся до суду з позовною заявою про передачу предмету застави в заклад.

Проте, такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до п. 12.2.2 кредитно-заставного договору передбачено, що разі настання події дефолту

(порушення позичальником будь-якого із зобов'язань за кредитно-заставним договором, в тому числі і затримання сплати кредиту щонайменше на один календарний місяць) позичальник зобовязаний усунути подію дефолту або передати предмет застави у володіння банку за адресою, зазначеною в п. 17.13 цього договору протягом тридцяти днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі. П. 12.2.3 договору визначено, що якщо предмет застави не був переданий банку в порядку та строки, встановлені п. 12.2.2 договору, то банк має право здійснити доставку предмета застави за вказаною адресою, як своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов'язані з доставкою предмета застави несе заставодавець. Позичальник зобов'язується не чинити у такому випадку жодних перешкод в заволодінні банком предметом застави.

Тобто, вказаними умовами договору передбачено досудове врегулювання вилучення предмету застави, тоді як на спірний предмет застави уже звернуто стягнення рішенням Красилівського районного суду від 14 лютого 2012 року, яке набрало законної сили..

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 9 Закону України «Про заставу» законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до ч. 2 ст. 575 ЦК України, закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом у володіння третій особі. Зазначена норма кореспондує ізст. 44 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави надається заставодавцем у володіння заставодержателя.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що банк скористався своїм правом на задоволення вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави. При цьому, умовами кредитно-заставного договору чітко передбачено право банку в позасудовому порядку здійснити доставку предмета застави за визначеною в договорі адресою, а позичальник зобов'язаний не чинити в такому випадку жодних перешкод у заволодінні банком предметом застави.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що вимога банку про передачу в заклад автомобіля разом з комплектом ключів та свідоцтвом про його реєстрацію не відповідає визначеним законодавством України способам захисту цивільних прав і суперечить рішенню суду про звернення стягнення на предмет застави, а банк має право в інший спосіб набути предмет застави у володіння в позасудовому порядку, а в разі перешкод з боку відповідача в судовому порядку шляхом зобовязання позичальника до виконання п. п. 12.2.2, 12.2.3 умов договору.

Однак, суд першої інстанції на вказані вище обставини в повній мірі уваги не звернув та прийшов до неправильного висновку, що у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад, відмовивши при цьому в позові за пропуском позивачем строків позовної давності.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову в звязку з пропуском строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити в їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку безпідставності позову суд відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

З врахуванням викладеного колегія суддів з застосуванням ч. 3 ст. 303 ЦПК України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, з ухваленням нового рішення про відмову в позові за безпідставністю позовних вимог, а не за пропуском позивачем строків позовної давності, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Красилівського районного суду від 13 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення:

В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий (підпис) А.М. Костенко

Судді (підписи) Р.С. Гринчук

ОСОБА_3

Згідно з оригіналом ОСОБА_4