Постанова № 65170602, 28.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1844/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Шеметенко Л.П.

- Семенюка Г.В.

При секретарі - Алексєєвої Н.М.

За участю представника Міністерства юстиції України - Зубрицької А.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 79 969,79 грн. за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р.,-

В С Т А Н О В И Л А:

До суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління юстиції у Миколаївській області про стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 211 703 грн. за час вимушеного прогулу за період з 06.06.2012 р. по 13.07.2016 р.

24.10.2016 р. від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, згідно якої позивач просить стягненути з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 76 969,79 грн. за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено. Стягнено з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р. року у сумі 79 969,79 грн. Стягнено з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 1637,65 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Головним територіальним управлінням юстиції у Миколаївській області подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області.

З 05.09.2006 по 06.09.2012 року позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною. На виконання Наказу Міністра юстиції України від 7 вересня 2011 р. № 2074/5 наказом від 26 вересня 2011 р. № 911-к відповідач затвердив штатний розпис Головного управління юстиції у Миколаївській області, а також організаційно-штатну структуру, які погоджені і затверджені головою Державної реєстраційної служби України та Міністром юстиції України відповідно, згідно яких ліквідовано сектор забезпечення представництва держави в судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції (4 штатні одиниці), завідувачем якого працювала позивач, та відділ організаційного забезпечення, документування та контролю ( 6 штатних одиниць).

Замість ліквідованих були створені нові структурні підрозділи, до яких перейшли їх функції: відділ документування, організаційного забезпечення, представництва держави в судах, керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції та контролю (7 штатних одиниць), сектор виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах (2 штатні одиниці).

06.09.2012 року позивач приступила до роботи після виходу з відпустки для догляду за дитиною (наказ № 1131-в від 06.09.2012) та попереджена наказом від 06.09.2012 № 1167-л про заплановане вивільнення із скороченням штату працівників.

06.09.2012 року позивач ознайомлена з попередженням від 05.09.2012 року, в якому відповідно до ст.184 КЗпП з метою працевлаштування позивача запропоновано 20 посад державного службовця в органах юстиції Миколаївської області.

Наказом Головного управління юстиції в Миколаївській області № 1499-л від 06.11.2012 ОСОБА_3 було звільнено з посади завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області, у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, на підставі наказа від 06.09.2012 року про попередження про заплановане вивільнення, протоколу засідання профспілкового комітету Головного управління юстиції від 20.09.2012, акта про відмову від запропонованих посад ОСОБА_3 від 06.11.2012 року.

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління юстиції в Миколаївській області про скасування наказу Головного управління юстиції в Миколаївській област "Про звільнення ОСОБА_3." №1499-л від 06 листопада 2012 року та поновлення її на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області.

04 лютого 2013 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою в задоволені позову відмовлено, в зв'язку з чим зазначена постанова була оскаржена позивачем в апеляційному порядку.

28 травня 2013 року Одеським апеляційним адміністративним судом прийнято ухвалу, якою в задоволенні апеляційної скарги відмовлено та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищезазначені рішення судів були оскаржені позивачем до Вищого адміністративного суду України в порядку касаційного провадження. 03 лютого 2016 року Вищим адміністративним судом України винесено ухвалу, якою скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року, а справу направлено на новий розгляд.

12 травня 2016 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою в задоволені позову ОСОБА_3 було відмовлено. В подальшому постанова була оскаржена в апеляційному порядку.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 13.07.2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року - скасував та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 до Головного управління юстиції в Миколаївській області - задовольнив, скасувавши наказ Головного управління юстиції в Миколаївській області "Про звільнення ОСОБА_3." № 1499-л від 06 листопада 2012 року та поновивши ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, протиправність наказу № 1499-л від 06.11.2012 р. "Про звільнення ОСОБА_3" та наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області, не потребує доказування.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, однак з помилковим обрахуванням суми, яка підлягає сплаті позивачу виходячи з наступного.

При винесенні постанови 13.07.2016 р. Одеський апеляційний адміністративний суд не вирішив питання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, чинне законодавство України не забороняє вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як самостійну позовну вимогу, заявлену окремо від вимоги про поновлення на роботі.

Позивач у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 24.10.2016 р.) просила стягнути на її користь саме середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв'язку із незаконним звільненням, за період з 07.11.2012 р. по 13.07.2016 року та з 14.07.2016 року по 07.10.2016 р., у звязку з затримкою виконання рішення суду.

Розгляд судом справи тривав більше одного року не з вини позивача, він має право на оплату періоду вимушеного прогулу, що перевищує один рік, за правилами ч.2 ст.235 КЗпП України.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина п'ята статті 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 256 КАС України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Колегія суддів зазначає, що після ухвалення судом 13 липня 2016 року рішення про поновлення ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області, відповідач не видав наказ про її поновлення на роботі, у звязку з чим вбачаються підстави вважати, що затримку виникла з вини відповідача щодо невиконання судового рішення у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Однак, у своїй заяві про зменшення позовних вимог позивач вказувала на те, що вимушений прогул обраховується починаючи з 07.11.2012 року по 07.10.2016 року, а сума, що підлягає сплаті становить 76 969,79 грн.

З матеріалів справи колегія суддів також вбачає, що позивач з 05.12.2014 року і по даний час працює на посаді заступника начальника Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - адміністратора.

За цей час позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 93780,4 грн.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів", при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час.

Таким чином, з урахуванням викладеного, вимушений прогул ОСОБА_3 мав місце за період з 07.11.2012 по 05.12.2014 та становив 2 роки і 1 місяць.

Відповідно до довідки ГТУЮ від 17.10.2016 № 703 розмір середньоденного заробітку ОСОБА_3 складає 76 грн. 17 коп. Середньомісячне число робочих днів становить (20+23)/2=21,5 днів.

Загальна кількість місяців за період 07.11.2012-05.12.2014 становить 25 місяців.

Таким чином середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 по 05.12.2014 становить наступну величину: 76,17*21,5*25 = 40 941,37 грн.

Відповідно до ч.1 ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

У звязку з тим, що по справі ухвалено правильнее по суті рішення, однак з помилковою сумою, що підлягає сплаті позивачу, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 201,207,211,254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року - зміни та викласти резолютивну частину у наступній редакції

«Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління юстиції у Миколаївській області про стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 76 969,79 грн. за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 р. по 05.12.2014 р. - задовольнити часково.

Стягнути з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.11.2012 р. по 05.12.2014 р. року у сумі 40941,37 грн.

Стягнути з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 1637,65 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 1637,65 грн.»

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст виготовлено 02.03.2017 року

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Шеметенко Л.П.

Семенюк Г.В.