Рішення № 6515710, 19.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/582 19.10.09 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ» Простягнення 8483, 42 грн.

                    Суддя Гавриловська І.О.          

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача:           Дордоль А.С., дов. № б/н від 18.05.2009 р.

                              Калюжна Н.В., дов. № б/н від 24.04.2009 р.                     

Від відповідача:           не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»про стягнення 7838, 71 грн. основного боргу, 109, 74 грн. інфляційних нарахувань, 59, 92 грн. річних та 475, 05 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 50/1 від 03.03.2009 р. щодо оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 17.08.2009 р. було порушено провадження у даній справі № 37/582 та призначено її розгляд на 23.09.2009 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

У зв’язку з необхідністю витребувати додаткові докази у справі, а також враховуючи нез’явлення представника відповідача у призначене судове засідання, ухвалою суду від 23.09.2009 р. розгляд справи було відкладено до 02.10.2009 р.

Ухвалою суду від 02.10.2009 р. розгляд справи було відкладено до 19.10.2009 р. у зв’язку з необхідністю витребувати додаткові докази у справі, а також враховуючи нез’явлення представника відповідача у призначене судове засідання.

          У судовому засіданні 19.10.2009 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав суду документи на виконання вимог ухвали від 02.10.2009 р.

Представник відповідача у призначене судове засідання повторно не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про призначене судове засідання, відзиву на позов не надав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»(покупець) було укладено договір № 50/1 від 03.03.2009 р., згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов’язувався передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості та в терміни, визначені в замовленні покупця, а покупець зобов’язувався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну).

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1.2. договору № 50/1 від 03.03.2009 р., асортимент, кількість, терміни поставки, ціна одиниці товару і загальна сума кожного постачання визначаються відповідно в замовленні покупця, яке складається на підставі прайс-листа постачальника.

Відповідно до пункту 6.5. договору № 50/1 від 03.03.2009 р., право власності на переданий покупцеві товар переходить до покупця в момент підписання ним товарних накладних.

Пункт 7.2. зазначеного договору передбачає, що оплата товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 11.1. договору № 50/1 від 03.03.2009 р., даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2009 р.

У відповідності до пункту 11.7. даного договору, у випадку розірвання договору або закінчення його терміну дії сторони зобов’язані виконати взаємні зобов’язання за даним договором: покупець-оплатити реалізований товар у термін 15 днів та повернути нереалізований у термін 2 дні, постачальник-прийняти нереалізований товар, який має кінцевий термін придатності не менш ніж Ѕ загального строку придатності, має товарний вигляд і придатний до подальшої реалізації, оформивши акт взаєморозрахунків.

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 50/1 від 03.03.2009 р., щодо поставки відповідачу товару відповідно до накладних на відвантаження, копії яких були додані позивачем до позовної заяви: № 3847 від 06.03.2009 р. –на суму 11980, 38 грн., № 3848 від 06.03.2009 р. –на суму 29373, 55 грн. та № 3849 від 06.03.2009 р. –на суму 4204, 25 грн. Загальна сума поставленого позивачем товару складає 45558, 18 грн.

У відповідності до пункту 7.3. договору № 50/1 від 03.03.2009 р., оплата товару здійснюється по мірі реалізації не пізніше одного дня з моменту надання звіту про реалізований товар один раз в 7 календарних днів. При наявності заборгованості за реалізований товар поставки не здійснюються.

Відповідно до пункту 8.3. вищевказаного договору, у випадку затримки оплати реалізованого товару більше, ніж на 5 днів, постачальник має право достроково розірвати даний договір, надіславши повідомлення про розірвання договору на адресу покупця, та проведенням процедури взаєморозрахунків.

Відповідач взяте на себе зобов’язання щодо оплати товару належним чином не виконав, оплативши отриманий товар частково, внаслідок чого заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»складає 2855, 44 грн. за накладною № 3847 від 06.03.2009 р., 3758, 45 грн. за накладною № 3848 від 06.03.2009 р. та 1224, 82 грн. за накладною № 3849 від 06.03.2009 р., що разом становить 7838, 71 грн.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 7838, 71 грн. основного боргу, а також 109, 74 грн. інфляційних нарахувань, 59, 92 грн. річних та 475, 05 грн. пені .

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарське зобов’язання –це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході розгляду даної справи судом було встановлено, що сторони визначили строк виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати отриманого товару, який становить 18 календарних днів, що зазначено у видаткових накладних. Таким чином, строк виконання відповідачем зобов’язань за договором № 50/1 від 03.03.2009 р. за накладними № 3847 від 06.03.2009 р., № 3848 від 06.03.2009 р. та № 3849 від 06.03.2009 р. настав 24.03.2009 р.

Проте відповідач у встановлений строк розрахунок за товар належним чином не здійснив, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 7838, 71 грн.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 50/1 від 03.03.2009 р. позивачем було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»претензію вих. № 04/09-114 від 13.04.2009 р., в якій просить перерахувати суму заборгованості у розмірі 7838, 71 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач викладені у позовній заяві обставини не спростував та розміру боргу не оспорив.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»основного боргу за договором № 50/1 від 03.03.2009 р. в розмірі 7838, 71 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»у позовній заяві просило суд також стягнути з відповідача 109, 74 грн. інфляційних нарахувань та 59, 92 грн. річних процентів у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 50/1 від 03.03.2009 р. за період з 24.03.2009 р. до 24.06.2009 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід відзначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, яке встановлюється в залежності від індексу інфляції за місяць.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання в сумі 7838, 71 грн., з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 109, 74 грн. інфляційних нарахувань та 59, 92 грн. річних процентів.

Також позивач просить стягнути з відповідача 475, 05 грн. пені за порушення договірного зобов’язання за договором № 50/1 від 03.03.2009 р.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Відповідно до розрахунку позивача в частині стягнення пені, перевіреного судом, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а всього 475, 05 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД»підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 536, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 198, 230, 231, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, п. 4 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАСОЛ»(вул. Вербова, буд 23, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 30374585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ФАРМ ЛТД» (юридична адреса: вул. Пушкінська, буд. 10, м. Київ, 01034; фактична адреса: вул. Дегтярівська, буд. 62, м. Київ , 04112; код ЄДРПОУ 20029129) 7 838 (сім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 71 коп. основного боргу, 109 (сто дев’ять) грн. 74 коп. інфляційних нарахувань, 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 92 коп. річних, 475 (чотириста сімдесят п’ять) грн. 05 коп. пені, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.