Ухвала суду № 65150381, 02.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/2051/16-ц Номер провадження 22-ц/775/426/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Санікової О.С.,

секретар: Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання правочину недійсним та застосування реституції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 30 січня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО», посилаючись на те, що 21.07.2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» був укладений договір № 720257, предметом якого є надання учаснику фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, спрямованих на придбання автомобіля, за рахунок обєднання грошових коштів учасників через систему ОСОБА_2. Договір укладається шляхом підписання сторонами договору та Додатку № 1 і Додатку № 2 до договору, які є невідємною частиною договору.

Перед укладенням вказаного договору позивач ознайомлювався з його змістом, але мало що зрозумів з нього.

Метою укладення вказаного вище договору було отримання автомобіля «Chery Arrizo» вартістю 283140,00 грн.

На думку позивача вказаний договір укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, він отримав нечітку та неправдиву інформацію стосовно договору, в разі належного розяснення йому всіх умов і наслідків договору він не погодився б на його укладення. Так, умови договору є несправедливими по відношенню до нього, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин створюють істотний дисбаланс договірних прав і обовязків на його шкоду.

Позивач, серед іншого, наголошує і на відсутності в договорі визначення поняття «ціна автомобіля». В додатку № 1 до договору фігурує поняття «поточна ціна автомобіля», яка є критерієм для розрахунку розміру складових поточних внесків та має тенденцію до збільшення. Тобто відповідачем використана підміна понять, підміна предмету міркування, він використовує нечесну підприємницьку практику, яка вводить споживача в оману.

Просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір № 720257 від 21.07.2016 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» на його користь грошові кошти в розмірі 40986,70 грн.; судовий збір стягнути з відповідача в дохід держави.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 30 січня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання правочину недійсним та застосування реституції відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права, також вважає, що введення в оману, відсутність достовірної інформації на момент підписання і подальшого виконання Договору, несправедливість умов договору № 720257 від 21.07.2016 року, тобто порушення Закону України «Про захист прав споживачів», відсутність погодження істотних умов договору порушення ЦК України, ті вимоги на яких ґрунтувалась позовна заява до суду першої інстанції не були досліджені і взяті до уваги судом для винесення законного рішення.

Просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, а саме визнати недійсним з моменту укладення Договір № 720257 від 21.07.2016р., укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 40986,70 грн., судові витрати стягнути з відповідача в повному обсязі в дохід держави.

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» не зявився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2016 року між ТОВ «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_1 було укладено договір № 720257, предметом якого є надання позивачу фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (Автомобіля) в групі.

Статтею 1 договору передбачено, що він укладається шляхом підписання сторонами договору та Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Договір та додатки до нього містять предмет договору, права та обов'язки сторін, порядок розрахунку та сплати внесків, надання права на отримання автомобіля, дані щодо моделі автомобіля, передачі автомобіля. Договором передбачений порядок його розірвання, повернення коштів, наслідки невиконання зобов'язань сторонами за угодою, вирішення суперечок та інше.

Згідно з умовами вказаного договору, відповідач є виконавцем фінансових послуг щодо придбання автомобілів в групі, а позивач зобов'язується сплачувати внески та виконувати інші обов'язки за договором.

В додатку № 1 до договору передбачено, що позивач має намір придбати саме автомобіль «Chery Arrizo» вартістю 283140,00 грн. та зобов'язується щомісячно сплачувати періодичний платіж в розмірі 0,8333% вартості автомобіля, щомісячну винагороду 0,415% + ПДВ, винагороду за послуги, повязані з передачею автомобіля учасникові 3,00% + ПДВ.

Відповідно до квитанцій, наданих позивачем, на виконання умов вищевказаного договору він сплатив відповідачеві винагороду в розмірі 10193,04 грн. та у період з серпня 2016 року по листопад 2016 року сплачував періодичні внески, загальна сума яких становить 30793,66 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Пунктом 8 вказаної вище Постанови передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У звязку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо).

З матеріалів справи вбачається, що під час укладення договору ОСОБА_1 отримав примірник договору та додатків до нього, які містять опис послуг ТОВ «АВТО ПРОСТО», та підписав всі примірники договору і додатків до нього.

Відповідно до пункту 19.2 статті 19 вказаного вище договору, підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього.

Пунктом 12.1.5 статті 12 договору передбачено, якщо Учасник системи виявить бажання односторонньо відмовитись від Договору про адміністрування протягом 14 календарних днів з дати підписання договору, договір вважається розірваний і учасник звільняється від будь-яких зобовязань за ним. Такому Учаснику повертається вся сума коштів, сплачена за договором про адміністрування.

Однак, позивач від договору в обумовлений п. 12.1.5 строк не відмовився, що свідчить про його розуміння та згоду з усіма умовами договору.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ані в самому договорі, ані в додатках до нього не вказані підприємство, з яким відповідач уклав договір на постачання автомобіля, виробник, імпортер та/або дистрибютор, а також інші основні характеристики автомобіля та кінцевий термін дії самого договору, є безпідставними, оскільки предметом договору, укладеного між сторонами є не купівля-продаж автомобіля, а надання Учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок обєднаних періодичних платежів учасників групи через систему АвтоТак.

Договором № 720257 передбачено, що система АвтоТак це система, яка полягає у наданні фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів, створенні груп покупців (учасників групи), метою яких є придбання автомобілів за рахунок обєднаних коштів учасників групи у порядку та на умовах, передбачених Договором про адміністрування.

Автомобіль або товар транспортний засіб, що придбавається через Систему АвтоТак згідно з укладеним Договором про адміністрування. Марка та базова комплектність моделі Автомобіля вказуються в Додатку № 1 до Договору про адміністрування (а.с. 13).

Пунктом 5.1. статті 5 вказаного вище договору передбачено, що учасник, який належним чином виконує свої зобов'язання за даним договором, отримує автомобіль через визначені договором механізми надання права на отримання автомобіля.

Текст договору та додатків до нього містять особисті підписи позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що вказаний договір був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно вказаного договору, дії відповідача є забороненими та підпадають під дію ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, виходячи з наступного:

Перед укладенням спірного договору 21.07.2016 року ОСОБА_1 подана до ТОВ «АВТО ПРОСТО» заява про намір укласти договір про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (Автомобіля) в групі через систему АвтоТак, в якій своїм підписом позивач посвідчив, що з правилами надання фінансової послуги він ознайомлений, інформація про суть послуги із зазначенням її вартості йому надана, про порядок сплати податків і зборів, правові наслідки та порядок здійснення розрахунків внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги, механізм захисту прав споживачів та порядок регулювання спірних питань повідомлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до п. 5 частини 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», поняття «фінансова послуга» це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Пунктом 11-1 частини 1 статті 4 вказаного вище Закону передбачено адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 09.10.2012 року № 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах").

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

Висновок суду першої інстанції про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг, є законним і обґрунтованим.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ТОВ «АВТО ПРОСТО» отримало відповідний дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо «придбання товарів у групах» у Національній комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, то діяльність товариства є легітимною.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що умови договору № 720257 від 21.07.2016 року є несправедливими по відношенню до позивача, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин створюють істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача, є безпідставними, оскільки статтею 2 договору № 720257 від 21.07.2016 року передбачені обовязки фінансової установи, які містять 15 пунктів, а статтею 4 вказаного вище договору передбачені обовязкі учасника групи, які містять 10 пунктів.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд не вбачає наявності істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін договору № 720257 від 21.07.2016 року, оскільки умови договору визначені з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, позивач мав можливість на власний розсуд приймати чи не приймати ці умови, виходячи із принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що спірний договір не містить строків або термінів отримання Учасником автомобіля; строку, після якого договір припиняє свою дію, є безпідставними, оскільки статтею 8 договору № 720257 від 21.07.2016 року передбачена процедура отримання автомобіля Учасником, надання гарантій виконання зобовязань за договором отримувачем товару.

Пунктом 12.2.4 статті 12 вказаного вище договору передбачено, що після виконання Учасником усіх зобовязань за договором, ОСОБА_3 надсилає на адресу Учасника повідомлення про припинення Договору про адміністрування.

Статтею 5 вказаного вище договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами й діє протягом десяти років, але в будь-якому разі до моменту виконання обома сторонами всіх зобовязань, передбачених договором (а.с. 41).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у вказаному вище договорі взагалі не зазначена відповідальність відповідача у випадку порушення або невиконання умов договору, що є порушенням ч.ч. 1, 2, 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, оскільки статтею 13 договору № 720257 від 21.07.2016 року передбачені наслідки невиконання зобовязань за договором, зокрема пунктом 13.1 вказаної вище статті передбачено, що Фінансова установа несе повну майнову відповідальність перед Учасником за невиконання Фінансовою установою зобовязань по договору про адміністрування, наслідком чого стало невиконання усіма або окремими учасниками групи обовязків по сплаті періодичних платежів, які мають надходити у фонд групи.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно з частиною 2 вказаного вище Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Частина 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить 17 пунктів, відповідно до яких умови договору є несправедливими.

Як вбачається із Правової позиції у справі № 6-40 цс 13 до Постанови Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності вимог та посилань позивача на несправедливість умов укладення договору та додатків до нього, введення його в оману, оскільки на підтвердження своїх вимог та обгрунтувань належних доказів цього позивачем суду не надано.

Частиною 3 статті 509 ЦК України передбачено, що зобовязання має грунтуватися

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у спірному договорі відсутнє визначення - «ціна автомобіля», є безпідставними, оскільки відповідно до вказаного вище договору, поточна ціна автомобіля ціна автомобіля, яка встановлюється Постачальником кожного місяця в останній робочий день місяця та є основою для розрахунку грошового розміру періодичних платежів та Винагороди Товариства, передбачених договором. Поточна ціна автомобіля може змінюватися протягом строку дії договору про адміністрування, що відповідно зумовлює зміну грошового розміру періодичних платежів та Винагороди Товариства.

В додатку № 1 до договору передбачено, що позивач має намір придбати саме автомобіль «Chery Arrizo» вартістю 283140,00 грн. та зобов'язується щомісячно сплачувати періодичний платіж в розмірі 0,8333% вартості автомобіля, щомісячну винагороду 0,415% + ПДВ, винагороду за послуги, повязані з передачею автомобіля учасникові 3,00% + ПДВ.

Згідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Визначена сторонами ціна на автомобіль і спосіб її підрахування не суперечить законодавству. А тому не порушує законних прав та інтересів сторін.

Інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують.

Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б підстави для проведення апеляційним судом переоцінки, зробленої судом першої інстанції, в апеляційному суді не наведено та нових доказів не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Димитровського міського суду Донецької області від 30 січня 2017 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 30 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: