Ухвала суду № 65143374, 03.03.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 155/499/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Шмідт С.А. Провадження № 22-ц/773/155/17 Категорія: 2 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю.,

з участю: секретаря - Лимар Р.С.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

третьої особи - ОСОБА_5,

представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду від 30 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Горохівського районного суду від 30.11.2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,07 га. (кадастровий номер: НОМЕР_1), яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 1653,60 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Горохівського районного суду від 19.03.2015 року у справі № 155/296/15-ц, за ОСОБА_6 було визнано право власності в порядку спадкування за законом після померлого 09.07.2004 року ОСОБА_8 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,67 га., які знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с.14 Т.1).

На підставі рішення суду від 19.03.2015 року ОСОБА_6 26.06.2015 року зареєструвала право власності на даний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.130 Т.1).

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 08.09.2015 року, яке набрало законної сили в день його ухвалення, рішення Горохівського районного суду від 19.03.2015 року скасовано, а в позові ОСОБА_6 до Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено (а.с.16-18 Т.1).

Рішенням названого місцевого суду від 12.01.2016 року, яке набрало законної сили 23.01.2016 року, за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після померлого 30.01.2015 року ОСОБА_9 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-20 Т.1).

Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що позивач прийняла спадщину також і на земельну ділянку площею 0,07 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за зазначеною вище адресою.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 28521132 від 01.03.2016 року, винесеним державним реєстратором реєстраційної служби Горохівського районного управління юстиції Волинської області Волошиною В.В. вбачається, що позивачу ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки заявлене право вже зареєстровано за іншим суб'єктом права згідно рішення суду від 19.03.2015 року (а.с.21 Т.1).

Місцевим судом також встановлено, що незважаючи на рішення апеляційного суду від 08.09.2015 року, на підставі двох окремих договорів купівлі-продажу житлового будинку Р№ 344 та купівлі-продажу земельної ділянки Р№ 346, посвідчених 17.03.2016 року приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А., ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, продав ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.127-128, 151-152 Т.1), які належали продавцю на підставі згаданого рішення Горохівського районного від 19.03.2015 року, яке в наступному було скасоване.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 55472123, на підставі договорів купівлі-продажу № 344 та № 346, посвідчених 17.03.2016 року приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А., за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,07 га., яка призначена для будівництва і обслуговування спірного житлового будинку (а.с.22 Т.1).

В подальшому на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку Р№ 514 та купівлі-продажу земельної ділянки Р№ 516, посвідчених 25.04.2016 року приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А., ОСОБА_5 продав відповідачці ОСОБА_3 вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та приналежну до нього земельну ділянку (а.с.179-180 Т.1), право власності на які зареєстровано за названою особою в передбаченому законом порядку (а.с. 61 Т. 1).

Частинами 1 та 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що одним з цивільно-правових способів захисту права власності є віндикація - витребування власником майна з чужого незаконного володіння.

У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно із п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК. Оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене ст. 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника.

Відповідно до абз. 2 п. 6 зазначеної постанови, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом з тим суди повинні розмежувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

За змістом наведених вище правових норм майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-146цс13 від 16.04.2014 року, № 6-251цс15 від 24.06.2015 року, які відповідно до положень ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх судів України.

За положеннями названих статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387 та 388 ЦК України.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Наведена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс14.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 року у справі № 6-33цс15, аналіз норм статей 1216,1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

Ухвалюючи оскаржуване в даній справі рішення, місцевий суд правильно виходив з того, що спірні житловий будинок та земельна ділянка були відчужені поза волею позивача шляхом незаконного позбавлення права спадкування за законом, а тому остання мала право домагатися відновлення свого права на них. Оскільки позивач в установленому законом порядку прийняла спадщину, тому вона з часу її відкриття набула речові права на успадковане майно - право володіння та право користування ним і, відповідно, право на захист цих прав.

В розглядуваному спорі позивачка виступає як власник згаданого нерухомого майна, незалежно від того, що право власності на це майно не зареєстроване в належному порядку, оскільки перешкодою для цього є саме факт реєстрації відповідних прав за ОСОБА_6, здійсненої на підставі рішення суду, яке в наступному скасоване. В інший спосіб, крім пред'явлення індикаційного позову до останнього набувача спірного нерухомого майна, позивачка захистити свої права на це майно не може. До того ж право власності на зазначене спадкове майно визнане за ОСОБА_1 згаданим рішенням Горохівського районного суду від 12.01.2016 року, що давало їй законні підстави захищати таке своє право у обраний нею спосіб.

Отже, на підставі наявних у справі доказів та встановлених у справі обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в даній справі, оскільки позивач ОСОБА_1, яка є власником спірного майна, що вибуло з її володіння не з її волі іншим шляхом, вправі витребувати його від відповідача ОСОБА_3, яка є останнім набувачем майна, без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Посилання ОСОБА_3 на те, що вона є добросовісним набувачем, у зв'язку з чим спірне нерухоме майно не може бути витребуване у неї, не ґрунтуються на законі, оскільки таке майно відповідно до положень ст. 388 ЦК України може бути витребуване і у добросовісного набувача при доведеності факту вибуття цього майна із володіння власника поза його волею, що мало місце в розглядуваному випадку.

Докази та обставини, на які посилається відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Горохівського районного суду від 30 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: