Ухвала суду № 65126274, 28.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/474/17 Головуючий 1 інст. Ніколаєнко І.В.

Справа № 640/9991/14-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: інші

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» лютого 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 Тхі Зуєн на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року по справі за поданням державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Тхі Зуєн про стягнення заборгованості за договором позики про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 Тхі Зуєн у праві виїзду за межі України,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції звернувся до суду з зазначеним поданням, в обґрунтування якого посилався на те, що на примусовому виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження № 43241515, яке відкрито на підставі виконавчого листа Київського районного суду м. Харкова № 640/11942/13-ц від 27 березня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 Тхі Зуєн на користь ОСОБА_2 загальну суму заборгованості у розмірі 534859,00 грн.

Зазначив, що 07 травня 2014 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та боржнику надано семиденний строк для самостійного виконання рішення, проте боржником добровільно рішення суду не виконано. Державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції зроблені запити до установ і організацій з метою перевірки майнового стану та виявлення майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Вказав, що 20 травня 2014 року до відділу надійшла заява від стягувача з проханням обмежити виїзд за кордон боржника у звязку з реальною можливістю боржника виїхати за кордон, а саме до країни походження боржника ОСОБА_3 з метою здійснення реального, фактичного, своєчасного і повного виконання рішення суду та не допустити ухилення боржника від виконання рішення суду.

Просив винести ухвалу про тимчасово обмеження боржника ОСОБА_1 Тхі Зуєн у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання ним своїх зобовязань.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року подання державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції задоволено, обмежено ОСОБА_1 Тхі Зуєн у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання нею своїх зобовязань.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 Тхі Зуєн через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати. При цьому посилалася на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що не перевірено відповідними доказами посилання стягувача та державного виконавця на зазначені в поданні про обмеження у праві виїзду обставини, не надано належної правової оцінку тому, що ОСОБА_1 Тхі Зуєн не мала та не має намірів не виконувати рішення суду; не зазначено винних дій ухилення від виконання зобовязань боржником, що призвело до незаконної та необгрунтованої ухвали.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 Тхі Зуєн необхідно відхилити, ухвалу суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що невиконання рішення суду є підставою для заборони виїзду за кордон.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

При виконанні судових рішень порядок розгляду подання державного виконавця протимчасове обмеженняборжника - фізичної особи - у праві виїзду за межі України регулюєтьсястаттею 377-1 ЦПК України.

Статтею 377-1 ЦПК України передбачено, що питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

За змістом пункту 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами та доповненнями, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Проте особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення частини 2 статті 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішенням судів» від 6 червня 2008 року № 25-32/507 поданняповинно відповідати вимогам, що визначені цим листом, а саме подання готується на бланку відповідного відділу державної виконавчої служби за підписом начальника цього відділу та обов'язково має містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх обов'язків.

В статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон, зокрема якщо боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на ньогосудовим рішенням.

При цьому сам факт наявності невиконаного рішення суду боржником не є відповідно до цього Закону підставоюдля тимчасової заборони виїздуособи за кордон без обов'язковоговизначення дій боржника по ухиленню від виконання судового рішення.

Таким чином, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2014 року позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 Тхі Зуєн заборгованості за договором позики задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 Тхі Зуєн на користь ОСОБА_2 534859, 00 грн. заборгованість за договором позики та вирішено питання щодо стягнення судових витрат. Постановою від 07 травня 2014 року відкрито виконавче провадження та надано боржнику 7-денний термін для добровільного виконання рішення суду. 07 травня 2014 року копію зазначеної постанови направлено боржнику. 15 травня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

05 серпня 2014 року державним виконавцем складено акт, з якого вбачається, що здійснено вихід державного виконавця за місцем проживання боржника, однак боржника не виявлено, двері ніхто не відчинив, провести дії за місцем проживання боржника не надається можливим.

27 серпня 2014 року державним виконавцем складено акт, з якого вбачається, що державним виконавцем здійснено вихід за місцем проживання боржника, передано копію постанови про відкриття виконавчого провадження та виклик на прийом до державного виконавця боржнику, яка від підпису відмовилася, двері не відчинила та не надала доступу до опису та арешту майна.

Державним виконавцем зроблено запити до ВДАЇ Київського району м. Харкова, УПФУ Київського району м. Харкова, з яких вбачається, що на праві приватної власності ОСОБА_1 Тхі Зуєн належить житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка за адресою: м. Харків, бульвар Садовий, № 23.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2014 року надано дозвіл державному виконавцю на примусове входження до приміщення боржника, яка є чинною.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 пояснила, що будь яких виплат до теперішнього часу боржник ОСОБА_2 не здійснила.

Крім того, надала до суду апеляційної інстанції копію виконавчого листа, з якого вбачається, що ОСОБА_1 Тхі Зуєн є боржником і перед Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», сума боргу склала 31157461,99 грн.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених частиною 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами та доповненнями, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Надані в матеріалах справи докази, зокрема, неявка на виклики державного виконавця, здійснення перешкод боржником під час входження державного виконавця до житлового приміщення з метою опису та арешту майна, наявність іншого невиконаного боргового зобовязання на суму 31157461,99 грн., наявність ухвали суду на примусове входження до приміщення боржника, тощо підтверджують факт ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань. При цьому державний виконавець відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами та доповненнями, який діяв на час виникнення спірних правовідносин здійснив всі необхідні заходи примусового виконання судового рішення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно зазначив, що наявність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань є підставою для задоволення зазначеного подання.

Перевіряючи законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія визнає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги, які зведені до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Тхі Зуєн відхилити.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Судді колегії