Рішення № 6511254, 02.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

02.11.2009Справа №2-18/4372-2009 За позовом – Приватного підприємства Агропромислової фірми «Союз», смт. Красногвардійське (вул. Енгєльса, 11, смт. Красногвардійське, 97000) До відповідача – Сімферопольської виправної колонії АР Крим № 102, м. Сімферополь (пров. Елеваторний, 4, м. Сімферополь, 95000)

Про стягнення 21403,59 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Кащенко О.Л. – директор.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство Агропромислова фірма «Союз», смт. Красногвардійське (далі - позивач) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Сімферопольської виправної колонії АР Крим № 102, м. Сімферополь (далі – відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 21403,59 грн., з яких 20306,94 грн. – сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції; 1096,65 грн. – сума 3% річних.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 625, 655, 656, 692 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 21.08.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 21. Згідно з умовами Договору, позивач зобов'язався передати товар, а відповідач у визначений строк здійснити оплату за товар. На виконання умов Договору, позивач поставив товар на загальну суму 12582,20 грн., що підтверджується актом звірки. Таким чином, заборгованість відповідача за Договором становить 12582,20 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до письмового відзиву на позов відповідач визнає суму боргу у розмірі 12582,20 грн. та просить зменшити суму штрафних санкцій до 100,00 грн.

Слухання справи відкладалося, у справі оголошувалася перерва з 20.10.2009 року по 02.110.2009 року у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.

02.11.2009 року представник відповідача у судове засідання не з’явився, причини нез’явлення суд не відомі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

21.08.2006 року між Приватним підприємством Агропромислової фірми «Союз» та Сімферопольською виправною колонією АР Крим № 102 укладено договір купівлі-продажу № 21

Відповідно до пунктів 1.1, 7 договору продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: моркву – 18 тон по 0,8 грн. за 1 кг., капусту – 10 тон по 0,8 грн. за 1 кг., буряк – 10 тон. по 0,7 грн. за 1 кг.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що сума договору складає 29500,00 грн.

Відповідно до ст.655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 12582,20 грн., що підтверджується накладною № 11 від 06.10.2006 року на суму 6606,20 грн. та накладною № 12 від 16.10.2006 року на суму 5976,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноваженої особи у графі «прийняв» накладних та довіреностями на отримання товару.

Згідно з пунктом 3.4 договору, строк оплати – відстрочка платежу не більш 30 днів з моменту поставки товару.

Відповідач суму боргу у розмірі 12582,20 грн. позивачеві у зазначений термін так і не сплатив.

01.11.2008 року та 01.09.2009 року між сторонами підписані Акти звірки взаємних розрахунків на суму 12582,20 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідач не представив суду доказів оплати суми заборгованості у розмірі 12582,20 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За вказаних обставин позовні вимоги у частині стягнення суми боргу у розмірі 12582,20 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач у своїй позовній заяві також просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1096,65 грн. за період з 16.10.2006 року по 06.08.2009 року та інфляційну суму у розмірі 7724,74 грн. за період з грудня 2006 року по травень 2009 року включно.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми.

Згідно з пунктом 3.4 договору, строк оплати – відстрочка платежу не більш 30 днів з моменту поставки товару.

Враховуючи те, що поставки були здійснені 06.10.2006 року та 16.10.2006 року, і враховуючи 30-денний строк відстрочки платежу, суд встановив, що строк оплати за поставлений товар становить з 06.11.2006 року та з 16.11.2006 року відповідно.

Таким чином, за розрахунками суду з відповідача підлягають стягненню 3% річних у сумі 1032,34 грн. за період з 06.11.2006 року по 06.08.2009 року і з 16.11.2006 року по 06.08.2009 року та інфляційна сума у розмірі 6860,18 грн. за період з грудня 2006 року по травень 2009 року включно.

У іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних і інфляційної суми суд відмовляє у зв’язку з необґрунтованістю таких розрахунків.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву просить зменшити суму штрафних санкцій до 100,00 грн.

Згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду.

Також, пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, приймаючи рішення, господарський суд має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Штрафними санкціями, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд звертає увагу, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційну суму, які відповідно до діючого законодавства України не є штрафними санкціями, у зв’язку із чим клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Крім того, суд зауважує, що згідно п. 1 ст. 6 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби.

Згідно п. 1 ст. 24 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (в тому числі виправних колоній, як її складової частини) здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

З державного бюджету України щорічно виділяються кошти як на утримання органів кримінально-виконавчої служби. Крім того, як зазначено в п. 2 ст. 24 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", установи виконання покарань та слідчі ізолятори, де відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України "Про попереднє ув'язнення" засуджені та особи, узяті під варту, залучаються до суспільно корисної праці, спрямовують доходи, отримані від діяльності цих установ та слідчих ізоляторів, на фінансування їх діяльності. При цьому законодавець не конкретизує, на яку саме діяльність спрямовуються дані кошти.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що між сторонами існують господарські правовідносини без врахування особливостей діяльності відповідача, які підлягають вирішенню згідно діючого законодавства України без яких-то обмежень і виключень.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України відносяться на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 625, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Сімферопольської виправної колонії АР Крим № 102, м. Сімферополь (пров. Елеваторний, 4, м. Сімферополь, 95000; код ЄДПРОУ 08563843) на користь Приватного підприємства Агропромислової фірми «Союз», смт. Красногвардійське (вул. Енгєльса, 11, смт. Красногвардійське, 97000, код ЄДПРОУ 13790127) 12582,20 грн. заборгованості; 1032,34 грн. – 3% річних; 6860,18 грн. інфляційної суми; 204,75 грн. державного мита та 225,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          У іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.