Рішення № 6511249, 26.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122

РІШЕННЯ

Іменем України

26.10.2009Справа №2-31/3849-2009 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю „Ресанта-Одеса» (65085, м.Одеса, Малинівський район, вул.Просьолочна, 5; поштова адреса: 65005, м.Одеса, а/с 63; ЗКПО 36154885) До відповідача – фізичної особи – підприємця Заровського Сергія Станіславовича (95014, м.Сімферополь, провул.Провідників, 35; ідентифікаційний код 2566716138)

Про стягнення 8457,78 грн.

Суддя А.В. Привалова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Волчанов Г.С., директор

Від відповідача – Заровський С.С., підприємець

Обставини справи:

Позивач звернувся до господарського суду АРК з позовом до відповідача про стягнення залогової вартості майна за договором зберігання в сумі 3970,79грн., а також просить стягнути неустойку в сумі 4486,99грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору щодо повернення майна, переданого йому за договором на зберігання, а відтак, на думку позивача, відповідач повинен відповідно до п.4.2 договору сплатити залогову вартість майна та неустойку згідно п.4.3 договору.

Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях на позов. Вказує, що майно повернув представнику позивача, договір вже припинив свою дію, тому, на думку відповідача, відсутні підстави для стягнення заявленої суми.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи продовжувався за згодою сторін в порядку ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2009 року між ТОВ «Ресанта-Одеса» (Поклажодавець) та фізичною особою – підприємцем Заровським С.С. (Зберігач) був укладений договір відповідального зберігання, за яким Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання за накладними, які є невід’ємною частиною договору, протягом строку цього Договору електропобутові прилади у кількості 5 штук загальною вартістю 3970грн.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним.

Строк договору встановлений сторонами п.6.2 договору до 24 березня 2009р.

Згідно накладної №РС-0000009 від 24.02.09р. відповідач прийняв на зберігання стабилизатори кількістю 5 штук на загальну суму 3970,79грн. (а.с.12).

Згідно п.2.1 договору зберігач зобов’язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання. Нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна Поклажодавця, переданого на зберігання, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення Поклажодавцеві. Повернути майно за першою вимогою Поклажедавця.

Пунктом 3.1.1 договору сторони визначили, що поклажодавець зобов’язаний забрати у Зберігача майно до закінчення строку цього Договору.

Згідно п.4.2 Договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, Зберігач повинен перерахувати на банківський рахунок Поклажодавця залогову вартість майна, вказану у п.1.1 договору, а також відшкодувати всі інші пов’язані з цим збитки.

У випадку неповернення майна Поклажодавцеві за першою вимогою, Зберігач повинен виплатити Поклажодавцеві неустойку у розмірі 1,0% від вартості майна за кожний день затримки (п.4.3 договору).

У зв’язку з неповерненням майна, переданого відповідачу за договором зберігання, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача залогової вартості цього майна в сумі 3970,79грн., та неустойки в сумі 4486,99грн. на підставі п.4.2 та п.4.3 договору.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, договір зберігання від 24.02.2009 р. припинив свою дію 24 березня 2009р.

Згідно ст.948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов’язан забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Судом встановлено, що позивач в порушення п.3.1.2 договору не звертався до відповідача із вимогою про повернення майна, переданого за цим договором, до закінчення строку договору.

Лише 03.07.2009р. претензією позивач просив відповідача повернути майно протягом п’яти днів з дня отримання претензії (а.с.13).

Підставою для звернення позивача із даним позовом стало саме неповернення майна відповідачем, а не факт його втрати (нестачі) або пошкодження, як це сторони передбачили у п.4.2 Договору.

Отже за неповернення майна позивач не може вимагати від відповідача стягнення залогової вартості майна, оскільки така відповідальність не передбачена умовами договору. Тільки за умови настання обставин втрати (нестачі) або пошкодження майна, у відповідача виникає обов’язок за п.4.2 договору сплатити залогову вартість переданого йому на зберігання майна.

Аналогічні положення передбачені ст.950 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач несе відповідальність на загальних підставах.

Стаття 951 Цивільного кодексу України передбачає право покалжодавця на відшкодування збитків, спричинених втратою (нестачею) або пошкодженням речі.

При цьому частина 3 статті 950 Цивільного кодексу україни встановлює правило, за яким зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише при наявності його умислу або грубої необережності.

Доказів, які б свідчили про наявність факту втрати (нестачі) або пошкодження майна, переданого відповідачу за договором зберігання, а також доказів умислу або грубої необережності відповідача позивачем суду не надано

На думку суду, позивач може вимагати від відповідача в судовому порядку повернення майна і лише у випадку встановлення факту втрати речі вимагати відшкодування збитків в порядку ст.ст.950, 951 Цивільного кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за неповернення майна, яка нарахована позивачем за 113 днів зі дня закінчення строку договору, суд вважає, що прострочення поклажодавцем строку зберігання, виключає відповідальність зберігача за умовами п.4.3 договору, оскільки договір припинив свою дію 24.03.09р., а пунктом 4.3, на підставі якого позивач просить стягнути неустойку, не передбачена відповідальність зберігача після припинення договору. Через припинення договору, вимога позивача про стягнення неустойки поза межами договору є безпідставною.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 6.3 договору сторони погодили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Отже ще однією умовою настання відповідальності зберігача за порушення зобов’язань за договором зберігання, є порушення умов договору саме під час дії договору. Проте, як встановлено судом, під час дії договору відповідач не порушував своїх зобов’язань щодо повернення майна через відсутність вимоги позивача до закінчення строку договору про повернення майна.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте доказів звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення майна у межах строку дії договору зберігання, за неповернення якого договором передбачена відповідальність зберігача у вигляді сплати неустойки, доказів втрати (нестачі) або пошкодження майна відповідачем, а також доказів того, що внаслідок умислу або грубої необережності відповідача така втрата або пошкодження майна мало місце, лише за умови існування яких закон пов’язує настання відповідальності зберігача поза межами договору, позивачем суду не надано.

Інших правових підстав в обґрунтування свого позову позивачем суду не наведено.

Доводи відповідача щодо передання речі відповідальній особі позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано суду акту прийому-передачі, або іншого документу, який свідчив би про повернення майна відповідальній особі позивача.

При таких обставинах справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог, отже у задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення оформлено та підписано 30.10.2009р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Копію рішення направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Привалова А.В.