Рішення № 6511175, 17.09.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

17.09.2009Справа №2-15/3504-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Галерейна, 22; 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Набережна ім.. 60-річчя СРСР, 65, ідентифікаційний код 32085677) До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина» (98637, АР Крим, м. Ялта, вул.. Красних партизан, 14, ідентифікаційний код 20720452)

Про стягнення 976926,93 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Іванова С.В., довіреність б/н від 20.06.2008 р., у справі

Від відповідача – Ямпольська В.П., довіреність б/н від 01.08.2009 р., у справі

          Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» звернулось до Господарського суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина» про стягнення 976926,93 грн., в тому числі 317209,40 грн. основного боргу, 57808,56 грн. інфляційних втрат, 10167,49 грн. 3% річних, 591741,48 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати за поставлений позивачем товар за договорами поставки паливно-мастильних матеріалів № 158-СФ/СН від 01.01.2007 р. та № 130-СФ/СНТ від 01.01.2008 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість станом на 16.04.2009 р. у розмірі 317209,40 грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування інфляційних втрат та процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання.

17.09.2009 р. до господарського суду АР Крим від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог частково заперечує, просить суд у позові в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування грошовими коштами відмовити, оскільки поставки товару носили позадоговірний характер, а отже позивачем невірно розраховані дати виникнення прострочення грошового зобов’язання. Крім того, представником відповідача у судовому засіданні надані докази оплати спірної суми заборгованості.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Протягом 2007-2008 р.р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина» поставлявся відповідний товар – паливно-мастильні матеріали, про що свідчать додані до матеріалів справи видаткові накладні.

Вказаний товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженого представника відповідача у видаткових накладних, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей а також підтверджено самим відповідачем у судовому засіданні.

Відповідачем у виконання свого зобов’язання здійснювалася часткова оплата отриманого товару.

Проте, в порушення вимог чинного законодавства відповідачем не була здійснена оплата у повному обсязі за поставлений товар, чим самим порушені зобов’язання, в результаті чого станом на 16.04.2009 р. склалася заборгованість у розмірі 317209,40 грн., що і стало приводом для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на договори, як на підставу виникнення заборгованості за поставлений товар, а також підставу здійснення господарської операції щодо поставки відповідачу відповідного товару, оскільки у первинних документах (видаткових накладних, довіреності на отримання товару) відсутнє жодне посилання на таку підставу здійснення операції як договір поставки № 158-СФ/СН від 01.01.2007 р. та № 130-СФ/СНТ від 01.01.2008 р.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Пунктом 2.7. вказаного Положення передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України.

Міністерство статистики України наказом від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини та матеріалів» затвердило типову форму М-11 накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів», визначивши, що у випадку відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів.

Таким чином, діючими нормативно-правовими актами встановлений перелік обов’язкових реквізитів, які повинен містити первинний документ - накладна на відпустку товару.

Типова форма первинного документа «Довіреність» (форма № М-2) затверджена Наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 р. № 192 «Про затвердження типової форми первинного обліку».          

Порядок обігу первинного документа «Довіреність» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей».

Так, пунктом 2 вказаної Інструкції передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей є документами суворої звітності, їх виготовлення повинно бути з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 1993 р. N 98, Служби безпеки України від 15 листопада 1993 р. N 118, Міністерства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. N 740.

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У разі, коли довірена особа повинна одержувати потрібні цінності в одному місці (з одного складу), але за декількома нарядами, рахунками та іншими документами, що їх замінюють, їй може бути видана одна довіреність із зазначенням у ній номерів і дат видачі усіх нарядів, рахунків та інших аналогічних документів або декілька довіреностей, якщо цінності мають бути одержані на різних складах.

При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно до пункту 12 Інструкції забороняється відпускати цінності зокрема у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; закінчення строку дії довіреності.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей. (пункт 15 Інструкції).

Жодна з представлених накладних і довіреностей, представлених Позивачем як доказ того, що товар був переданий Відповідачеві за Договорами, не містять посилання на Договори поставки № 158-СФ/СН від 01.01.2007 р. та № 130-СФ/СНТ від 01.01.2008 р., як на підставу здійснення господарської операції, а отже відсутній причинно-наслідковий зв'язок між ними і Договорми, по якому Позивачем стягується заборгованість з дійсної справи.

Таким чином, оскільки цінності по накладним відпущені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, то вказані накладні не можуть бути належним доказом того, що товарно-матеріальні цінності були передані Відповідачеві на підставі Договорів.

Отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару мають бути розцінені як поза договірні, а отже на них не можуть поширюватися умови договорів поставки, зокрема, строки оплати, відповідальність тощо.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Такі вимоги направлялися позивачем на адресу відповідача 20.02.2008 р., 03.12.2008 р. (а.с.71-74).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаними обома сторонами накладними на поставку товару, довіреностями на отримання та частковими оплатами відповідачем поставленого товару.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України .виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов’язання щодо поставки товару.

У судовому засіданні представником відповідача були надані платіжні документи, згідно яких вбачається, що відповідачем була частково погашена сума спірної заборгованості 27.04.2009 р. на суму 5000,00 грн., 30.04.2009 р. на суму 4000,00 грн., 11.06.2009 р. на суму 3000,00 грн., 12.06.2009 р. на суму 3000,00 грн., всього на суму 15000,00 грн.(а.с. 106-107)

Судом встановлено, що частина заборгованості у розмірі 15000,00 грн., включеної позивачем до суми позову, була сплачена відповідачем до звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості, яка склалася станом на 16.04.2009 р. в примусовому порядку. (01.07.2009 р. – як свідчить вхідний штамп канцелярії на позовній заяві), отже на момент звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості у розмірі 317209,40 грн. у позивача було відсутнє право вимоги на суму в розмірі 15000,00 грн., включеної до суми позову.

Таким чином, в цій частині в позові слід відмовити.

У судовому засіданні представником відповідача були надані платіжні документи, згідно яких вбачається, що відповідачем був погашений залишок спірної суми заборгованості за отриманий товар у розмірі 302209,40 грн. (а.с. 106-107)

Частина заборгованості у розмірі 302209,40 грн., включеної позивачем до суми позову, була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку. (01.07.2009 р.)

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягненя з відповідача заборгованості у розмірі 302209,40 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 57808,56 грн. інфляційних втрат, 10167,49 грн. 3% річних, 591741,48 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом неодноразово запрошувався від позивача докладний розрахунок стягуваної суми у відповідності до вимог чинного законодавства з обов’язковим зазначенням періодів нарахування, банківських виписок про оплату відповідача. Проте позивачем зазначені вимоги суду виконані не були.

Наданий до позовної заяви розрахунок стягуваної суми не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки не вбачається можливим встановити період, за який здійснюється нарахування процентів, інфляційних втрат.

Більш того, в ході судового розгляду справи було встановлено, що поставки товару носили позадоговірний характер, а отже до них не можуть застосовуватися положення договорів зокрема в частині строку оплати товару, а застосуванню підлягає частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Таким чином, суд вважає розрахунок суми позову, здійснений позивачем, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом період виникнення заборгованості, а отже і розрахунок самостійно не може бути визначений, що являє собою вихід за межі позовних вимог. Більш того, такий розрахунок не може бути перевірений судом, оскільки позивачем не було представлено копій платіжних документів, банківських виписок, які свідчили про часткову оплату відповідачем заборгованості.

Так, ненадання витребуваних судом документів, які необхідні для вирішення спору, перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, оскільки суд позбавлений можливості перевірити правомірність нарахування стягуваних з відповідача сум.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.

Позивачем не надано суду доказів поважності причин невиконання вимог суду щодо надання витребуваних судом документів (детального розрахунку стягуваних сум, платіжних документів відповідача, банківських виписок по рахунку тощо), необхідних для вирішення спору, отже суд вважає за необхідне залишити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» в частині стягнення з відповідача 57808,56 грн. інфляційних втрат, 10167,49 грн. 3% річних, 591741,48 грн. процентів за користування грошовими коштами без розгляду.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з нимдо господарського суду в загальному порядку. (частина 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподіляються між сторонами відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України. (в сумі, пропорційній сумі заборгованості, по якій провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору)

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, пунктом 5 частини 1 статті 81, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          В частині стягнення заборгованості у розмірі 302209,40 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмету спору.

2.          В частині стягнення заборгованості у розмірі 15000,00 грн. у позові відмовити.

3.          В частині стягнення 57808,56 грн. інфляційних втрат, 10167,49 грн. 3% річних, 591741,48 грн. процентів за користування грошовими коштами позов залишити без розгляду.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина» (98637, АР Крим, м. Ялта, вул.. Красних партизан, 14, ідентифікаційний код 20720452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Галерейна, 22; 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Набережна ім.. 60-річчя СРСР, 65, ідентифікаційний код 32085677) 3022,09 грн. державного мита та 96,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.