Рішення № 6511157, 06.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.2009Справа №2-7/5002-2009 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Кримгаз» (95000, м. Сімферополь, вул. Училищна, 42а, ідентифікаційний код 03348117) До відповідача Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича (95001, м. Сімферополь, вул.. Крилова, 73, ідентифікаційний номер 2059305274)

Про стягнення 3682,75 грн.

Суддя ГС АР Крим І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Ященко О.А. – представ., дов. № 2494 від 03.07.2008р.

Від відповідача - не з’явився

Суть справи: Відкрите акціонерне товариство «Кримгаз» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича про стягнення 3682,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх обов’язків за договором поставки № 921 від 10.12.2008 р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу, через що заборгованість Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича перед Відкритим акціонерним товариством «Кримгаз» складає 3308,37 грн. та до часу звернення до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача 334,36 грн. пені та 3% річних у сумі 46,02 грн.

У судовому засіданні позивачем були надані уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач просить припинити провадження по справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3308,37 грн., у зв’язку з добровільною сплатою відповідачам заборгованості, що підтверджується матеріалами справи. Вказані уточнення були прийняті судом до розгляду.

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

10.12.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Кримгаз» (Постачальник) та Суб’єктом підприємницької діяльності Тарасовим Володимиром Олександровичем (Споживач) був укладений договір поставки природного газу № 921, пунктом 1.1 передбачено, що Постачальник зобов’язується в 2009 році поставити, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити в строки та в порядку, визначені цим договором, природний газ в обсязі 5,4 тис. куб. м.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що щомісячно, за 15 днів до початку місяця поставки газу, Споживач надає Постачальнику письмове замовлення на необхідні обсяги поставки газ з подекадною розбивкою.

Відповідно до пункту 5.2 Договору про місячний обсяг поставленого газу в строк до 2-го числа місяця, наступного за звітним, складається акт приймання-передачі газу, підписаний представником Постачальника та представником Споживача, скріплений їхніми печатями, який є підставою для остаточних розрахунків сторін.

Згідно з пунктом 6.5 Договору Споживач в строк до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки, здійснює попередню оплату обсягів газу в розмірі 100% вартості обсягу газу, вказаного в заявці, наданій згідно п. 1.3 цього Договору.

Якщо сума здійсненої Споживачем попередньої оплати менше, ніж вартість вказаного в акті газу, Постачальник виставляє Споживачу відповідний рахунок. Остаточний розрахунок за спожитий газ Споживач здійснює протягом 5 банківських днів після отримання рахунку (п. 6.10 Договору).

В пункті 6.12 Договору сторони передбачили, що звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу Споживачем та акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за звітним. Вказана звірка оформлюється актом звірки.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем в період січень 2009 року – березень 2009 року був поставлений відповідачеві природний газ в обсязі 4,618 куб. м. на загальну суму 12243,33 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, підписаними обома сторонами та скріпленими печатями підприємств (а. с. 14-16).

На оплату вартості газу відповідачу виставлялися відповідні рахунки, які в повному обсязі оплачені не були, через що заборгованість Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича перед Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» склала 3308,73 грн., що стало підставою для подання цього позову до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у добровільному порядку сплатив суму основного боргу у розмірі 3308, 37 грн., у зв’язку з чим позивачем були надані уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач просив суд припинити провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу.

З цього приводу, суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» відсутність посилання позивача у зазначеній заяві на приписи норми статі 22 ГПК процесуального права не означає невідповідності заяви вимогам закону. У вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами. Дослідивши зміст заяви «про уточнення позовних вимог» суд вважає, що фактично цією заявою позивач зменшив розмір своїх вимог на суму, сплачену відповідачем в добровільному порядку.

Суд зазначає, що відмова позивача від позову є реалізацією права, передбаченого частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України та можлива у випадку наявності у позивача відповідного матеріального права вимоги. Проте, у даному випадку порушені права позивача перестали існувати через добровільну сплату відповідачем заборгованості. Тобто предмет спору є відсутнім, що унеможливлює вчинення позивачем будь-яких процесуальних дій стосовно первісно заявлених ним позовних вимог, позаяк провадження у справі має бути припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Так, Вищий арбітражний суд України в п. 3 Роз’яснень «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» від 23.08.94 р. N 02-5/612 (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Частина 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що право позивача на відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог, право відповідача на визнання позову є обмеженим, оскільки реалізується цими особами під контролем господарського суду. Згідно з зазначеною нормою господарський суд не приймає відмови позивача від позову, зменшення ним розміру позовних вимог, визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права інших осіб. Як зазначається у п. 3.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 25.02.92 р. N 01-6/244 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України», суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 3308,37 грн. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 7.2 Договору сторони обумовили, що у разі порушення п.6.5. Договору, Споживач погашає Постачальнику заборгованість у відповідності до. ст.. 625 ЦК України, а також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем заявлена до відшкодування сума пені у розмірі 334,36 грн., яка обчислена за період з 11.02.2009 р. по 02.09.2009 р. правомірно, через що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича 3% річних у сумі 46,02 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3 % річних також розрахована позивачем правомірно, через що підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи те, що сума заборгованості була сплачена відповідачем після звернення до суду, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд покладає на відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича (95001, м. Сімферополь, вул.. Крилова, 73, ідентифікаційний номер 2059305274) на користь Відкритого акціонерного товариства «Кримгаз» (95000, м. Сімферополь, вул. Училищна, 42а, ідентифікаційний код 03348117) пеню у сумі 334,36 грн., 3% річних у сумі 46,02 грн., 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Припинити провадження у справі в частині стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності Тарасова Володимира Олександровича на користь Відкритого акціонерного товариства «Кримгаз» заборгованості у розмірі 3308,37 грн.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.