Ухвала суду № 65110035, 28.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

28 лютого 2017 року м. Київ К/800/19294/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5), Публічне акціонерне товариство «Аграрний комерційний банк» про визнання дій протиправними, скасування постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження,

встановила:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «Аграрний комерційний банк» (далі - ПАТ «Аграрний комерційний банк») про зобов'язання ВДВС звільнити з-під арешту майно, що перебуває в іпотеці ПАТ «КБ «Надра», а саме: житловий будинок, загальною площею 277,70 кв.м., жилою площею 97,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 літера «б» та належить ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 грудня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Двадцятої Київської нотаріальної контори за реєстраційним № 2-4550, зареєстрованого 03 серпня 2000 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № д. 108-30 за № 13216, який було накладено постановою № 37568327 від 17 квітня 2013 року та зобов'язання відповідача внести до Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно запис про зняття арешту із зазначеного майна.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ПАТ «КБ «Надра» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_3 та ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») 22 березня 2004 року укладено кредитний договір № 462/ПКЛ/2004-840. До вказаного договору було укладено додаткові угоди від 30 серпня 2004 року № 1, від 02 лютого 2005 року № 2, від 28 лютого 2005 року № 3, від 24 червня 2005 року № 4, від 13 січня 2006 року № 5, від 06 квітня 2007 року № 6, від 28 лютого 2011 року № 7, від 02 березня 2011 року № 8.

22 березня 2004 року між ВАТ «КБ «Надра» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, згідно якого іпотекодавець діє як майновий поручитель в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 462/ПКЛ/2004-840 від 22 березня 2004 року.

Предметом іпотеки за зазначеним договором є житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 літера «б» та належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.

Між ВАТ «КБ «Надра» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 укладено договори від 28 лютого 2011 року № 4 та від 02 березня 2011 року № 5 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.А. 22 березня 2004 року № 327.

02 березня 2011 року між ОСОБА_3, ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір переведення боргу, згідно якого борг за кредитним договором 462/ПКЛ/2004-840 від 22 березня 2004 року переведено на ОСОБА_2

ВДВС 17 квітня 2013 року прийнято постанову, якою відкрито виконавче провадження ВП № 37568212 з примусового виконання виконавчого листа № 2/752/60/13, виданого 04 квітня 2013 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Аграрний комерційний банк» заборгованості у розмірі 279467,47 доларів США.

Також 17 квітня 2013 року відповідачем прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 37568212, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_5.

Вважаючи, що арешт на нерухоме майно, що перебуває у нього в іпотеці було накладено неправомірно, ПАТ «КБ «Надра» звернулось до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при здійсненні виконавчих дій ВДВС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а оскаржувана постанова прийнята відповідачем відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини другої вказаної статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Так, пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Кодексу передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, згідно з частиною першою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Зі змісту частини першої статті 181 КАС України вбачається, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Водночас, частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Перелік учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначений статтею 7 вказаного Закону.

За приписами цієї статті учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Особами ж, які залучаються до проведення виконавчих дій, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки й піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року № 3 роз'яснено, що юрисдикцію судів щодо вирішення справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення в межах конкретного виконавчого провадження, яке об'єднано (приєднано) у зведене виконавче провадження, або зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження по виконанню рішень судів однієї юрисдикції, необхідно визначати з урахуванням положень частини частини статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача у виконавчому провадженні; крім того, законом може бути встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

ПАТ «КБ «Надра», не будучи ані учасником виконавчого провадження, ані особою, що залучена до проведення виконавчих дій у цьому провадженні, фактично вказувало про свою незгоду зі спірною постановою відносно майна, щодо якого воно виступає іпотекодержателем, посилаючись як на підставу звернення до суду на приписи статті 54 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, як виконавчі дії, так і оскаржувана постанова вчинялись та виносилась державним виконавцем в межах виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2/752/60/13, виданого 04 квітня 2013 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Аграрний комерційний банк» заборгованості у розмірі 279467,47 доларів США.

Водночас, частиною четвертою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право заставодержателя звернутись до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу, не звернули увагу на те, що даний спір не пов'язаний з оскарженням учасником виконавчого провадження або особою, яка залучена до проведення виконавчих дій, рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, до того ж, в процесі здійснюваного ним виконавчого провадження по виконанню рішення цивільного суду, а отже не врахували юридичної природи спору, а саме даний спір є приватно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978р. вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Частиною першою статті 228 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 155, 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5), Публічне акціонерне товариство «Аграрний комерційний банк» про визнання дій протиправними, скасування постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження скасувати.

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_5), Публічне акціонерне товариство «Аграрний комерційний банк» про визнання дій протиправними, скасування постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження закрити.

Роз'яснити Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий Заїка М.М.

Судді Загородній А.Ф.

Кобилянський М.Г.