Рішення № 65104135, 03.03.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 638/10771/14-ц

н/п 2/640/516/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Якуша Н.В.

при секретарі Коломойцеві М.М.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

28 жовтня 2016 року з Дзержинського районного суду м. Харкова до Київського районного суду м. Харкова надійшла цивільна справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору № б/н від 06.03.2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 3000,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказав, що відповідач належним чином не виконував зобовязання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 30.05.2014 року у розмірі 6553,93 доларів США що за офіційним курсом НБУ станом на 30.05.2014 рік (1 долар США = 11,77 гривень), що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 2229,94 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 3563,30 доларів США, заборгованість за пенею та комісією у розмірі 760,69 доларів США.

Зазначав, що Червонозаводським районним судом м. Харкова від 26.03.2010 року було винесено судовий наказ відносно ОСОБА_3, за яким було стягнено на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму у розмірі 2722,64 доларів США, а тому, враховуючи стягнення частини заборгованості шляхом отримання судового наказу, просили суд стягнути різницю боргу в сумі 3831,29 доларів США. Також зазначав, що відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг відповідачу було нараховано штрафи у розмірі 42,48 доларів США (фіксована частина), та у розмірі 191,56 доларів США (процентна складова).

У звязку з чим, просили суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість, яка становить 4065,34 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 30.05.2014 рік складає 47849,00 грн. та судові витрати.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_4, уповноважений довіреністю №7943-К-О від 28.12.2016 року (а.с. 103), підтримав позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про час, дату і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Його представник ОСОБА_2 який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 03.02.2016 року (а.с.50), в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, та просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача, оскільки як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовною заявою у вересні 2014 року, разом з тим, умовами договору від 06.03.2008 року було встановлено окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинам та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, а тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу. Отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Зазначав, що позивач не надав до суду доказів щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст.. 259 ЦПК України, а тому враховуючи, що умовами кредитного договору визначено порядок погашення заборгованості шляхом винесення щомісячних платежів у розмірі 7% від суми заборгованості та строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що слідує за звітним, це дає підстави зробити висновок про звернення позивача з даним позовом у строк, позовна давність за яким вже сплинула.

Крім того вказав, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про надання 06.03.2008 року ОСОБА_3 за договором №б/н від 06.03.2008 року кредит у розмірі 3000 доларів США, оскільки із наданого позивачем до суду розрахунку взагалі неможна зясувати, коли та на яку платіжну картку належну саме відповідачу, була перерахована сума 3000 доларів США, а виписки по картковому рахунку позивача за договором №б/н від 06.03.2008 року для підтвердження відповідності зазначеного розрахунку позивачем взагалі не надавалось.

Також звертав увагу суду, що відповідно до вищезазначеного позову позивачем було додано копію судового наказу, виданого 26.03.2010 року Червонозаводським районним судом м. Харкова по справі №2-187/10 за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про видачу наказу, яким встановлено стягнути заборгованість за кредитним договором від 18.03.2008 року у розмірі 20808,34 грн. Разом з тим, заборгованість ОСОБА_3 у розмірі 21808,34 грн. що виникла за кредитним договором від 18.03.2008 року є іншим зобовязанням, яке не повязано із зобовязанням за кредитним договором №б/н від 06.03.2008 року, за яким ОСОБА_3 нібито отримав кредит у розмірі 3000 доларів США та заборгованість за яким є предметом даної цивільної справи №638/10771/14-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Вислухавши сторін та дослідивши подані ними документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено у судовому засіданні і вбачається з доданих до справи документів, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н від 06.03.2008 року, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 3000,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Даний договір складається з заяви позичальника, яка підписана разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, що підтверджується копіями цих документів (а.с.10-16).

Згідно з Умовами і правилами надання банківських послуг, які затверджено головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», для надання послуг банк відкриває клієнтові картрахунки, видає клієнтові карти, вид та термін дії яких визначено у заяві й пам'ятці клієнта. Клієнт або його довірена особа використовує платіжні карти у розмірі платіжного ліміту відповідного картрахунку як засіб для безготівкових розрахунків за товари (послуги), для перерахування коштів на рахунки інших осіб, а також як засіб для отримання готівки.

Відповідно до наданого розрахунку позову вбачається, що станом на 30.05.2014 року заборгованість за кредитним договором №б/н від 06.03.2008 року складає 6553,93 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 2229,94 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 3563,30 доларів США, заборгованість за пенею та комісією у розмірі 760,69 доларів США. Також відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг відповідачу було нараховано штрафи у розмірі 42,48 доларів США (фіксована частина), та у розмірі 191,56 доларів США (процентна складова) (а.с.6-8).

Згідно положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушенні зазначених норм закону та умов договору відповідач зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти і такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, у судовому засіданні представник відповідача надав до суду письмове клопотання про застосування строків позовної давності до вимог, предявлених ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3

Вирішуючи його судом вбачається, що даним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся до суду 25 червня 2014 року.

У розділу «Порядок нарахування і оплати процентів, порядок погашення боргових зобов'язань» вказаних Умов зазначено, що строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, останній раз відповідач здійснив погашення заборгованості за договором 07.07.2010 року, в подальшому ніяких операцій по отриманню кредитних коштів та погашенню кредитної заборгованості відповідач не проводив (а.с.121-126).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок..

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно зі ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року (справа № 6-154 цс 15), статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Така ж позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 року за № 6-16цс13, за № 6-14цс14 від 19.03.2014 року та за № 6-167цс14 від 12.11.2014 року.

Окрім того, Верховний суд України16.11.2016 р. у справі за № 6-2469цс16 зробив правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини. Зокрема суд вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Тобто, застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, оскільки представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності, при цьому, позивач не звертався до суду з заявою про поновлення цього строку з належним обґрунтуванням причин його пропуску, суд вважає необхідним застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Наявна в матеріалах справи копія судового наказу від 26.03.2010 року, виданого Червонозаводським судом Харківської області за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 18.03.2008 року у сумі 21808 грн. 34 коп. (а.с.5), на переконання суду не свідчить про переривання строків позовної давності, оскільки зазначений у судовому наказі кредитний договір та кредитний договір, за невиконання якого позивач звернувся до суду із позовною заявою не є тотожними та були укладення у різні дні 06 березня та 18 березня 2008 року.

Доказів зворотного представник позивача до суду не надав, хоча за його клопотанням суд оголошував перерву у судовому засідання для зясування вказаних розбіжностей, які були встановлені під час слухання справи.

Разом з тим, посилання представника відповідача щодо не ознайомлення ОСОБА_5 з умовами та правилами надання банківських послуг, які були невідємною частиною заяви, спростовуються наявним на самій заяві підписом ОСОБА_6, який засвідчив, що ознайомлений з ними та згоден, а також виразив свою згоду, що заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановленихобставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню саме через пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вимогами до ОСОБА_3 для стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 06.03.2008 року.

На підставі положень ст. 88 ЦПК України суд не вирішує питання стягнення понесених судових витрат позивача з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 27-30, 57- 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення.

Рішення виготовлено в єдиному екземплярі в нарадчий кімнаті.

Суддя Н.В. Якуша