Рішення № 65084966, 01.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/1941/16 Головуючий у 1 інстанції: Міщенко Т.М.

№ провадження 22-ц/778/358/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маттіол», про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який в ході розгляду справи був уточнений про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги, 28 в м. Мелітополі Запорізької області. ОСОБА_4 на 3\5 частки на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.06.2006 року, виданого виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, зі змінами від 29.01.2008 року, ОСОБА_5 на 2\5 частки та на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2007 року. Згідно договору позички від 01.01.2015 року гуртожиток переданий співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у користування ТОВ "Маттіол". Крім того, зазначила, що з первісним власником гуртожитку ВАТ "Мелітопольпродмаш" ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах, і в гуртожиток був вселений у звязку з роботою, згідно з ордером, виданим на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ "Мелітопольпродмаш" від 26.09.1989 року .

Оскільки відповідач більше пів року не мешкає в кімнаті, плату за проживання (оренду плату), комунальні послуги, утримання будинку та прибудинкової території не сплачує, договір найму відсутній, відповідач не є членом сімї позивача, тому своїми діями перешкоджає власнику в вільному володінні, користуванні, розпорядженні майном.

Враховуючи, що позивач є власником нерухомомого майна будівлі гуртожитку, а відповідач не є членом її сімї, який до вказаної кімнати вселився за згодою попереднього власника, більше шести місяців не проживає у гуртожитку, тому є підстави для усунення перешкод в користуванні кімнатою № 95 в гуртожитку № 28 по пр. 50-річчя Перемоги в м. Мелітополі шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеною кімнатою. В правове обґрунтування позивач посилається на положення ст. ст. 316, 317, 391, ЦК України, ст. ст. 150, 155, 71, 72 Житлового Кодексу України.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні житловим приміщенням, визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням в кімнаті № 95 в гуртожитку № 28 по пр. 50-річчя Перемоги в м. Мелітополі Запорізької області. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального вабо процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам ухвалене по справі рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач без поважних причин не проживає в кімнаті гуртожитку більш ніж шість місяців, не сплачує комунальні послуги, орендну плату за кімнату, від укладення договору найму та оплати орендної плати ухиляється, чим обмежує права позивача в користуванні та розпоряджанні своїм майном, тому є підстави для визнання його таким, що втратив житлове приміщення, при цьому суд послався на положення ст. 391 ЦК України , ст. ст. 71, 72 ЖК України.

Колегія суддів не може погодилась з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6, перебуваючи у трудових відносинах з ВАТ "Мелітопольпродмаш" з 26.09.1989 року вселився у кімнату № 95 гуртожитку № 28 по пр. 50 років Перемоги в м. Мелітополі згідно зі спеціальним ордером, виданим за підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ "Мелітопольпродмаш" від 26.09.1989 року , протокол № 20(а.с.180).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі рішення виконавчого комітету від 27.04.2006 року № 82/16, будівля гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги, 28 у м. Мелітополі була передана у приватну власність ОСОБА_4, а згідно до рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2007 року, гуртожиток набув статусу спільної часткової власності і з цього часу належить ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 9).

Згідно договору позички від 01.01.2015 року гуртожиток переданий співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у користування ТОВ "Маттіол".

Відповідно до ст. 127 ЖК України, п.2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 року, що втратило чинність на підставі постанови КМ України № 582 від 12.08.2015 року, однак було чинним на час виникнення спірних правовідносин, (далі Примірне положення), гуртожитки призначаються лише для поживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно із ч.2 ст. 128, ст. 129 ЖК України, ч.1 п.10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі у гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, за змістом названих норм функціональне призначення гуртожитку визначається як зареєстрована у виконавчому комітеті районної міської, районної в місті Ради народних депутатів як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, у якій особам надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа у зв"язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі.

Згідно із ч.2 ст. 132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожиток у зв"язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажання без поважних причин.

Сторони не заперечували, що на теперішній час колишній власник гуртожитку ВАТ "Мелітопольпродмаш", як підприємство, ліквідоване.

Оскільки нові власники гуртожитку, яким останній належить на праві приватної власності, використовують його в якості майна, що здається в найм (оренду) за цивільно-правовими угодами, а не у розумінні гуртожитку, в якому житло надається особам у зв"язку з трудовими відносинами або навчанням, а тому закріплені у нормах житлового законодавства, зокрема, у ст.ст. 128, 132 ЖК України права попереднього наймодавця, що пов"язані з існуванням трудових відносин між ним та громадянами, як працівниками, в порядку ст.814 ЦК України в цій частині до нових власників гуртожитку не переходять.

Відповідно ст. ст. 158, 162 ЖК Української РСР наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення, якщо укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно зі ст. ст. 770, 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Таким чином, перехід права власності на спірне приміщення до позивача ОСОБА_4 автоматично не стає підставою для припинення права користування житлом для ОСОБА_3

Зазначений гуртожиток відповідно до вимог ст. ст. 379, 380 ЦК України є житловою будівлею, яка була обтяжена проживанням в ньому відповідача, і відповідно до ст. 4 ЖК Українськрї РСР входить до житлового фонду.

При цьому до ОСОБА_4 відповідно до ст. 814 ЦК України перейшли права та обов'язки наймодавця щодо наймачів приміщень в цьому будинку - відповідача, який вселилився та проживає в цьому гуртожитку з 1989 року, тому відсутність договору найму між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як новим власником, не є підставою для виселення відповідача.

Згідно зі ст.15, п.4 ст. 2 ст. 16, ст.. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Виходячи з положень ст.ст. 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України підставами позову, які може змінити лише позивач, є обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно роз"ясень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Обґрунтовуючи підстави позову та з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_4 посилалась на норми ст. 391 ЦК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України , зазначала, що відповідач до вказаного будинку вселився за згодою попереднього власника, останній членом її сімї не являється, у вказаному житловому приміщенні тривалий час не проживає без поважних причин, комунальні платежі не сплачує, договір найму не укладає, тому вона як новий власник житлового приміщення має право на усунення перешкод в користуванні ним шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаною квартирою.

В порушення вимог п.1 ч.6 ст. 130, ст.ст. 212-215 ЦПК України позовні вимоги ОСОБА_4 суд не уточнював, а розглянув спір, керуючись ст. 391 ЦК України, ст.ст. 71,72 ЖК України, дійшовши висновку, що відповідач ОСОБА_3 втратив право користування жилим приміщенням кімнати № 95 в гуртожитку № 28 по проспекту 50-річчя Перемоги в м. Мелівтополі Запорізької області, оскільки не навів доказів користування цією квартирою.

Між тим, згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо особа відсутня понад встановлений ст. 71 ЖК України строк, у відповідності зі ст. 72 ЖК України суд може визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо особа не проживає в спірній квартирі більше шести місяців без поважної причини.

Згідно ж зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, отже доведення факту непроживання особи у квартирі є процесуальним обовязком позивача, а не відповідача, останній же у разі встановлення такого факту має доводити причини свого не проживання, на що суд також уваги не звернув.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 зазначає, що він має сертифікат акцій № а-0420, є акціонером заводу, має приватизаційне платіжне доручення № 3456, та мав право на приватизаціюспірної квартири, тому вважає, що вищезазначене жиле приміщення гуртожиток було незаконно продано позивачу, він та інші жителі оспарюють договір купівлі продажу цього гуртожитку. Також ОСОБА_3 зазначає, що після купівлі в гуртожитку була відключена вода, світло, тепло, що не уможливлює проживання в квартирі, натомість, в квартирі знаходяться його речі, він періодичног проживає в квартирі, сплачує комунальні послуги, інтересу до жилого приміщення він не втратив, та не укладає з позивачем договір найму, оскільки не погоджується із сумою коштів, які останній вимагає сплатити на ремонт житлового приміщення.

Отже, зазначені обставини свідчить про те, що від права користування квартирою відповідач не відмовлявся, та тимчасово не проживає в квартирі з поважних причин.

Розглянувши спір з застосуванням норм ст.ст. 71,72 ЖК України, які були зазначені у позовній заяві в якості обґрунтування вимог, суд залишив поза уваги, що квартира №95 належить не до державного фонду, а є власністю позивача, отже питання про втрату права користування цим житлом регулюються іншими нормами, зокрема, найму(оренди) житла - ст.ст. 810-826 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 825 ЦК України договір инайму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлено більш тривалий строк, а при коростроковому наймі понад два роки; руйнування або псування житла наймодавця або іншими особами, за дії яких він відповідає.

Відповідно до ч. 3 ст. 825 ЦК України договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (ст. 31 ЦПК України).

Натомість суд першої інстанції не врахував вищезазначених вимог закону, не встановивши фактичних обставин справи, не дослідивши всі докази у справі в їх сукупності, не правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд приходить до висновку, що між ВАТ "Мелітопольпродмаш" (попереднім власником спірної квартри) та ОСОБА_3 фактично укладено договір найму на невизначний строк, який у судовому порядку недійсним не визнавався, питання про його розірвання позивачем не ставилося, а тому відповідач не може бути визнаним таким, що втратив право користування спірною квартирою з підстав, зазначених у позові.

Наявні в матеріалах справах докази свідчать про те, що позивачем не додержано вимог ст. 825 ЦК України щодо умов розірвання договору найму спірної квартири, а отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Доводи позивача про те, що відповідачем порушується його право власності, не основані на законі та фактичних обставинах, позивач при набутті у 2009 році права власності на спірну нерухомість булла обізнана про статус приміщення та його цільове призначення, а також про існування прав інших осіб на користування спірним приміщенням. Тому апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідно до ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Наведені в скарзі доводи відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом матеріального права і порушення норм процесуального права частково є виправданими.

Виходячи з наведеного рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні в позові

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 551.20 грн. ( а.с. 99).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маттіол», про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові виттрати в розмірі 551.20 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: