Рішення № 65082421, 02.03.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.03.2017 Справа № 905/3550/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Щитовій Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м. Лиман, Донецька область

про стягнення 3 405 грн. 00 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: представник не зявився..

від відповідача: ОСОБА_1 представник за довіреністю б/н від 08.11.2016р.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 02.03.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство Металургійний комбінат Азовсталь, м. Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ, в особі Регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м. Лиман, Донецька область, про стягнення 3 405 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 20.12.2016р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 17.01.2017р.

Ухвалою суду від 17.01.2017р. господарським судом Донецької області було відкладено розгляд справи на 09.02.2017р.

Ухвалою суду від 09.02.2017р. господарським судом Донецької області було продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 02.03.2017р.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вантаж концентрат вугільний, який перевозився за накладною №52928595 від 23.03.2016р. у напіввагоні № 55798151 в кількості 69 000 кг., був доставлений на станцію призначення з недостачею вантажу, про що складено комерційний акт AА № 036982/541/549 від 12.05.2016р.

Нормативно позивні вимоги обґрунтовані ст.ст. 908, 909, 920, 924 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 31, 32, 113, 114, 115, 129 Статуту залізниць України, ст.12, 23, 26 Закону України «Про залізничний транспорт».

Позивач про дату судових засідань 17.01.2017р., 09.02.2017р. та 02.03.2017р. був повідомлений належним чином, про що свідчать штампи поштових відправлень на зворотному боці зазначених ухвал та повідомлення про вручення рекомендованих листів з відміткою про їх отримання 27.12.2016р., 24.01.2017р. та 17.02.2017р., однак у засідання суду представника не направив, про причини неявки суд не повідомив. 11.01.2017р. позивач через канцелярію господарського суду Донецької області надіслав супровідний лист з додатками. 09.02.2017р. через офіційну електронну пошту суду від позивача надійшли письмові пояснення (вих.№09-2/15 від 07.02.2017р.) з додатками. 14.02.2017р. до господарського суду Донецької області надійшли оригінали письмових пояснень (вих.№09-2/15 від 07.02.2017р.) з додатками. 02.03.2017 р. на електронну адресу та через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання № 09-2/15, в якому просить: розглянути справу з урахуванням доводів позивача про застосування вимог ст. 315 ГК України; у разі, якщо суд не прийме до увагу позицію Позивача щодо не пропущення ПрАТ «МК «Азовсталь» строків позовної давності звернення до суду з позовною заявою поважною; відновити ПрАТ «МК «Азовсталь» пропущений строк звернення до суду з позовною заявою.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.01.2017р. та 02.03.2017р. заперечив проти задоволення позовних та надав заяву вих.№2022/18 від 17.01.2017р. про застосування строків позовної давності.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву не впливає на правову оцінку спірних правовідносин та не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

23.03.2016р. Публічне акціонерне товариство Краснодонвугілля (вантажовідправник) зі станції Краснодон Донецької залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці завантажило по накладній № 52928595 вантаж концентрат вугільний у напіввагоні № 55798151 в кількості 69 000 кг та передало вказаний вантаж для перевезення до ПАТ «МК «Азовсталь». Згідно з накладною маркування проведено катком, пакування навалом, навантаження з «шапкою».

Загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» Протоколом №1 від 26.04.2016р. затверджено Статут Приватного акціонерного товариства « Металургійний комбінат «Азовсталь», згідно до абзацу 3 Загальних положень якого, найменування Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» змінено на Приватне акціонерне товариство « Металургійний комбінат «Азовсталь» у звязку зі зміною типу Товариства.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного Кодексу України, за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу, відповідно до ч.3 ст.909 ЦК України та ч.2 ст.307 ГК України, підтверджується складанням транспортної накладної.

Стаття 6 Статуту залізниць України визначає, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.

Зазначена залізнична накладна оформлена у встановленому порядку та відповідно до положень частини 2 статті 307 ГК України та статті 6 Статуту залізниць України за своєю правовою природою є двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу і підтверджує укладення договору перевезення вантажу залізничним транспортом.

З огляду на положення статей 11 ЦК України та 174 ГК України вона є підставою для виникнення у сторін цієї угоди визначених в ній прав та обовязків.

Статтею 12 Закону України Про залізничний транспорт унормовано, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству (ст. 110 Статуту).

Відповідно до ч.1 ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Пунктом а. ч. 2 ст. 129 Статуту встановлено, що для засвідчення невідповідності маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.

Як вбачається з матеріалів справи, під час прямування вантажу до станції призначення на попутній станції ОСОБА_2 Придніпровської залізниці на підставі актів загальної форми №32782 від 11.05.2016р. та №17342 від 12.05.2016р., було здійснено контрольне переважування вантажу на справних вагонних вагах ст.Запоріжжя Ліве №87, держ. повірка 01.02.2016р., прийомоздавальником вантажу та багажу ОСОБА_3, у присутності зам.начальника станції ОСОБА_4, за наслідками якого було складено комерційний акт АА №036982/541/549 від 12.05.2016р. Відповідно до документу значиться навантаження з «шапкою», маркування проведено катком, вага: нетто 69 000 кг, тара 24 000 кг. Фактично брутто 89 350 кг., тара з документа 24 000 кг, нетто 65 350 кг, що менше ваги, вказаної у перевізному документі на 3 650 кг. В комерційному відношенні навантаження нижче бортів на 30 см, шапкоподібна з природними скатами до торцевих та бокових стін вагону. Над 7-м люком з права порушено маркування, наявна виїмка довжиною 150 см, шириною 80 см, глибиною 40 см. В технічному відношенні вагон справний, бездвірний, люка закриті, слідів течі вантажу нема. Дана телеграма. Зав.вантажного двору за штатним розписом немає.

При цьому, при надходженні напіввагону №55798151 на станцію призначення Сартана Донецької залізниці під час перевірки вантажу розниці з комерційним актом АА №036982/541/549 від 12.05.2016р. не виявлено, про що в розділі Є зазначеного комерційного акту зроблено відповідний запис.

Наведений акт за своєю формою та змістом відповідає положенням Статуту залізниць України і Правилам складання актів ( стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 8 липня 2002 р. за № 567/6855.

Згідно із ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 ГПК України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобовязується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Статтею 12 Закону України Про залізничний транспорт та ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Статтею 23 Закону Про залізничний транспорт передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у ст.113 Статуту, ч.2 ст.924 Цивільного Кодексу України.

Суд приймає до уваги те, що спірний вантаж був прийнятий залізницею до перевезення з маркуванням, однак на станцію призначення вантаж прибув з порушеним маркуванням, тобто не у тому ж стані, у якому він був прийнятий залізницею до перевезення. Отже, наявні сліди доступу до вантажу, ознаки розкрадання чи втрати вантажу під час перевезення. Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення. Залізниця не довела суду, що недостача вантажу виникла з незалежних від неї причин.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобовязань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст.26 Закону України Про залізничний транспорт обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Підставою для покладання на відправника відповідальності, згідно ст. 122 Статуту, за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу, є комерційний акт, складений у випадках передбачених ст.129 Статуту.

Так, невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена відправником у накладній, засвідчено належним доказом - комерційним актом АА №036982/541/549 від 12.05.2016р.

Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно п. 2.7 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 862/5083, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах для мінерального палива (концентрат вугілля).

Недостача вантажу у вагоні № 55798151 становить 69 000 65 350 = 3 650 кг., або 3,65 т. Природна втрата маси вантажу з застосуванням 1% маси, зазначеної в перевізному документі становить 69 000 кг. Х 1% = 690 кг. Недостача вантажу у вагоні № 55798151 з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 1% маси, зазначеної в перевізному документі, становить 3 650 кг. 690 кг. = 2 960 кг. або 2,96 т.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рахунку-фактури №0000692 від 23.03.2016р. ПАТ «Краснодонвугілля» (вантажовідправник) вартість 1 тони вугля камяного складає 1 250 грн. 00 коп. без ПДВ, та 1 250 * 120% = 1 500 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, вартість недостачі розрахована позивачем з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 2% маси, зазначеної в перевізному документі, та заявлена за комерційним актом АА №036982/541/549 від 12.05.2016р. у розмірі 3 405 грн. 00 коп.

Суд зробив власний розрахунок розміру недостачі, відповідно до якого розмір недостачі вантажу становить 4 440 грн. 00 коп.

З огляду на викладене, з урахуванням даних, зазначених в комерційному акті, своїх зобовязань за договором перевезення залізниця не виконала належним чином, оскільки не забезпечила збереження довіреного їй вантажу. Факт недостачі вантажу підтверджений матеріалами справи, у звязку з чим суд вважає, вимоги позивача обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 3 405 грн. 00 коп.

Стосовно заяви вих.№2022/18 від 17.01.2017р. відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту.

Пунктом «а» ст. 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів (частини перша, друга статті 315 ГК України).

Водночас, ч. 4 ст. 315 Господарського Кодексу України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

З викладеного вбачається, що вказаною правовою нормою по-іншому, ніж Статутом залізниць України, розраховується початок перебігу строку позовної давності.

Проте, ч. 5 ст. 307 Господарського Кодексу України, яка кореспондується із ч. 4 ст. 909, ч. 1 ст. 920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто ст. 315 Господарського Кодексу України і ст. ст. 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків ( вартості нестачі вантажу ), що виникають із залізничних перевезень.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 р. № 1973.

Господарський Кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. за № 436-IV і набув чинності з 01.01.2004 р. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти ( в т. ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України ) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

За таких обставин відповідно до ч. 4 ст. 315 ГК України, початком строку позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді ( наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.04.2012 р. у справі № 3-22гс12 і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обовязкова для застування судом ).

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п. 4.7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді ( ч. 4 ст. 315 ГК України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду ( ч. 2 і ч. 3 статті 315 ГК України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Позивачем не було пропущено строк позовної давності по заявленій ним позовній вимоги, а тому, які наслідок, заява відповідача про застосування строку позовної давності підлягає залишенню судом без задоволення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2016 у справі №904/2768/16.

Також, стосовно клопотання позивача № 09-2/15, в якому останній просить: розглянути справу з урахуванням доводів позивача про застосування вимог ст. 315 ГК України; у разі, якщо суд не прийме до увагу позицію Позивача щодо не пропущення ПрАТ «МК «Азовсталь» строків позовної давності звернення до суду з позовною заявою поважною; відновити ПрАТ «МК «Азовсталь» пропущений строк звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище, Позивачем не було пропущено строк позовної давності по заявленій ним позовній вимозі, а тому розгляд клопотання позивача в частині визнання пропущення строку позовної давності поважним та відновлення пропущеного строку для звернення до суду з позовною заявою є недоцільним, а тому залишається господарським судом в цій частині без розгляду.

У відповідності до положень статті 49 ГПК України понесені позивачем при зверненні до суду витрати зі сплати судового збору в сумі 1 378 грн. 00 коп. підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 6, 110, 111, 113, 114, 115, 122, 129, 134, 136, 137 Статуту залізниць України, ст.ст. 12, 23, 26 Закону України Про залізничний транспорт, ст.ст. 11, 253-255, 260, 909, 920, ч.2 ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 174, ч.2 ст. 307, ст.ст. 314, 315 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 32-36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22, ідентифікаційний код 40150216) на користь Приватного акціонерного товариства « Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, ідентифікаційний код 00191158) збитки в сумі 3 405 грн. 00 коп., витрати по оплаті судового збору в сумі 1 378 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 02.03.2017р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2017р.

Суддя Ю.С. Мельниченко