Ухвала суду № 65026049, 22.02.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/8731/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

22 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В., Кондора Р.Ю.,

з участю секретаря Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

25 серпня 2016 року ОСОБА_3А звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Посилається на те, що 25 березня 2014 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Новосільської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, актовий запис № 2. Від даного шлюбу народилася дитина - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що сімейні відносини між сторонами припинено, спільного господарства вони не ведуть. Спільна з відповідачем дитина залишається проживати з нею, перебуває у віці інтенсивного росту та розвитку, що потребує відповідних витрат, які вона несе самостійно.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 просила її шлюб з відповідачем розірвати та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1000 гривень щомісяця, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб, укладений 25.03.2014 у Виконавчому комітеті Новосільської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, актовий запис № 2, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Малолітню дитину ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишено проживати з матірю ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 25.08.2016 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2В 551,60 грн. судового збору на користь ОСОБА_3 та 551,60 грн. судового збору на користь держави.

Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним в частині стягнення аліментів в розмірі 1000 грн. та судового збору на користь ОСОБА_3 в сумі 551,60 грн. й в сумі 551,60 грн. на користь держави. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в цій частині змінити, ухваливши рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення аліментів та судового збору. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при вирішенні питання про призначення аліментів проігноровано той факт, що відповідач надає кошти на належне утримання дитини, що підтверджується квитанцією про переказ 2000 грн. в жовтні 2016 року, яка міститься в матеріалах справи, не враховано довідку про доходи відповідача та його позитивні характеристики. Крім того, на думку апелянта, судом допущено подвійне стягнення судового збору на користь позивачки та на користь держави.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржено.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав.

Інші особи, які беруть участь у справі та були присутні у попередньому судовому засіданні 08.02.2017, в судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи були повідомлені під розписку відповідно до положень ч. 3 ст. 191 ЦПК України (а.с.59). Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності незявившихся осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних міркувань.

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини суд першої інстанції виходив з того, що батьки повинні утримувати своїх дітей до їх повноліття, платник аліментів має нерегулярний мінливий дохід, та визначив розмір для стягнення таких у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. на місяць.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. У разі їх ухилення від його виконання аліменти можуть стягуватись за рішенням суду. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст.ст. 180-182, 184 Сімейного кодексу України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу платника аліментів або, за заявою платника або одержувача аліментів, у твердій грошовій сумі, якщо платник має нерегулярний, мінливий дохід. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоровя та матеріальне становище дитини, стан здоровя та матеріальне становище платника аліментів, наявність в останнього інших утриманців, інші обставини які мають значення для справи.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК України (ч. 2 ст. 182 СК України), тобто при визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

За змістом ст. 184 СК України та з урахуванням положень ч. 2 ст. 182 СК України, суд визначає аліменти у твердій грошовій сумі в чітко визначеному розмірі, який не залежить від розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку чи відсотків від нього, тим більше такий розмір аліментів не може варіюватись залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму кожного року, оскільки це суперечить самому змісту ст. 184 СК України та принципам такого способу визначення розміру аліментів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, малолітня дитина сторін по справі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, народжений під час шлюбу сторін (а.с. 6-7), проживає разом з позивачкою ОСОБА_3 та перебуває у неї на утриманні.

Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо та не надає належної матеріальної допомоги на утримання сина.

Встановлено, що відповідач постійної роботи немає, його заробітки носять періодичний та мінливий характер, він є працездатним та постійно виїжджає на заробітки за межі країни й сезонні роботи по збиранню врожаю, інших дітей або осіб на його утриманні немає.

Таким чином, відповідач регулярного доходу не отримує, а тому визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції вірно виходив з положень ст. ст. 182, 184 СК України, враховуючи те, що відповідач є працездатна молода людина, яка спроможна сплачувати аліменти, та враховуючи рівність прав і обов'язків обох батьків щодо дітей, й вірно визначив розмір стягуваних аліментів в твердій грошовій сумі 1000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач надає кошти на утримання дитини з посиланням на квитанцію про перерахування 2000 грн. (а.с. 14) не можуть бути взяті до уваги, оскільки даний платіж носить разовий характер та не підтверджує факту постійного утримання дитини. Довідка від 10.10.2016, у якій міститься інформація, що відповідач працював робочим у ФГ «Коник» з 02.09.2015 по 14.11.2015 (а.с.14), також не може бути взята до уваги, оскільки підтверджує дохід відповідача, отриманий ним ще восени 2015 року.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі на позитивні характеристики як підставу для звільнення від сплати аліментів (а.с. 12,13), навпаки підтверджує те, що відповідач є старанною, працьовитою людиною, а відтак має можливість нормально працювати, заробляти кошти та сплачувати аліменти у встановленому розмірі.

Що стосується твердження апелянта про подвійне стягнення судового збору з нього на користь позивачки та на користь держави, то таке є помилковим і не ґрунтується на нормах закону. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Як розяснено у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору (п.10). У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами (п.12).

При зверненні позивачки до суду не був сплачений судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 5 ч. 1 п. 3 позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позов задоволено у повному обсязі. Тому судом першої інстанції правомірно стягнуто із відповідача судовий збір на користь позивачки, сплачений нею за позовну вимогу про розірвання шлюбу, а на користь держави судовий збір за предявлення майнової вимоги про стягнення аліментів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в оскаржуваній частині судового рішення і не містять встановлених законом підстав для його скасування чи зміни.

На підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 307 ч.1 п.1, ст. 308, ст. 314 ч. 1 п. 1, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді