Ухвала суду № 64997095, 20.02.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/1677/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

20 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і Собослоя Г.Г.,

при секретарі: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду від 15 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя і визнання права власності на ? частини цього майна та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Свалявського районного суду від 15 листопада 2016 р. позов ОСОБА_3 задоволено частково: встановлено юридичний факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у період із 01.01.2004 р. по 31.12.2012 р; визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на автомобіль марки «GEELY» 2008 р.; визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право власності за кожним по ? частці на цей автомобіль; визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право власності за кожним по ? частці на цей гараж; у решті позову відмовлено. У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

ОСОБА_2 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити; зняти накладені ухвалою Свалявського районного суду заходи забезпечення позову. Доводить про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Указує, що, встановлюючи факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 і ОСОБА_4, суд ґрунтувався на доказах і показаннях свідків, які такого факту не підтверджують. Натомість проігнорував показання свідків зі сторони відповідача. Зазначає, що нею було подано достатньо доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_4, головним із яких є двоє спільних дітей. Указує, що автомобіль був куплений ОСОБА_4 за власні кошти, договір купівлі-продажу укладався ним і автомобіль зареєстрований за відповідачем, а протилежного ОСОБА_3 не довела в суді.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 частково, виходив із того, що така фактично проживала з ОСОБА_4 із 1997 р. по 2012 р. Однак, до 01 січня 2004 р. діяв КпШС Української РСР, яким не було передбачено встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю у період із 1997 р. по січень 2004 р. не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю правових підстав. Також було встановлено, що ОСОБА_4 не довів належним чином факту придбання автомобіля за власні кошти, а тому вимога про визнання цього майна спільною сумісною власністю підлягає задоволенню. Щодо визнання права спільної сумісної власності на гараж суд дійшов висновку, що позаяк ОСОБА_4 було набуто право власності на нього в 2008 р., то вимоги про визнання цього майна спільною сумісною власністю і визнання за ними права власності по ? частці також підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову третьої особи - ОСОБА_2, про встановлення факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_4 та визнання спірного автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що на час придбання автомобіля (2008 р.) ОСОБА_4 проживав однією сім'єю із ОСОБА_3 (до 2013 р.), а встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із 2013 р. по вересень 2016 р. сторонами не заперечується, спору з цього приводу немає і встановлення цього факту не впливало б на особисті немайнові чи майнові права та інтереси ОСОБА_2

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 підтверджується наявністю спільних дітей (2011 р. н. і 2013 р. н.), а також тим, що ОСОБА_4 було придбано автомобіль за власні кошти і це підтверджується договором купівлі-продажу автомобіля та реєстрацією автомобіля за ОСОБА_4

Проте, ці доводи не заслуговують на увагу як підстава для скасування ухваленого в справі рішення.

Так, обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 посилається на спільних із ОСОБА_4 дітей і це підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.40-41), з яких видно, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Свідоцтва були видані 16 лютого 2015 р. повторно. З відомостей актових записів про народження (а.с.137-143) видно, що 16 лютого 2015 р. на підставі заяви ОСОБА_4 від 13 лютого 2015 р. про визнання батьківства було внесено зміни до відомостей актового запису, тобто відповідач визнав своє батьківство тільки в 2015 р.

У будь-якому разі сама лише наявність спільних дітей не є самодостатнім і незаперечним доказом у підтвердження факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім'єю із 01 липня 2006 р. Довідка з ПП «Клініка сімейного типу «Здоров'я» від 28.10.2016 р. № 50 про стан здоров'я та вагітність ОСОБА_2 в 2008 р. (а.с.119) також не підтверджує факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу саме з ОСОБА_4

Не заслуговує на увагу і довідка Чинадіївської селищної ради від 15 вересня 2016 р. № 2676 про склад сім'ї, оскільки така була видана в 2016 р. і в ній не зазначено, з якого часу ОСОБА_4 проживає разом із ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 (а.с.48).

Згідно з договором купівлі-продажу автомобіля від 29 листопада 2008 р. (а.с.67) такий було укладено між ДПП «Автоинвестстрой-Ужгород» і ОСОБА_4 При цьому, як у договорі так і в посвідченні водія указана адреса: АДРЕСА_2

Тобто, адреса реєстрації автомобіля співпадає із адресою реєстрації ОСОБА_3, що фактично підтверджує факт спільного проживання ОСОБА_4 саме з ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, в цей період.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За правилами ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Відповідно до правого висновку Верховного суду України у справі за № 6-2253цс15 від 08 червня 2016 р. за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, а ОСОБА_3 належними та допустимими доказами доведено факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги спростовуються також іншими обставинами та документами.

Зокрема, рішенням Свалявського районного суду від 10 грудня 2008 р. (а.с.6), яким за ОСОБА_4 було визнано право власності на самочинно збудоване майно - гараж, за адресою АДРЕСА_1, тобто в період проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю. При цьому в позовній заяві про встановлення права власності на самочинно збудований гараж ОСОБА_4 теж указав адресу: АДРЕСА_2 (а.с.148). 06 червня 2007 р. була складена довіреність, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 протягом трьох років користуватися та експлуатувати належний їй транспортний засіб марки ВАЗ 21061 (а.с.9). Як видно з довідки, виданої Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації від 17 грудня 1996 р., у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2, разом із ОСОБА_3 був зареєстрований і ОСОБА_4 (а.с.65). 27.02.2013 р. останнім була надана розписка про те, що він не претендує на житлову площу ОСОБА_3 (а.с.74). Також у матеріалах справи міститься низка фотокарток (а.с.78-95), які свідчать про певні взаємовідносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Наведені докази є належними та допустимими в контексті встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу саме ОСОБА_3 із ОСОБА_4, а тому підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_3, немає.

За приписами ст. 10 ч.1, ч.3, ст. 60 ч.1, ч.4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_4 Натомість доводи та докази, які подала до суду на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2, не спростовують висновків суду першої інстанції як недостатні для беззаперечного висновку про факт проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_4 у період із 01 липня 2006 р. по 20 вересня 2016 р.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. 2. Рішення Свалявського районного суду від 15 листопада 2016 року залишити без змін. 3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: